Інна Тихонова 
У складному образі людини, чиє ім’я стало узагальненням у значенні героя-коханця, «чуттєве амплуа» було головною, але не єдиною гранню його різнобічної особистості. Виходець із артистичної родини жив пристрастями актора та розумом імпровізатора. Як у театральному репертуарі, у професійному досьє яскравої постаті XVIII століття чергувалися ролі юриста та військового, клерикала і каббаліста, лікаря та музиканта, шахрая та звідника, мандрівника і шпигуна, масона та дипломата, математика і філософа, драматурга та письменника. Отримуючи вигоду за допомогою винахідливості та удачі, витримки та чарівності, маніпуляції й обману, еротоман жив за особистою мораллю та дотримувався власних правил. Розвага і насолода були для його натури гідною метою, що вартувала ризику та стимулювала творчі здібності. Смак до гри визначав у долі непересічного венеціанця пріоритети в самореалізації, завдаючи клопоту там, де обачність допомогла б досягти успіху.
Джакомо Казанова в жіночому товаристві одного з богемних салонів Парижа (гравюра з книги про його життя)
Дитячі враження
Історія Джакомо Казанови розпочалася 2 квітня 1725 року у Венеції. Хлопчина народився на Великдень у європейській «столиці насолод» – з карнавалом, гральними будинками та куртизанками, які приваблювали туристів у республіку, що була терпимою до суспільних вад. Такої свободи не було більше ніде: за рахунок туристів рідне місто Казанови на очах перетворилося на перлину Гран-туру – туристичного маршруту для обов’язкового відвідування тогочасними європейськими аристократами. Обстановка спокуси не могла не вплинути на формування юної особистості з акторськими генами.
Старший із шести дітей у родині актора та танцівника Гаетано Джузеппе Казанови й актриси Дзанетти Марії Фаруссі з дитинства любив театр і музику. У дорослому житті Джакомо Казанова гратиме на скрипці і писатиме п’єси (у його літературному доробку – понад 20 творів), а одна із сестер піде стопами батька і стане танцівницею. Батько помер, коли його первісткові Джакомо виповнилося 8 років.
Поки мати гастролювала, вихованням дітей займалася бабуся, яка передала Казанові інтерес до окультизму і таємних знань. З нею у Джакомо був пов’язаний спогад про спільне відвідування відьми для позбавлення його носових кровотеч. І хоч «заговорена» мазь зцілення не принесла, хлопчика вразило таїнство чаклунства. Містику як спосіб впливу на людей він згодом візьме на озброєння у власній практиці.
Венеція. Церква святого Самуїла, в якій був хрещений Казанова
Уроки та відкриття
Насправді причиною дитячої недуги Казанови було щільне повітря Венеції, і вирішенням проблеми став його від’їзд з узбережжя. У 9 років Джакомо відіслали до пансіону Падуї, звідки його взяв під опіку абат Гоцці (саме він навчав Казанову наукам і музичній майстерності). У будинку опікуна 11-річний вихованець уперше відчув інтерес до протилежної статі. Його підлітковим захопленням стала молодша сестра Гоцці Беттіна. Весела красуня, захоплена читанням романів, згодом вийшла заміж, але це не завадило Джакомо зберегти прихильність до неї та родини Гоцці на все життя.
Природну допитливість 12-річний студент демонстрував у Падуанському університеті, випускником якого Казанова став у 17 років. І вже під час навчання юнак почав грати за гроші. Дізнавшись про борги онука, бабуся викликала Джакомо у Венецію і провела виховну бесіду, однак азарт гри вже не відпустив шанувальника гострих відчуттів, і після смерті бабусі, 1743 року, борги вперше привели Казанову до в’язниці. На той час юнак встиг отримати вчений ступінь правознавця і вступити до духовної семінарії Мурано.
Опікун розраховував, що пристойна освіта дозволить вихованцеві проявити себе на посаді церковного юриста. Але сам Казанова, який вивчав хімію, математику й етику, відчував до отриманої спеціальності непереборну огиду. Його більше захоплювало лікування, адже з юності Джакомо призначав собі та друзям власні препарати. «Краще б мені дозволили стати лікарем, – міркував Джакомо Казанова в мемуарах «Історії мого життя», – адже в медицині професійне шарлатанство ще більш придатне, ніж у юридичній практиці».
