Інна Тихонова 
Наш уславлений співвітчизник запам’ятався сучасникам як новатор у науці та консерватор у світогляді. Директор Інституту електрозварювання імені свого батька був найстарішим у світі президентом державної Академії наук – за віком та терміном перебування на посаді. Українську наукову спільноту він очолював до 100 з гаком років і понад півстоліття безперервно переобирався на цій посаді на безальтернативній основі. Академію наук України унікальний фахівець у галузі зварювальних процесів очолював 58 років, а Інститутом електрозварювання керував 67 років. Внеском у світову науку інженера, матеріалознавця та металурга технології металів стали понад 400 винаходів, котрі прославили Україну як високорозвинену індустріальну державу. Що сприяло становленню легендарного науковця, визнаного нашою національною гордістю, і який заповіт видатний організатор науки залишив нащадкам?
Прижиттєвий бюст перед науково-природничим музеєм у Києві, встановлений у 1982 році
Ненаукова помилка
Життя Бориса Патона припало на часи революційних перетворень, через що історики назвали його «символом зухвалої доби». Ровесником академічної спільноти її майбутній незмінний очільник виявився так само символічно, і довгий час науковець приймав вітання з особистим днем народження одночасно зі святкуванням річниць Академії наук України. З виявленням відповідних церковних архівів з’ясувалося, що в паспортні відомості корінного киянина закралася неточність. Згідно з записом у метричній книзі церкви Святої Марії Магдалини, де було відображено появу на світ і хрещення нового мешканця столичної Шулявки, Борис Євгенович Патон народився 14 листопада 1918 року (1 листопада за старим стилем), а не 27 листопада, як вважалося раніше. Але різниця в кілька днів не стала причиною для переписування офіційної біографії, і сторіччя Національної академії наук відзначалося в один день із столітнім ювілеєм її керівника. З цього казусу цікаві факти у житті Бориса Патона лише починаються.
На гребні змін
Примітною подією було народження майбутнього академіка в Українській Державі: тій самій, що проіснувала з 29 квітня по 14 грудня 1918 року і зникла рівно за місяць після його появи на світ. Дитинство та юність Бориса Патона збіглися з громадянською війною й утвердженням радянської влади, а життя пройшло в епоху історичних змін, учасником яких йому довелося стати на початку та наприкінці ХХ століття.
Народився спадковий інженер у родині викладача Київської політехніки, майбутнього академіка та директора Інституту електрозварювання Євгена Патона. Дідом Бориса Патона був колишній військовий інженер і російський консул в Ніцці, тому його батько Євген Оскарович народився у Франції. Здобувши в 1894 році інженерну освіту в Дрезденському політехнічному інституті в Німеччині, Патон-старший побажав продовжити навчання на батьківщині і повернувся до царської Росії. Домігшись права скласти іспити від самого імператора, батько Бориса Патона отримав у 1896 році диплом інженера шляхів сполучення і захистив докторську дисертацію в Петербурзі.
Євген Патон з синами Володимиром та Борисом
Міст до Києва
Потім Патон-старший працював в Управлінні залізниць і викладав в інженерному училищі шляхів сполучення в Москві, після чого назавжди переїхав до Києва, отримавши запрошення завідувати кафедрою в політехнічному інституті (стала в нагоді початкова кваліфікація інженера-мостобудівника). Євген Оскарович став прикладом для сина у прагненні застосовувати наукову теорію на практиці. Яскравим дитячим спогадом Бориса Патона стала присутність зі старшим братом Володимиром (вони були майже погодками з різницею у віці рік та сім місяців) на відкритті у 1925 році нового ланцюгового мосту через Дніпро: попри те, що батько розробив його зі своїми студентами із залишків сталевих конструкцій, міст надійно з’єднував береги повноводної річки аж до початку війни. До моменту вибору Борисом власної спеціальності у Київському політехнічному інституті відкрився новий електротехнічний факультет, яким він і зацікавився.
Міст Євгена Патона, 1925 р.
