Річ у тім, що під час онлайн-зв’язку мозок працює зовсім не так, як за живого людського спілкування.
Про це розповіли автори нового дослідження з Єльського університету (США). Вони дослідили, що відбувається з нашим мозком під час спілкування в Zoom та наголосили на важливості природного контакту віч-на-віч.
Про що дізналися дослідники
Отже, людський мозок не обробляє розмови під час відеозв’язку так само як під час особистого спілкування.
Як зазначила нейробіологиня Джой Хірш, провідна авторка дослідження, соціальні системи нашого мозку активніші під час реальних зустрічей, ніж під час відеоконтакту. За її словами, онлайн-зображення облич, отримані за допомогою сучасних технологій, не мають такого само «привілейованого доступу» до соціальних нейронних схем у мозку, як реальні люди.
Команда залучила до свого дослідження 28 здорових дорослих осіб (зокрема, без порушень зору), різного віку, статі та етнічних груп, пише Science Alert.
Науковці почергово порівнювали, як різні пари людей взаємодіяли між собою віч-на-віч та за допомогою Zoom. Для ретельної фіксації активності мозку та очей учасників науковці використовували функціональну спектроскопію ближнього інфрачервоного діапазону (fNIRS), електроенцефалографію (ЕЕГ) та айтрекери.
Потім нейробіологи зіставили отримані результати. Виявилося, що, на відміну від комунікації через Zoom, особисті розмови супроводжувалися значним посиленням передачі сигналів мозку в критичній ділянці, яка називається тім’яною областю.
Коли люди спілкувалися віч-на-віч, активність мозкових хвиль демонструвала тета-коливання, що пов’язані з кращою обробкою інформації про обличчя навпроти. Активність у галузях мозку, пов’язаних із сенсорним та просторовим сприйняттям, також вказувала на більшу нейронну активність за особистого спілкування.
Сканування мозку людей, що розмовляли віч-на-віч, виявило вищі рівні синхронізованої нейронної активності.
Очі як дзеркало контакту
А тим часом відстеження поведінки очей вказувало на триваліші періоди зорового контакту між тими, хто комунікував «у реалі».
«Діаметр зіниць в реальних осіб зазвичай був більшим, ніж у віртуальних», – зауважили вчені. Це вказує на підвищене збудження під час живої розмови.
Команда зауважила, що особисту взаємодію від віртуальної відрізняє те, як ми дивимося одне на одного. Як з’ясувалося, навіть найсучасніші камери для відеоспілкування ускладнюють зоровий контакт. Коли дивимося в камеру так, аби партнер бачив наші очі, ми не можемо сфокусуватися на екрані та на його очах. Але якщо зосереджуємо погляд на екрані, нашому партнеру здається, що ми дивимося нижче його поля зору.
Висновки
Учасники дослідження були дуже різноманітні. Хоча, на думку вчених, у наступних дослідження для отримання повнішої інформації потрібно охопити ширшу вибірку.
Те, як наш мозок обробляє розмови під час відеоконтакту та під час особистого спілкування, – це дві великі різниці.
Не всі люди сприймають відеозв’язок однаково позитивно. І далеко не для всіх він прийнятний. Цей різновид спілкування, що поступово займає дедалі більшу нішу нашого життя, може спричиняти зніяковіння чи паніку. А для деяких з нас онлайн-контакт навіть є сильним стресом.
У звітній статті команда написала, що соціальна взаємодія між людьми є надзвичайно важливою. А наш мозок найкраще пристосований до обробки динамічних лицьових сигналів під час повсякденної взаємодії віч-на-віч.
Як резюмувала Джой Хірш, відеозв’язок, швидше за все, є недосконалою системою соціальної комунікації порівняно з особистим.
Результати дослідження опублікував журнал Imaging Neuroscience.
Фото: pexels.com