Інна Тихонова 
Мало було американським колекціонерам всесвітнього Дня ґудзиків, що «оселився» у міжнародному календарі з подачі організації National Button Society з 1938 року, так вони ще запропонували відзначати 9 травня Hurray for Buttons Day – щорічне свято «Ура ґудзикам!». Ініціатива збирачів цікавих зразків актуального з давніх-давен аксесуара не могла залишитися без підтримки в країні, де проводяться виставки незвичайних колекцій і навіть створено Національне товариство ґудзиків. А зі США ідея прославлення необхідних людству виробів поширилася світом. Пам’ятники ґудзикам встановлені у Нью-Йорку, Філадельфії, Монреалі та Києві.
Пам’ятник ґудзику у Києві
Музейні експонати
Колекціонування ґудзиків називається філобутоністикою: від французького bouton та англійського button – «ґудзик». Перша організація колекціонерів-філобутоністів з’явилася 1939 року в Чикаго, і до цього дня американці лідирують у цьому збиранні. Унікальні екземпляри вже звично стають музейними експонатами. Найбільші зібрання ґудзиків мають музеї США, Китаю, Швейцарії, Чехії та Польщі. Найзначнішу музейну колекцію має американське місто Нью-Джерсі (близько 100 тисяч експонатів).
Колекція ґудзиків Далтона Стівенса
А найбагатшим приватним зібранням у США вважається колекція ґудзиків Далтона Стівенса із міста Бішоп. Незвичайне хобі «короля ґудзиків» почалося в 1983 році з того, що мешканець Південної Кароліни нашив вироби різних форм на капелюх-циліндр, а у подальшому колекціонер став покривати ґудзиками не тільки предмети домашнього вжитку, але й те, що жодним чином із ними не в’язалося. За роки старанної праці він прикріпив на різні предмети сотні тисяч ґудзиків, перетворивши свої унікальні роботи на експонати відкритого у 2008 році музею. На загальний огляд там виставлені, серед іншого, прикрашені незвичайним декором дві труни, похоронний катафалк із 600 тисячами наклеєних на нього ґудзиків і автівка Chevrolet зі 150 тисячами ґудзиків у вигляді оздоблення.
Експонат з Музею ґудзиків Далтона Стівенса
Простір для фантазії
Колекція китайця Бу Джинфанга з провінції Шаньдунь налічує понад 110 тисяч ґудзиків і за критеріями унікальності занесена до Книги рекордів Гіннеса. А в основі експозиції музею Ірис у японській столиці Токіо – колекція старовинних ґудзиків із золота, срібла, слонової кістки та перлів. Колись вони були доступні лише обраним: закон обмежував використання дерев’яних і кістяних ґудзиків, а фурнітуру з благородних металів дозволяв із урахуванням рангу, матеріального та соціального статусу власника.
У німецькому місті Шмелльн експонується приватна колекція місцевого токаря та підприємця Германа Доната. Завдяки розвиненому ним виробництву, відоме з XI століття історичне містечко в Німеччині стало у середині XIX століття «столицею німецького ґудзика». Спочатку мануфактура братів Донатів випускала ґудзики зі слонової кістки, а згодом виробники знайшли спосіб їх здешевлення за допомогою імітації. Ще один відомий музей ґудзиків розташовано у старовинному замку (відреставрованій броварні) в чеському містечку Жировниця: він демонструє цікаву колекцію Іржі Вертишки.
Музей ґудзиків у німецькому місті Шмелльн
Туристична пам’ятка
Один із найстаріших музеїв ґудзиків знаходиться в Іновроцлаві у Польщі. Крім експонатів із давніх поселень, там представлені непересічні сучасні вироби. Французькі майстри зробили, наприклад, музичні ґудзики, що грають популярну мелодію при натисканні на застібки в певній послідовності. А «розумні» ґудзики американського виробництва самі прилипають до тканини у потрібному місці, закріплюючись без додаткової фіксації. Секрет ефекту з арсеналу ілюзіоністів – у магнітних волокнах матеріалу та металевому осерді застібок.
