Інна Тихонова 
Йому випало стати культовою фігурою Інтербелуму (від латинського inter – «між» та bellum – «війна») – двадцятирічного проміжку між двома світовими війнами. Для історії це була мить, а для ровесника ХХ століття – життя: яскраве і квапливе, як гонитва за американською мрією, в ціну якої слід включити працю, талант, удачу, крах ілюзій і передчасний фініш після двох інфарктів. Честолюбне бажання бути першим принесло авторові «Великого Гетсбі» літературний успіх, а разом із ним – і несподіване відкриття: честолюбство наближає мету, славу та… смерть.
«Затаєна ненависть»
Біографія Френсіса Скотта Фіцджеральда обмежилася 44 роками. А починалася вона у місті Сент-Пол (північний штат Міннесота) 24 вересня 1896 року. Бажану дитину, яка прийшла в цей світ після втрати вихідцями з Ірландії двох перших дітей, батьки назвали на честь автора гімну США: творцем тексту The Star-Spangled Banner в 1814 році був родич новонародженого по батьківській лінії Френсіс Скотт Кі. Але першим у цьому роді американцем став дід з материнської гілки Філіп Макквілан – успішний ірландський емігрант, що вже у 30 років володів власним великим бізнесом.
Одруження із забезпеченою нареченою Моллі Макквілан виявилося для незаможного армійського офіцера Едварда Фіцджеральда «щасливим квитком»: вдалий шлюб подарував батькові майбутнього письменника статки, а синові Френсісу Скотту – приклад для наслідування.
Материнські гроші дозволили Фіцджеральду-молодшому здобути престижну освіту. У Прінстонському університеті на успішного студента, зірку місцевої футбольної команди та переможця літературних конкурсів чекало важливе відкриття: тоді як одним людям для життєвих досягнень потрібно докладати зусиль, іншим переваги дає високе походження. За словами Фіцджеральда, за роки навчання в ньому зміцнилася недовіра до представників «класу нероб». Сформовану тоді зневагу до паразитарного способу життя і обурення соціальної несправедливістю письменник порівнював із «затаєною ненавистю бідняка». Але вроджений страх бідності спрямовував його спосіб мислення та стиль життя у бік «світу для обраних», де показна розкіш була природним атрибутом успішності.
Студентські роки
Стимул для творчості
Під час служби в армії генеральський ад’ютант познайомився зі світською левицею Зельдою Сейр, яка була типовою представницею ненависного Фіцджеральду «класу нероб». Заможна дочка судді з Алабами жила у своє задоволення, приманюючи Фіцджеральда блиском «незаслуженої празності». За прикладом власного батька Френсіс Скотт запропонував недосяжній обраниці стати його дружиною. І так само, як свого часу батько, син спочатку був відкинутий родиною нареченої через відсутність необхідного рівня доходу.
Після розірвання заручин Фіцджеральд сконцентрувався на досягненні літературних успіхів. Лише творчість могла принести йому водночас популярність і гроші, аби підняти статус для омріяного одруження. Недосконалість ранніх творів спричиняла повернення рукописів видавництвами. Але Фіцджеральд не опускав рук і доопрацьовував твори стільки разів, скільки потребувало задоволення вимог до текстів. І ця завзятість невдовзі принесла солодкі плоди: перший же опублікований роман зробив дебютанта знаменитим.
Вже за тиждень після виходу бестселера «По цей бік раю» (в оригінальній назві – «Романтичний егоїст»), 3 квітня 1920 року, відбулося вінчання письменника із Зельдою, реальним прообразом героїні Розалінди. Цю пару називали «королем і королевою свого покоління», а сам Фіцджеральд писав, що навіть не знає, реальними вони є людьми чи літературними персонажами.
Френсіс і Зельда
«Чудові та прокляті»
Так письменник назвав свій другий роман, що вийшов за два роки. Книга розповідала про болісний шлюб яскравих представників творчої богеми. Сімейне життя самого Фіцджеральда неможливо уявити без голосних розваг на пару з жінкою, яка стала його мрією та прокляттям. Партнерка по випивці та пригодах занурила чоловіка у вир екзальтованих витівок, ініціаторкою яких сама і виступала.
У компанії із Зельдою Фіцджеральд став героєм тодішнього «глянцю». Головні персонажі світської хроніки були у всіх на устах, завдяки бурхливим вечіркам та ексцентричним вчинкам: «під градусом» вони каталися містом на даху таксі, купалися у фонтані та заявлялися до театру голяка. Пиятика, ревнощі та скандали були складовими частинами їхнього «насиченого» життя. Проте, такий сумнівний «піар» Френсіса Скотта працював на популярність його імені: це був найбільш оплачуваний автор у тодішніх таблоїдах.
«Так приємно бути молодим та успішним!», – насолоджувався особистим «раєм» Фіцджеральд, що увійшов до смаку. У його житті з’явилися респектабельні курорти, особняк на Манхеттені та дорогі подорожі.
Обстановку «життєвого карнавалу» письменник поклав у сюжет своїх «Казок епохи джазу» (цей термін він упровадив у літературу для позначення короткого періоду безтурботності та емоційного підйому між Першою світовою війною та Великою депресією). А символом «епохи джазу» став роман Фіцджеральда 1925 року «Великий Гетсбі», що був закінчений і виданий у романтичній столиці світу Парижі. Там Френсіс Скотт Фіцджеральд познайомився з американським колегою та літературним суперником Ернестом Гемінґвеєм, з яким встиг потоваришувати та посваритися на ґрунті подібної долі та спільних вад. Період спілкування з Фіцджеральдом Гемінґвей описав у книзі спогадів «Свято, яке завжди з тобою».
Фіцджеральд і Гемінґвей
Розбита тарілка
Властива молодості ілюзія нескінченного свята життя невдовзі змінилася передчуттям, що «американська мрія» перетвориться на «американську трагедію». Ставши голосом покоління 1920-х років, Фіцджеральд отримав і іншу метафоричну характеристику: критики назвали письменника «рупором повоєнних неврастеніків». Так само, як шлях до успіху його героя Гетсбі завершився катастрофою, і Фіцджеральда доля вела до особистої трагедії.
Що вагомішими ставали професійні успіхи чоловіка, то менше вони тішили амбітну дружину, яка почала усвідомлювати власну нікчемність. Занурюючись у пошуки сенсу життя, Зельда його навпаки втрачала. Людей смішили її недолугі спроби реалізуватися, коли вона хапалася то за кисть, то за перо, а в 27 років несподівано зайнялася балетом. Фінальним акордом «карнавалу» для гульвіси став діагноз «шизофренія».
Родина Фіцджеральдів з дочкою
Свої переживання Фіцджеральд описав у романі «Ніч лагідна», де назвав особисту драму «трощею». Дружину довелося регулярно відправляти на лікування до психіатричної лікарні, а дочку віддати до закритого пансіону. В одному з листів до спадкоємиці батько зізнався у зневазі до «жінок, вихованих для неробства».
Збираючись звести рахунки із життям, Фіцджеральд порівняв себе з розбитою тарілкою. Втім, його дні і так вже закінчувалися: 21 грудня 1940 року «співак епохи джазу» помер у розквіті років після другого інфаркту. На його робочому столі залишився незавершений рукопис під назвою «Останній магнат». Недописаний роман так само став останнім. Він – про Голівуд. Наприкінці життя письменник намагався співпрацювати із кіностудіями. Смерть наздогнала Фіцджеральда у «столиці мрій».
Фото з відкритих джерел