Портрет юного Джакомо Казанови (1750 рік, автор гравюри невідомий)
Скандали проти кар’єри
До моменту прийняття постригу в 1741 році Казанова був яскравим франтом із завитим смоляним волоссям. Високий і смаглявий чорноокий юнак притягував до себе жіночі погляди і після першого сексуального досвіду з сестрами Нанеттою та Марією Савор’ян (одній було 16 років, інший – 14) визначився зі своїм покликанням. Паралельно з головною справою свого життя – тілесною насолодою – Казанова шукав впливових покровителів: цю стратегію він практикував усе життя. Але перший досвід такого знайомства виявився невдалим. Через його флірт з актрисою, яка цікавила покровителя, двері палаццо 76-річного венеціанського сенатора Алвізо Гаспаро Маліп’єро швидко для нього зачинилися.
Так само скандали завадили і короткій церковній кар’єрі Казанови. Насилу виклопотане матір’ю місце в Калабрійській єпархії легковажний син відкинув одразу, ледь оглянувши умови майбутньої роботи. Причину такого рішення Джакомо Казанови пояснює цитата з його мемуарів: «Місце в мене буде, але чи можна удосконалюватися 18-річному юнакові без гарної бібліотеки, літературного спілкування, обраного гуртка та суперництва?».
А з посади секретаря впливового кардинала у Римі його усунули. Волелюбний характер Джакомо показав на зустрічі з папою: первосвященик почув від зухвалого парубка прохання дозволити йому не їсти рибу в піст і читати заборонені католицькою церквою книжки (згодом під цензурою Ватикану поряд із Гете та Дефо виявиться і сам Казанова). Після того, як секретар Трояно Аквавіви д’Арагона став складати амурні послання на прохання іншого кардинала, допомога таємним коханцям вийшла йому боком. Кардинал Аквавіва відмовився від послуг Казанови, покінчивши з його церковною діяльністю назавжди.
«Намірився вразити»
Розуміючи, що треба вибирати в житті іншу дорогу, заповзятливий Казанова вирішив вбратися у військовий мундир власного дизайну. Купивши патент офіцера Венеціанської республіки, Джакомо звернувся до кравця із замовленням пошити йому ефектну білу уніформу «з синім передом та срібними із золотом еполетами». Завершив Казанова свій новий образ купленою у зброяра довгою шаблею, власною ручною палицею й ошатним капелюхом із чорною кокардою, накладними бакенбардами та «хвостом». У такому вигляді Казанова збирався зробити фурор.
Долучившись в 1744 році до офіцерів венеціанського полку острова Корфу, аматор пригод за першої ж нагоди вирвався до Константинополя (нібито з метою доставки листа за дорученням кардинала), а в 1745 році повернувся до Венеції. Рік у мундирі видався Казанові марнуванням часу. Обов’язки енергійний Джакомо знаходив нудними, а просування по службі – повільним. Розважався венеціанець азартними іграми, на які витрачав майже всю платню. За цей час гравець не завів жодного роману, проте збільшив свої борги. У 21 рік Казанова дійшов думки стати професійним гравцем, але грошей від продажу офіцерської посади на таку роботу не залишилося.
Черговою кар’єрою Казанови стало «служіння найвищому мистецтву, що не цікавить посередність і захоплює того, хто досяг успіху». За допомогою знайомства Джакомо влаштувався скрипалем до театру Сан-Самуель. За його словами, новому заняттю «бракувало шляхетності, проте в артистичному середовищі не було нудно». Музиканти розважалися розіграшами, відв’язуючи ночами пришвартовані до берега гондоли і посилаючи на хибні виклики лікарів і повитух.
Гримаса Фортуни
Життя налагодилося після того, як Казанова врятував венеціанського сенатора Джованні Брагадіна. Під час поїздки в одній гондолі вельможу вразив удар після повернення з весільного бенкету. Лікар зробив сенаторові два кровопускання та наклав на груди ртутну мазь, проте це призвело до підвищення температури та задухи через здуття трахеї. Казанова рішуче усунув лікаря та змив токсичну мазь на свій страх і ризик. Ініціатива виявилася доречною: хворий прийшов до тями, а рятівник отримав довічного покровителя. Сенатор усиновив Джакомо і допоміг йому отримати окультні знання. Як і новий покровитель, Казанова став кабалістом. Джакомо сам дивувався, як могли співіснувати його розпуста і сувора мораль усиновлювача.