Диплом під бомбами
Хоча випускник Київської політехніки (тодішнього Індустріального інституту) закінчив навчання з відзнакою, червоного диплома він не одержав. Технічно грамотний студент змушений був перездавати іспити через «двійку» з філософії. Кумедним фактом для людини з його біографією було відставання саме з марксистсько-ленінської теорії. «Мої здібності на цей предмет не поширювалися», – з усмішкою пояснював той казус багаторічний член партії, ідеологія якої була йому близькою до кінця тривалого життя. А захищати диплом Борис Патон мав у день початку війни, 22 червня 1941 року, коли на Київ з самого ранку падали бомби. «Ми тоді вже мешкали в центрі міста, на вулиці Тимофіївській (Богдана Хмельницького), звідки добиралися до інституту трамваєм, – розповідав Борис Євгенович. – Не дочекавшись транспорту, спустилися бульваром Шевченка вниз і почули вибухи: ворог обстрілював авіазавод на Шулявці. Перечікували небезпеку у найближчому підворітті і, на щастя, залишилися неушкодженими».
Танковий рекорд
Працювати за розподілом у місті на Неві дипломований спеціаліст не зміг через його постійні обстріли і був переведений до міста на Волзі. Але і на заводі «Червоне Сормово» у Нижньому Новгороді (тодішнє місто Горький) Борис Патон опинився в епіцентрі бомбардування: кілька німецьких снарядів прилетіли прямо в цех, зруйнувавши його вщент. І знову доля вберегла цінного фахівця для його важливої місії, продемонструвавши, що він народився в сорочці. Через півроку батько забрав сина до Нижнього Тагілу, куди евакуювали заснований Євгеном Патоном Інститут електрозварювання. Там на Бориса Євгеновича чекало трудове хрещення на виробництві танків Т-34. Військове замовлення вимагало найвищої напруги сил: рекордними темпами для фронту випускалося по 35 броньованих корпусів бойових машин на добу. Але крім небаченої кількості, що її мали забезпечити у стислий термін, для ефективного стримування ворога була потрібна безвідмовна якість виробленої техніки. І її дозволила одержати нова технологія зварних швів для товстостінних танкових корпусів та гармат.
Військове ноу-хау
Розробкою способу автоматичного електрозварювання батько та син Патони займалися в умовах дефіциту зварювальників. Поки чоловіки воювали, зварюванням займалися діти. Працювати їм доводилося, стоячи на підставлених під ноги скринях. Дотягуватися до зони зварювання малолітнім робітникам було незручно, а якість швів на панцирній сталі без випробувальних машин важко було перевірити. І тоді Патон-старший запропонував обстріляти снарядами танк, одну половину швів на якому було зварено вручну, а іншу – під флюсом, автоматами. Коли зроблені вручну шви повністю зруйнувалися, зварювання за новою технологією випробування витримало. Борис Євгенович усвідомлював, що батьківський винахід наблизив перемогу: якби не надійна технологія зварювання, перебіг війни міг би бути іншим. Тож 2 березня 1943 року Євгену Оскаровичу Патону було присуджено звання Героя Соціалістичної Праці, і його трудова зірка виявилася першою в Академії наук України.
Перевершив батька
Славетні батьківські традиції продовжив син: те, що зробив Борис Патон, відзначено двома золотими зірками Героя Соціалістичної Праці, прижиттєвим пам’ятником на батьківщині (погруддя було встановлено 1982 року перед Науково-природничим музеєм у Києві) та нескінченним «іконостасом» нагород, що їх неможливо стисло перелічити. 1951 року він став членом-кореспондентом, а 1958 – академіком Академії наук України. У 1952 році Борис Патон вже був доктором технічних наук, 1954 – професором, 1962 – академіком Академії наук СРСР, 1968 – заслуженим діячем науки та техніки України. Інститут електрозварювання імені Євгена Патона (НАН України) Борис Патон очолював з 1953 по 2020 роки, а президентом української Академії наук був упродовж 1962–2020 років. 1998 року Борис Євгенович став першим Героєм України, отримавши найвищу державну нагороду незалежної країни.
