Олена Жога 
Він дуже не любив пафосу, а любив капелюхи: тільки знімаючи капелюха, можна по-справжньому щиро привітатися із людиною. На сцені та в кіно переграв безліч знакових ролей від Короля Ліра та гетьмана Мазепи до генсека та Чингісхана, а на знімальному майданчику колеги його запросто називали Бодьо, Ступочка або Сильвестр Сталлонович…
Коли є небо, мають бути крила!
2011 рік. Його 70-річчя святкували в театрі, і він, як завжди, в одному із своїх стильних капелюхів запускав у небо повітряні кульки і загадував зіграти заповітну свою роль. Не встиг. Пішов у засвіти 22 липня – серцевий напад на тлі застарілого раку кісток. Він завжди говорив, що мріяв померти в один день із мамою, але не дожив лише одну-єдину добу. Але Богдан Ступка за своє неймовірне життя встиг зробити нереально багато. Мабуть, то був той самий поцілунок від Бога і через те, що народився в один день із матусею 27 серпня. У селі Куликів на Львівщині, у 1941-ому, воєнному.
Хоча мати Марія Григорівна мріяла про іншу професію для сина – хоча б лікарем або науковцем, але потім прийняла вибір Бодьо, стала його головним критиком і порадником. Завжди ходила на його перші вистави і робила різні зауваження. Наприклад, не тримати руки у кишенях на сцені. Не став…
Богдан у дитячі роки
А ще мама неодноразово застерігала його від ролі Майстра у спектаклі «Майстер і Маргарита». Під час зйомок зі Ступкою завжди траплялись містичні речі – то прожектор впаде, то ліжко зламається. Згодом актор відмовився від цього персонажа взагалі.
Пішов він так само без пафосу, лише залишив невимовний біль в серці кожного українця: рідних, колег, друзів і просто глядачів, прихильників і навіть опонентів. Казали, що з ним пішла ціла епоха. Його любили, вважали геніальним. Він себе таким не вважав, лише посміхався з цього. А іноді навіть протестував. До почестей і нагород ставився спокійно, а навіть із гумором. О, яке в нього було тонке та вишукане почуття гумору!
У 1980 році Богдан Ступка отримав звання Народного артиста України, Державну премію СРСР, а також кілька інших престижних звань. У 2011 році був удостоєний звання Герой України – за визначний особистий внесок у збагачення національної культурно-мистецької спадщини та високу професійну майстерність. А от про те, що Протягом 1999-2001 років Ступка був міністром культури і мистецтв України в уряді Віктора Ющенка, знають не всі. А сам він називав свою не дуже довгу роботу на цій посаді – “міністр оборони культури”.
Любили Ступку-людину, Ступку-актора, Ступку-українця, любили його справжність, чесність і його крила. Ось лише один з тисяч коментарів в Ютубі під відео, де Богдан Сильвестрович читає «Крила» Ліни Костенко, у якому звичайний школярик ділиться, що вчив цього вірша, і ніяк він йому не давався, ніяк він не міг виставити правильно інтонацію. І тоді мама увімкнула йому відео із Богданом Ступкою: «Все одразу прояснилося. А ще до мене прийшла віра в те, що тепер я зможу переживати будь-яку пандемію, і блекаут, і війну… А ще я обов’язково збережу це відео для своїх дітей».
Це відео стало якимось своєрідним підсумком і вартує багатьох ролей в епохальних стрічках і виставах: така в ній була вселенська мудрість і простота – що у віршах, що у акторській майстерності. Його поспішали публікувати на своїх сторінках у соцмережах і відправляли один одному у месенджерах. Кажуть, що його голос складався з таких вібрацій та частот, які так діяли на душу і психіку людей, що завжди хотілося плакати. Ні, все ж підсумком став його монолог-зізнання в коханні над Дніпровими хвилями «Любіть Україну» 2011 року.
Спочатку був Габен, потім Тев’є
Після війни родина Ступок перебралася до Львова. Богдан навчався у 28 школі, і вже там почав свої перші акторські проби у шкільному театрі. Там вони разом грали у виставі «В добру путь» із Романом Лемехою, нині заслуженим артистом і першим диктором Західної України. Дружбу пронесли через довгі роки. Вже у 60-ті кращих друзів Романа Лемеху та Богдана Ступку називали у Львові місцевими Аленом Делоном і Жаном Габеном.