Свій новий спосіб життя Казанова вважав «найбільш похвальним, благородним і єдино природним», бо в цьому стані йому не доведеться залишатися без речей першої необхідності. У палаці Казанова жив як граф: у тих самих умовах, що й покровитель із друзями-кабалістами. У цей час Джакомо вступив до масонської ложі, об’їздив усю Європу та написав п’єсу для Королівського театру Дрездена. Казанова продовжував багато грати в карти і заводити нові романи. Любовні скандали та вплив на сенатора дали підстави вищому суспільству повстати проти Казанови. Його звинувачували в масонстві, атеїзмі, магії, зберіганні заборонених книг і розбещенні молоді.
Заарештованого Джакомо Казанову ведуть до суду (гравюра в одній із книг про його життя).
«До того ж мені ставилося у провину відвідування іноземних послів, – згадував Казанова, розповідаючи про звинувачення у зраді Батьківщині. – Начебто, живучи з трьома патриціями, я дізнаюся від них державні таємниці, котрі у поїздках за великі гроші розкриваю іноземцям». Безпідставні звинувачення ставили за мету ізолювати «важливого змовника» та «ворога Вітчизни». Казанову попереджали про серйозність намірів трибуналу та радили залишити місто. Попереду таких випадків у житті Казанови буде ще багато, і він навчиться втікати, не чекаючи розв’язки. Але спершу Джакомо змарнував момент, не відчуваючи себе винним, і поплатився за свою безтурботність: у 1755 році чотири десятки стражників прийшли арештовувати його від імені інквізиції.
Ризик та гордість
Казанову на 5 років ув’язнили у «свинцевій» в’язниці Пьомбі у Палаці дожів. У маленьких камерах були зграї пацюків, стелі там були настільки низькими, що не встати, а металевий дах так розпалювався на літньому сонці, що в’язні відчували себе неначе в пеклі. А для Казанови пеклом стала одиночна камера. За його словами, він готовий був опинитися навіть поряд із заразним хворим або хижим звіром, аби не божеволіти в ізоляції, в якій не було чим зайнятися. Ось як описував свої страждання Джакомо Казанова (цитати з мемуарів): «У темряві я міг пересуватися лише на зігнутих ногах, а людину бачив раз на день, коли мені приносили їжу», «Знання прав не змогло мене захистити, адже трибунал керувався не правом, а свавіллям».
Втеча Казанови з в’язниці
Усвідомивши неможливість боротьби з церковною владою законними методами, Казанова наважився на втечу. Детальний опис хитрощів міг би стати керівництвом до дії для ув’язнених. У день Усіх Святих Казанова зі спільником змогли вибратися з тюремного ярусу (в’язні знаходилися на верхньому поверсі палацу), видавши себе конвою за випадково замкнену всередині прислугу. 1 листопада 1756 року став історичним днем: то була єдина успішна втеча зі «свинцевої» в’язниці. «Я пишаюсь власним вчинком, – зізнавався Казанова. – І не тому, що все вийшло (у цьому є певна заслуга везіння), а тому, що ризикнув і наважився виконати свій задум». Мине зовсім небагато часу, й інквізиція призначить Казанові грошове утримання.
Займаючись надалі шулерством на різних рівнях, Казанова став у нагоді для пошуку коштів державі. У Парижі під заступництвом старого друга, який став міністром закордонних справ Франції, Казанова виявив себе успішним продавцем квитків першої державної лотереї. Він збирав гроші на облігації держпозики з заможних людей і навіть правителів. Оголосивши себе алхіміком і розенкрейцером (членом таємного містичного товариства, за легендою, заснованого в період пізнього Середньовіччя в Німеччині – Ред.), Казанова вражав європейську знать розповідями про «філософський камінь», тобто речовину, що перетворює все на золото. Когось обдурював за допомогою нумерології, когось – таємних знань. «Ошукати дурня – гідна справа для розумної людини», – вважав жвавий чоловік, про якого сучасники говорили, що простіше його розсердити, ніж розвеселити, і що він любить смішити, але рідко сміється сам.