Колекція музею у швейцарському селі Естевенан
В аналогічному сезонному музеї у швейцарському селі Естевенан зібрано понад 40 тисяч ґудзиків. За описом туристичного офісу кантона Фрібур, у старовинній коморі в 30 кілометрах від Лозанни розмістилися понад 50 тисяч ґудзиків, найдавніший із яких був створений у XVI столітті. Власниця приватного зібрання розпочала колекціонування з ґудзиків, які знайшла в бабусиній скрині, а захопившись справою, скуповувала раритетні зразки по всій Європі. Музей ґудзиків став місцевою пам’яткою, відвідати яку можна безкоштовно (відчинено по суботах).
Хто на що здатний
Творцем і директором музею ґудзиків в італійському містечку Сантарканджело став колишній власник галантерейної крамниці Джорджо Галлавотті. У його колекції – понад 8,5 тисячі експонатів, що зафіксували розвиток італійської моди протягом трьох століть. Багато раритетів присвячені важливим історичним подіям та відомим персонам. Є там і незвичайні екземпляри: наприклад, ґудзики у формі телефонної трубки.
Музей ґудзиків в італійському містечку Сантарканджело
А музей у містечку Біберах-на-Рісі (Biberach an der Riss) у Німеччині відображає еволюцію застібок для одягу з часів неоліту. Тут зібрано близько 3000 найрідкісніших ґудзиків з усього світу, і розглянути їх пропонується в інтерактивному «тунелі часу», де еволюція ґудзиків співвідноситься зі зміною їхнього значення в житті людини. Від примітивних, простих і грубих предметів утилітарного призначення ці вироби пройшли шлях до справжніх витворів мистецтва епохи Бароко. Цінність оригінальної музейної колекції – в екзотичних зразках, експонатах із коштовних матеріалів та екземплярах із історичним контекстом.
Історія ґудзиків
Первісні люди з’єднували краї одягу зав’язуванням їх на вузол, використовували пояси, шнури-зав’язки та шпильки з кісток і шипів рослин. Найдавніші предмети, що нагадують ґудзики, використовувалися не для застібки, а як прикраси. Перші вироби, що дійшли до нас, виготовлені близько 5000 років тому. Спочатку вони мали криволінійну форму. Це притаманно речам, зробленим у 2800–2600 роках до н. е. в долині річки Інд в Індії. З декоративною метою ґудзики з черепашок використовували в Індській цивілізації сторіччями, паралельно надаючи цим виробам більш привабливого оздоблення. Приблизно 2000 року до н. е. декоративні ґудзики вже мали правильну геометричну форму та отвори, через які їх можна було прив’язати ниткою до одягу. Та, попри це, в той період люди ще не використовували корисний аксесуар як застібку.
Ґудзики, які були виявлені під час розкопок у долині Інду, виготовлені у 3 тисячолітті до н.е.
Декоративне призначення мали так само і китайські раритети, виготовлені у Бронзову епоху (2000–1500 роки до н.е.), а також зразки часів Стародавнього Риму та Стародавньої Греції. Єгиптяни у ті часи не лише зв’язували кінці своїх тунік, а використовували пряжки, просуваючи один край одягу в отвір, зроблений у іншій частині тканини. Перші в історії функціональні кам’яні ґудзики періоду 1500 року до н. е. виявлено у Туреччині.
А у предків українців ґудзик у минулому був важливим магічним амулетом для відлякування ворожих сил. У давньослов’янських поселеннях ґудзики виконували функцію оберега – це було їхнє основне призначення.
Що більше то краще
Перші ґудзики з петлями для застібки одягу датуються XIII століттям. Зроблені вони були в Німеччині, звідки набули швидкого поширення Європою. Це дозволило шити одяг, що облягав одяг більш щільно. Різницю в розташуванні ґудзиків у чоловічому та жіночому одязі історики називають «анахронізмом із XIII століття». Позаяк у період впровадження в ужиток ґудзиків чоловіки одягалися самостійно, а заможних жінок одягала прислуга, для зручності помічниць ґудзики на жіночому одязі пришивали не на правому боці, як у чоловіків, а на лівому. За іншою теорією, застібка на ліву сторону не дозволяла вітру пробитися до тіла вершниці під час кінної прогулянки, адже в жіночих сідлах власницям пишних спідниць доводилося сидіти боком. А згідно з третьою версією, розташування ґудзиків на лівій стороні заважало б чоловікам під час фехтування, адже шпагу носили на лівому боці, й її рукоятка чіплялася б за ґудзики.
