Ольга Красовська 
Мадлен Віонне (Madeleine Vionnet, 1876-1975) називала себе ворогинею моди. Бо ж у примхах моди, на думку дизайнерки, було дещо поверхове та мінливе, що ображало її почуття прекрасного. Натомість мода не платила їй тим самим: вона любила мадам Віонне, котра крокувала попереду свого часу. Якщо точніше: йшла в ногу з тодішнім сучасним мистецтвом, в якому відбувався правдивий переворот.
Її зірка сяяла у міжвоєнні 1919-1939 роки. В її сукнях красувалися на елітних вечірках Марлен Дітріх, Грета Гарбо, Джоан Кроуфорд та Кетрін Хепберн. Її творчістю надихалися дизайнери моди різних поколінь, з поміж яких були Крістобаль Баленсьяга, Іссей Міяке, Йоджі Ямамото та Джон Гальяно.
Уродженка маленького французького містечка Шієр-о-Буа, Мадлен вийшла з бідної родини й вже в 11 років почала опановувати ази швацького ремесла. Певне, саме завдяки труднощам, яких в дитинстві дівчинки було по вінця, вона не цуралася жодної роботи. Після короткого заміжжя у 18 років та втрати дитини молода пані мала приглушити біль та заповнити порожнечу, що раптом утворилася в її житті. Тож Мадлен нічого іншого не залишалося, як розпочати шлях до власної кар’єри. Хоча й невідомо, яку саме планку вона тоді для себе встановила.
Не маючи впливових родичів та грошей, вона сподівалася лише на свій талант. Саме він та впертість привели Мадлен до Парижа, де вона надовго не затрималась, а потім (без знання англійської) – до Лондона, що став стартовим майданчиком для її самореалізації. У місті на Темзі, в ательє відомої швачки Кейт Рейлі, мадам Віонне набралася безцінного досвіду, після чого повернулася до Парижа. І вже там, у будинку моди сестер Калло (Callot Soeurs) відбулася її велика трансформація. Сестри не стримували польоту фантазії Мадлен, і вона дуже скоро відчула себе самостійною одиницею у снобському світі паризької високої моди.
На черзі був цілком органічний перехід до власної справи. 1912-го Мадлен Віонне відкрила власний будинок моди, який так і називався: Vionnet. Його робота, перервана Першою світовою війною у 1914 році, продовжилася по її закінченні 1919-го. Перерву Мадлен заповнила враженнями від італійських подорожей, зокрема, від архітектури, скульптури та живопису. Її новим натхненням стало давньоримське мистецтво, з якого дизайнерка запозичила багато чого корисного для власного стилю. Можливо, саме тоді вона вперше усвідомила свою справжню мрію: створити одяг, що переможе свій час та не втратить актуальності в далекому майбутньому.
На повне відновлення дому моди Vionnet пішло кілька років. 1923-го мадам Віонне відкрила нове приміщення на авеню Монтень. А 1925-го поширила свою справу на заокеанські обрії: тоді на П’ятій авеню в Нью-Йорку розпочав роботу магазин одягу Мадлен Віонне.
Королева косого крою
Одяг французької дизайнерки вабив зірок та аристократок унікальним кроєм, конструктивними деталями та тканинами. Як і Коко Шанель, мадам Віонне звільнила жінок від корсетів та здійснила власний переворот в моді.
Вона піднесла на новий рівень уявлення про шик та простоту, яке було знайоме хіба що античним богиням. Мадлен Віонне залишила в майбутньому рюшечки, оборочки та інші солодкаві «красивості». Вона викреслила зі свого швацького арсеналу зайві шви, виточки та застібки. І подарувала світові уявлення про лаконічну сукню, що завдяки вільним формам підлаштовувалася під фігуру, а не змінювала її. Таким чином, кутюр’є стала однією з перших, хто підштовхнув жінок до покращення їхніх форм. Бо ж ішлося про позбавлений підкладок, корсетів та каркасів одяг, що часто вдягався на голе тіло.
Замість жорстких тканин дизайнерка використовувала креп, шовк, шифон та атлас. Вони додавали власницям суконь витонченості й невагомості. Про враження від сукні Віонне одного разу влучно висловився Іссей Міяке: таке навідує при погляді на жінку, яка виходить після купання у клаптику прекрасної тканини.
Зліва направо. Вечірня сукня леді Фолі, дизайнерка – Мадлен Віонне, 1935 рік, Франція. Сукня леді Фолі, дизайнерка – Мадлен Віонне, 1931 р., Франція.
Нині вже не пригадати, хто першим назвав Мадлен архітекторкою швачок та королевою косого крою. Саме цей крій був ключовим прийомом, що допоміг дизайнерці сформувати неповторний стиль. Звісно, чимало шевців використовували крій по косій задовго до мадам Віонне. Проте вони здебільшого вдавалися до нього, коли йшлося про якусь окрему деталь виробу. Тоді як вона таким чином кроїла цілу сукню, завдяки чому річ у готовому вигляді видавалася пластичнішою та виразнішою.
У витворах бренду Vionnet по-новому зазвучали такі модні фішки, як американська пройма, комір-хомут, сукня з хустинок або сукня з капюшоном. Здається, королева косого крою таки досягла своєї мрії про те, що її одяг має перемогти свій час. Адже модниці XXI століття із задоволенням черпають ідеї для своїх образів у доробку Мадлен Віонне.
Замість епілогу
Невеличка замальовка про видатну жінку вимагає ще декількох штрихів, без яких модознавці не вважали б повною розповідь про неї.
Вони обов’язково пригадали б, що під орудою Мадлен Віонне працював величезний колектив з 1200 співробітників. Мадам дорожила своїми кадрами, а отже розробила для них соціальний пакет. Запровадила медичне обслуговування, відпустку (зокрема й декретну), облаштувала дитячий садок. Високо оплачувала працю запрошуваних манекенниць. А ще однією з перших кутюр’є відстоювала авторське право, а отже, боролася з підробками. Мадам Віонне фотографувала всі речі, які виходили з її ательє, брендувала їх бирками та ретельно каталогізувала.
Модель у вечірній сукні Vionnet із «Brouette» Оскара Домінгеза, фотографія Ман Рея, 1937 рік, Франція
На початку Другої світової війни дизайнерка закрила свою справу. На жаль, дім моди Vionnet вже ніколи не вдалося відродити ані Мадлен Віонне, ані комусь іншому після її смерті в 1975 році.
Але в історії моди залишилися елегантні у своїй простоті сукні й такі само елегантні вислови модельєрки. Приміром, такий: «Коли жінка усміхається, її сукня має усміхатися разом з нею».
Фото: wikipedia.org, vam.ac.uk, pinterest.com