Останній герой
Заробіток на облігаціях дозволив Казанові заснувати 1759 року шовкову мануфактуру. Уряд пообіцяв йому титул та пенсію: потрібно було лише прийняти французьке громадянство і працювати з міністерством фінансів. Але на піку шансів Казанова… відхилив привабливу пропозицію, бо служба могла завадити подорожам та його любовній Одіссеї. Далі знову будуть борги, в’язниця, дуель і переслідування. Щоб сховатися від проблем, Казанова переїжджав з місця на місце. Фінансові махінації та погана слава призвели «великого комбінатора XVIII століття» до вигнання майже з усіх великих європейських міст. Він став останнім героєм доби авантюристів.
А останнім притулком для Джакомо стало місце наглядача бібліотеки у замку графа фон Вальдштейна у Богемії. Саме там з нудьги та самотності Казанова почав писати у 1789 році ґрунтовну автобіографію, в якій зобразив своє життя з 8 до 50 років. Історія Джакомо Казанови (Histoire de ma vie) – це 3500 сторінок тексту, який залишився незавершеним. Жіночий спокусник чесно розповів про свої гріхи на тлі опису історичної доби. У його мемуарах увічнені не лише улюблені жінки, а й відомі люди, з якими автор у різний час зустрічався: монархи, папи, кардинали, а також визначні діячі епохи Просвітництва (Моцарт, Гете та Вольтер).
Замок Духцов у Богемії, де з 1785 року жив Казанова
Ця праця зробила автора легендою світової культури. Освічений, розумний та спостережливий оповідач добре володів словом: окрім театральних п’єс, Казанова написав фантастичний роман «Ікозамерон» та історичну роботу у трьох томах «Історія смути у Польщі». Цінитель італійської поезії навіть переклав своєю рідною мовою «Іліаду» Гомера. А завершальну книгу вирішив писати французькою мовою, щоб її прочитало більше людей.
Ні багато ні мало
Дописати свою історію до 73 років Джакомо Казанова не встиг, як і повернутися на батьківщину після припинення існування в 1797 році Венеціанської республіки, захопленої Наполеоном Бонапартом. Наступного року Казанови не стало. Залишаючи цей світ 4 червня 1798 року, Джакомо сказав свої останні слова: «Я жив як філософ і вмираю як християнин».
Ті, хто ставить питання, від чого помер Джакомо Казанова, очікують почути про загрозливу венеричну хворобу, але знаходять висновки дослідників, що впродовж життя серцеїд користувався у сексі «захисними ковпачками», тож випадкові хвороби попередив або подолав. Проблема була в іншому: у пізні роки він не міг впоратися з депресією. Перш ніж взятися за написання спогадів, Джакомо навіть збирався застрелитися. Творчість та аналіз своїх спогадів повернули Казанову у ресурсний стан. Щоб відволіктися від смутку, він захоплено описував колишні щасливі дні, працюючи над книгою в 10 томах по 12 годин на добу. У 73 роки на здоров’ї Казанови могла позначитися суцільна зношеність організму, вважають дослідники.
Казанова у віці 62 років. Медальйон, розміщений на титульній сторінці видання «Ікозамерон», гравер − Йоганн Берка
А щодо надмірності втіх цінителя музики, їжі та жінок (натяки на одностатеві зв’язки уважні читачі знаходять у мемуарах сибариту так само), то аналітики не вважають досвід Казанови занадто екстремальним, адже 122 партнерки за 39 років – це три еротичні пригоди на рік. Не так вже й багато як для чоловіка зі славою визначного серцеїда, гадають знавці теми. Гурман віддавав перевагу якості, а не кількості, доставляючи жінкам задоволення тонким мистецтвом спокуси і гарним ритуалом прощання з цінним подарунком замість довічного утримання. Озираючись на свій подоланий шлях, Джакомо Казанова ні про що не шкодував і ні в чому не каявся. Він був один із небагатьох людей, хто міг про себе сказати: «Я жив».
Фото: wikipedia.org