Цікаво, що близько 70% ґудзиків із середньовіччя до XIX століття пришивалося на чоловічий одяг. За допомогою ґудзиків внизу рукава солдат-простолюдинів відучували витирати носа одягом. Ґудзики на рукавах чоловічих піджаків – нагадування про їхнє попереднє завдання. Водночас після розповсюдження ґудзиків відбулася їх зворотна трансформація: з утилітарного предмета вони знову перетворилися на декоративний предмет і показник розкоші. У середньовічній європейській моді в деяких чоловічих костюмах використовувалася понад сотня ґудзиків: застібатися тоді заведено було від шиї до талії та від зап’ястя до ліктя. Вишуканим виглядом такі ґудзики демонстрували заможність власника вбрання. Хутряна шуба іноді коштувала менше, ніж пришиті до неї ґудзики. Виготовлені із золота, срібла, слонової кістки, коралів, бурштину чи перлів, вони відображали достаток і високе становище.
Прототип значка
І якщо попередніми функціями ґудзиків були магічна, декоративна й утилітарна, то останньою стала функція інформативна. У більш пізньому періоді ґудзик почали застосовувати як розпізнавальний знак приналежності до роду військ і професії (на службових мундирах, лівреях тощо). Пам’ятаємо ж цю фразу героя сатиричної повісті «Ніс» Миколи Гоголя: «Судячи з ґудзиків мундира, Ви маєте служити в іншому відомстві». Інавгурація в 1789 році першого президента США Джорджа Вашингтона започаткувала сторічне використання певних видів ґудзиків в американських політичних кампаніях: згодом ці розпізнавальні знаки перетворилися на значки.
Ґудзики бувають не лише стандартними – круглими, а й квадратними, трикутними, циліндричними, конусоподібними, кулястими та ін. Поряд із найпоширенішими пласкими твердими дисками з двома або чотирма наскрізними отворами по центру, випускаються ґудзики з трьома отворами (зокрема, такий перламутровий ґудзик є фірмовою відмінністю чоловічої сорочки бренду Van Laack), а також із вушками чи скобами-кляммерами (кріпильними елементами для з’єднання прихованого типу). З 1930-х років більшість ґудзиків почали випускатися з нового дешевого синтетичного матеріалу – пластмаси. Але водночас у сучасному виробництві цієї найпопулярнішої швейної фурнітури, як і колись, використовуються дерево та метал, бурштин і перламутр, кістка та шкіра, а також ебоніт, фарфор, скло та інші матеріали.
Варта уваги
«Ви можете бути дурнем і навіть злочинцем, і ніхто цього не помітить, проте ваш відсутній ґудзик не залишиться поза увагою будь-кого», – писав Еріх Марія Ремарк. «Неправильно застебнувши перший ґудзик, уже не можна застебнутися, як слід», – образно висловився Йоганн Вольфганг Гете. Не замислюючись про значення звичного елемента одягу, ми згадуємо про ґудзик лише тоді, коли він відривається. Але недарма ж йому знайшлося стільки місця у творчості, моді та обрядовості?
В національних культурах значення мають матеріал, колір, розмір ґудзиків, а також нанесений на них візерунок. Ґудзик з’єднує краї одягу, тож ця деталь має сенс об’єднання. У народних повір’ях ґудзик забезпечує власникові гармонію та добробут. Знайдений на дорозі ґудзик символізує успіх на життєвому шляху і є провісником радісних подій. Тож дивіться уважно під ноги і пильнуйте важливу знахідку в День ґудзиків і в інші дні так само. Якщо комусь пощастить знайти аксесуар із чотирма отворами, це за народними прикметами обіцятиме найприємніші зміни, гарну звістку та майбутній здобуток.
Фото з відкритих джерел