Ступка дуже любив творче мистецьке середовище, спілкування, цікавих людей, тягнувся до талантів. Він дуже швидко опинився у богемному середовищі львівських акторів, музикантів, режисерів, художників, поетів. На той час актор підробляв конферансьє у джазовому ансамблі «Медикус». Кажуть, на підпитку обожнював всіх обіймати, але п’яним ніколи ніхто його не бачив. В жіночої статі, до речі, теж мав успіх, був щедрий на компліменти та свою Ларису ніколи не зрадив…
Молодий актор Богдан Ступка
Згодом прилаштували в оперний хор театру й Бодьо – він від природи мав чудовий голос, з таким оксамитовим тембром. А ще відрізнявся рідкісною цілісністю сценічного мовлення, якоюсь особливою ритмізацією слова, виключною дикцією. І неймовірною енергетикою, як то зараз кажуть – харизмою.
Втім акторство юний Богдан не розглядав одразу як неминучість. Спробував вступати до Львівської політехніки на хіміко-технологічний. Скоріше, волю мами намагався виповнити. Але іспити завалив. Потім трохи провчився на філфаку. Попрацював деякий час у Астрономічній обсерваторії Львівського держуніверситету. Але там було йому нудно, бо всі зірки вже були відкриті. А він хотів запалити свою.
З Ларисою Корнієнко вони познайомилися у 1965, коли Богдан служив в армії, тобто в Ансамблі пісні й танцю Прикарпатського військового округу, а вона була балериною в театрі Заньковецької. Роман не був бурхливим, але з часом почали помічати, що дивляться і відчувають однаково, що вже не можуть один без одного. Два роки придивлялися. «Вона була витончена та легка, немов статуетка, – згадував Богдан Сильвестрович. Солдатських 3 крб 80 коп було достатньо, аби залицятися, водити в кіно та кав’ярні, гуляти старовинним містом, до того ж і вона була скромною. І я здався». Спочатку жили на найманому житлі, в театрі Ступка брав диван і платив за амортизацію. На телевізор гроші збирали, заощаджували, в чомусь собі відмовляли. Потім вже дали квартиру.
Одруження з Ларисою Корнієнко
Акторської майстерності Ступка навчався у Бориса Тягна, а той, у свою чергу, – в геніального українського драматурга Леся Курбаса. У 1959-1961 рр. актор навчався у театральній студії при Львівському драмтеатрі ім. М. Заньковецької. По закінченні одразу був зарахований до акторського складу, і прослужив в театрі 17 років.
З 1978 року і до кінця своїх днів грав У Національному академічному українському драматичному театрі ім. Івана Франка в Києві. Паралельно навчався у театральному інституті Карпенка-Карого на спеціальності «Театрознавство». Більше 30 років в театрі грав, близько 19 років ним керував, хоча вважав це просто частиною життя. Зараз Богдан Сильвестрович вже не заперечить, але він був неймовірно талановитим, і люди йшли саме «на Ступку», на ЙОГО Тев’є-молочника. Режисери ж та сценаристи цінували його за те, що завжди тонко відчував задум автора. А «Тев’є-Тевеля» після смерті Богдана Ступки в театрі зняли з репертуару. Так зіграти не зможе ніхто в світі!
Ступка у ролі Тев’є-молочника
Про ролі і долі
Богдан Ступка створив акторську династію. Точніше – її продовжив. Його батько Сильвестр Дмитрович та дядько співали у хорі Львівського оперного театру, а тітка була там головним концертмейстером. То ж і його дитинство промайнуло за кулісами одного зі славетніших європейських театрів. Мати була активісткою місцевої «Просвіти». Дружина Богдана Сильвестровича була балериною, а син Остап та онук Дмитро також обрали акторську долю. Під час святкування 70-річного ювілею Богдана Сильвестровича вийшов на сцену і молодший онук Богдан – хто знає, то був епізод, а може й справжня майбутня роль життя…
Акторська сім’я Ступок
На рахунку Богдана Ступки понад 50 різнопланових кіноролей і понад 100 театральних. Актор чесно визнавав, що були серед них і не зовсім вдалі, але їх не соромився, вважав їх за своїх дітей. А власних дітей намагався виховувати спершу порядними людьми, а вже потім – акторами. Батьком і дідусем був з творчим підходом, але не терпів нехлюйства і брехні. Онук Дмитро згадує, що дід вмів бути і суворим: поглядом міг спопелити. Богдан Сильвестрович при цьому ніколи не приховував, що родина – це найважливіше в його житті. Молодих же акторів часто називав своїми позашлюбними дітьми.