Відмовив Брежнєву
Серед цікавих фактів у біографії Бориса Патона – його відмова переїхати до Москви та очолити Академію наук СРСР. Напевно, була потрібна мужність для рішення відхилити пропозицію самого Леоніда Брежнєва. Коли голову Академії наук України запросив для годинної розмови до Кремля Михайло Суслов (член Політбюро та секретар Центрального комітету партії був у радянському владному апараті «сірим кардиналом»), київському науковцеві було повідомлено про пропозицію, від якої не можна відмовитись. Але Патон мав інше бачення своїх кар’єрних перспектив і заявив високому керівництву, що «на таку посаду ціпками не заганяють». Так він залишився у Києві, де приніс науці та народному господарству набагато більше користі, адже мав можливість продовжувати займатися на інститутській науково-дослідній базі подальшими інженерними розробками. А найгучнішим із повоєнних досягнень Бориса Патона виявилося безпрецедентне зварювання у космосі. Вперше у світі його виконав у 1969 році за технологією Інституту Патона радянський космічний бортінженер Валерій Кубасов.
Українські мрійники
Нічого подібного не робила жодна країна, і досі досягнення радянської української науки видається фантастикою. Реалізувати це диво вдалося винахідливому тандему українських учених Бориса Патона та Сергія Корольова. Знайомство академіків тривало давно: «геній космонавтики» звертався до «генія зварювання» із проханнями, що стосувалися зварних конструкцій ракет. «Іншого такого генерального конструктора ми вже не матимемо ніколи, – говорив Патон. – Сергій Павлович був закоханим у свою справу мрійником, що мені дуже імпонувало. Під час одного з відвідувань його конструкторського бюро я запропонував зробити зварювальну конструкцію для багаторазового використання в космосі – на той випадок, коли буде потрібен ремонт техніки без повернення корабля на Землю. Корольов жваво підтримав цю ідею, і ми встигли до його передчасної смерті створити модель зварювального апарату для роботи на орбіті». Випробовували технологію у космосі вже без Корольова. У жовтні 1969 року космічне зварювання було успішно здійснено всередині корабля «Союз-6», а під час польоту орбітального науково-дослідного комплексу «Салют-7», у липні 1984 року, зварювання вперше вдалося провести у відкритому космосі.
Обережність проти сміливості
Досягнення Бориса Патона виявилися співзвучними великим науковим амбіціям держави, що претендувала на ключові позиції у світі. Тодішні роботи радянських учених гідно оцінювали суперники-американці, котрим було запропоновано спільний проєкт. Ось як розповідав про той досвід Борис Патон, який добре знав англійську та німецьку мови і нерідко бував у наукових справах за кордоном: «Під час підготовки міжнародного експерименту зі зварювання, різання, паяння та напилення в космосі я кілька разів відвідував NASA. Ми уклали з американською космічною агенцією договір, але заокеанські партнери на його виконання так і не наважилися. У космічному центрі США сміливий експеримент визнали небезпечним для життя. А у нас таке зварювання у відкритому космосі 1984 року виконувала жінка – відповідальну справу тоді було доручено льотчиці-космонавтці Світлані Савицькій. Американці виявилися не такими хоробрими і виплатили нам за зрив проєкту велику неустойку. Досі вони зварювання, різання, паяння та напилення у відкритому космосі не здійснюють. Сміливішими виявилися китайці, яким ми допомогли в освоєнні цих технологій».
Травма як привід для відкриття
У силу бюрократії, відсутності держзамовлення та чиновницького інтересу чимало з понад 400 винаходів Бориса Патона залишилися нереалізованими. І головним могильником великих ідей став розвал союзної держави. Патон не приховував свого розчарування від подій, що відбулися з країною в 1990-і роки: «У нас було розроблено зварювання не лише в космосі, а й в інших середовищах, зокрема, на землі, під землею, на воді та під водою, але власні технології Україна не застосовує» . Втім, особисто у Бориса Патона приводом до чергового відкриття стала навіть власна травма. Борис Євгенович до глибокої старості займався спортом: грав у теніс, плавав і захоплювався водними лижами, поки не зламав у 76 років тазостегновий суглоб. Коли йому довелося вживлювати протез, винахідника спала на думку ідея медичного застосування методів зварювання. Так було розроблено спосіб зварювання живих тканин – кісткової, суглобової, м’язової, шкірної чи слизової. Такі операції вже стали реальністю: тисячі сучасних хірургічних втручань виконуються за допомогою зварювальної технології, й Інститут Патона понад десятиліття проводить щорічні наукові конференції з цієї теми.
Неоціненна спадщина
Особисте життя «менеджера професійного калібру», як його називали колеги, було невід’ємне від науки. Дружина Ольга Борисівна (1921–2013) так само вважалася успішним науковцем, працюючи провідним інженером Інституту механіки НАН України, а названа на честь видатного діда їхня донька Євгенія (1956–2009) завідувала лабораторією Інституту клітинної біології та генетичної інженерії. Переживши всіх близьких людей, науковець-довгожитель страждав через те, що замість розвитку країна, якій його сім’я віддала стільки інтелектуальної енергії, на очах деградувала. Він не міг залишатися осторонь змін і не був байдужим до перейменування вулиць чи знесення пам’ятників. Коли дійшло до обговорення перейменування київського мосту імені Євгена Патона, син нагадав відкриття 5 листопада 1953 року знакової для української столиці інженерної споруди, введеної в експлуатацію невдовзі після завершення страшної війни.
Ламати – не будувати
Відстоявши ім’я Євгена Патона, Патон-молодший не зміг захистити дороге для нього історичне художнє лиття з радянською символікою, що оздоблювало один із перших цільнозварних мостів у світі. Але дещо цінне Борисові Патону вдалося від сучасних варварів захистити: зусиллями авторитетного науковця та громадськості було скасовано знесення величної статуї Батьківщини-матері на дніпровських кручах у Києві (можливо, масивну споруду врятувала відсутність здатних на демонтаж кранів). Характеризуючи Бориса Патона як особистість із глибокою людяністю та високими моральними якостями, люди, що з ним працювали, називали науковця трагічною історичною постаттю, котра не мала важелів та ресурсів для забезпечення українській науці можливості на рівних конкурувати із Заходом. А в заслугу «консервативному, вольовому та порядному» Патону сучасники ставили те, що у 1990-х роках він не дозволив розікрасти комплекс української Академії наук.
«Патона з трону!»
У 1990-х роках безальтернативний президент Академії наук пробирався на роботу через ряди численних учасників акцій протесту. У руках пікетувальників були плакати з гаслами «Геть Патона!» та «Патона з трону!». До 2016 року в установах НАНУ залишилися переважно літні науковці. За кадрову політику та розподіл фінансів голова Академії наук не звітував перед членами наукової спільноти, що стало приводом для його критики. На загальні збори НАН України 16 квітня 2020 року 101-річний президент заяви на продовження повноважень не подав. Через чотири місяці Борис Патон на 102-му році життя помер. Його не стало 19 серпня 2020 року, і за три дні патріарх української науки упокоївся на Байковому цвинтарі. Його заповітом могли бути слова з виступу: «Спроби кожної влади вирішити проблеми розвитку України без науки й інновацій є приреченими на провал. Одна лише ринкова лібералізація економіки з повальною приватизацією й іноземними запозиченнями прискорить деіндустріалізацію й відставання, посиливши недовіру народу і знизивши здатність країни протистояти загрозам».
Доба втрат
«Ми живемо чи не в єдиній у світі великій країні, де впродовж останніх 30 років скоротилися наукові ресурси до рівня слаборозвинених країн, хоча до цього за станом наукомісткості ВВП космічна держава Україна входила до числа найрозвиненіших суспільств, – з болем зазначав Борис Патон як член Ради національної безпеки та оборони. – Нашим політикам варто осягнути конкурентну безперспективність держави, де загін правоохоронців, чиновників та церковників суттєво перевищує кількість науковців-дослідників». Бориса Патона турбувало те, що фінансування української науки є на порядок меншим від середньосвітового показника. Людина, що створювала славу української науки в минулому, сприймала постійне скорочення наукових кадрів і витіснення на узбіччя державних пріоритетів потреб науки як особисту трагедію. Лише сильна власна наука, на його думку, здатна витягнути державу з економічної прірви та соціального занепаду. «Це те реальне джерело зростання, що визначає благополуччя країни і забезпечує повагу до неї у світі», – говорив Борис Патон.
Фото з відкритих джерел