Так склалося, що найзатребуванішим Богдан Ступка став у зрілому віці, свої найкращі ролі зіграв у 21 столітті. Казав, що в героя має бути доля, в ролі вживався без залишку – як кажуть, рвав серце. Найстрашнішою своєю роллю вважав роль Тараса Бульби, а коли стрічку знімали, навіть припинив спілкування з оточуючими. Та зазвичай на знімальному майданчику був іронічний та відкритий.
Кадр з фільму «Тарас Бульба»
А от свою першу роль Ореста Дзвонаря у фільмі Юрія Іллєнка “Білий птах з чорною ознакою” (1970) Богдан Ступка отримав через скандал. На цю роль готував себе вже тоді доволі відомий актор Іван Миколайчук, але перешкодили саме відомість та відвертий націоналізм. А для Ступки вона стала першою великою роллю у кіно, за якою прийшла і перша справжня популярність. І потім вже відомість з кожною стрічкою закріплювалася: «Будинок твого батька», «Господи, прости нас грішних», «Діти Сонця» , «Вогнем і мечем» …
Кадр з фільму «Білий птах з чорною відзнакою»
Кіноролі в Ступки завжди були лідерські: пристрасного націоналіста Дзвонаря Ступка зіграв фантастично, Богдан Хмельницький («Вогнем і мечем»,1999) вийшов насправді мудрим, Іван Мазепа («Молитва за гетьмана Мазепу», 2001) – суперечливим, генерал Сєров – фанатично-турботливим батьком (Водій для Віри», 2004), генсек Брежнєв – несподівано закоханим («Зайці над безоднею», 2006), кошовий отаман Брюховецький – підступним («Чорна Рада», 2000), полковник Бульба – масштабним і несамовитим («Тарас Бульба», 2009). У знаковій виставі за Шолом-Алейхемом «Тев’є-Тевель» головний герой талантом Ступки перетворився на містечкового єврейського вождя.
У стрічці «Вогнем і мечем»
А цікаво, яким же улюблений фільм був у Богдана Сильвестровича? Драма Джека Клейтона (1959) «Room at the top» («Шлях нагору») за романом Джона Брейна. Він міг передивлятися його десятки разів. Чим так захопила свого часу метра історія честолюбного провінціала, сповнена трагічних поворотів? Мабуть, варто передивитися, щоб зрозуміти…
Знімаю капелюха!
Сім’я Ступок завжди жила небагато, на 80 рублів батьківської зарплатні у театрі. Це дуже скромно було на той час. Тому Богдан не сильно міг дозволити собі дорогий одяг, але завжди з юнацтва був одягнений елегантно і зі смаком, у білосніжну випрасувану сорочку. Любив носити метелик до сорочки – просто так, без усілякого приводу. До того ж, актор мав унікальну колекцію капелюхів. Коротше, у справжнього чоловіка ідеальними мають бути і сорочка, і думки, і вчинки…
Квартира Ступок в Києві у 5 хвилинах пішого ходу до театру. Але на роботу Богдан Сильвестрович завжди йшов не менше години – зупинявся, привітно знімав капелюха, питав про справи… Так навчив його батько. Три капелюха з колекції Ступки зберігаються у музеї на батьківщини у Куликові. Один з них він придбав під час гастролей у Нью-Йорку, а іншій – солом’яний бриль, які він любив особливо.
Біля пам’ятника актору 27 липня завжди багато людей – і не лише односельців. А в Києві на розі Заньковецької, 3/1 і Станіславського, на будинку, де жила його родина, в день 80-річчя Остап і Дмитро, син та онук Ступки, урочисто відкрили горельєф актора – він так само вітає перехожих помахом капелюха…
Горельєф в Києві на будинку, де жив Богдан Ступка
Не зірка, але астероїд
у 2008 році, на 67-й день народження великого актора театру і кіно Богдана Ступки, астрономи назвали астероїд “269252 Богданступка”.
Фото з відкритих джерел
