Інна Тихонова 
Скандальна доля колишньої пастушки, що вміло поводилася зі своїм природним «капіталом», стала сюжетом багатьох творів (зокрема, трьох історичних романів Олександра Дюма). Вибравшись із бідності завдяки жіночій привабливості, з її втратою вона знову опинилася в злиднях. Гарненькій натурниці, співачці, міму, повії, утриманці, дружині британського посла Вільяма Гамільтона та коханці легендарного британського флотоводця Гораціо Нельсона випало стати «Мерілін Монро» свого часу – на межі XVIII-XIX століть Емма Гамільтон була найбільш обговорюваною європейською знаменитістю.
Таємниця народження
Красуня з Честера Емі Лайон (в англійському оригіналі – Amy Lyon, в текстах Дюма – Емма Лайонна) народилася 26 квітня 1765 року в англійському графстві Чешир. Її офіційним батьком вважався коваль Генрі Лайонс, про якого відомо лише два факти: у пошуках заробітку він переїхав до Честера з графства Флінт і помер молодим. Перші спогади Емі пов’язані з тим періодом, коли мати Марі привезла її до батьківського села, де вдові та її маленькій дочці довелося зазнати чимало труднощів. Поки мати продавала вугілля, семирічна Емі за їжу пасла на фермі вівці.
Коли дівчинці виповнилося 10 років, у бідної вдови зненацька з’явилися кошти на навчання дочки у пансіоні: це була грошова допомога від графа Галіфакса. Підтримка аристократа у вихованні дитини деякими біографами Емми Гамільтон була розцінена на користь можливої версії про реальне батьківство благодійника. У будь-якому разі, завдяки графу, Емі змогла навчитися грамоти, освоїти ноти й опанувати навички малювання, а зі смертю Галіфакса до матері та доньки повернулося безгрошів’я.
Емі 17 років, перший портет, написаний Джорджем Ромі, 1872 р.
У ролі Джульєтти
Через два роки Емі покинула пансіон і найнялася на роботу нянею до трьох онуків віконта Томаса Гавардена. Якось на прогулянці з вихованцями 13-річна «Мері Поппінс» потрапила на очі художникові Джорджу Ромні, який захопився її безневинною красою і запросив потенційну модель позувати йому у Лондоні. Наступного року Емі втекла до столиці разом із подругою Фанні Стронг та її братом-контрабандистом. Опинившись у 1779 році в найдорожчому місті Європи, Лайон влаштувалася прислужницею до заможних людей. Не знайшовши спочатку художника, який її запросив працювати, Емі скористалася підтримкою сина свого попереднього роботодавця.
Успішний хірург Джеймс Гаварден знайшов дівчині місце продавчині в ювелірній крамниці та запросив милу провінціалку до лондонського театру. Подивившись «Ромео і Джульєтту» Шекспіра, вдячна глядачка залишилася під таким сильним враженням від театрального мистецтва, що вивчила роль Джульєтти напам’ять і проживала шекспірівські пристрасті у своїх уявних виставах. Незабаром вона застосує вроджений талант лицедійства на життєвій сцені і за три роки набуде скандальної репутації, встигнувши стати коханкою кількох чоловіків, взяти участь у демонстрації оголеного тіла і народити непотрібну їй дитину.
Емма в ролі Цирцеї в садибі Ваддесдон, Джордж Ромні, 1782 р.
Смак пороку
Першим підтвердженим сексуальним досвідом Емі став зв’язок із капітаном військового флоту Джоном Пейном. У товаристві подруги Фанні Стронг, брата якої проти його волі забрали до матросів, Емі опинилась на судні, де належало служити новобранцю. У розпал війни Англії з північноамериканськими колоніями Річарда призвали до виконання військового обов’язку, але одягнені в гарні сукні дівчата вирішили за допомогою жіночих чарів просити керівництво відпустити хлопця з корабля. Емі залишилася задоволеною «акторським дебютом» в образі юної спокусниці, адже перший досвід виявився успішним.
Якщо вважати правдоподібним опис того випадку у Дюма, то суворий капітан бойового корабля виконав прохання чарівної гості, яку зробив своєю утриманкою. Молода коханка оселилася в будинку покровителя, де мала прислугу і кінний екіпаж. Але невдовзі капітан з ескадрою пішов у плавання, а Емі Лайон отримала пропозицію близькості від заможного та привабливого друга попередника. Наступний рік «дівчина для розваг» провела із сером Гарі Фазерсоном. Танці, гулянки та мисливські виїзди відкрили для Емі привабливий світ ледарства, в якому вона швидко освоїлася.
Емма Харт, худ. Джордж Ромні 1782 р.
Мистецтво спокуси
Після закінчення стосунків із другим коханцем Емі опинилася на узбіччі у прямому сенсі: потреба у легких грошах змусила її пропонувати себе на тротуарі Гай-Маркета. На жаль, 16-річна Лайон була покинута коханцем вагітною. Народивши дочку Емму, юна мати віддала дитя на виховання бабусі, яка виростила її саму. Доля Емми Кер’ю склалася передбачувано: більшу частину життя вона провела у служницях, не створила власної родини і померла бездітною у 75 років.
«Зцілення красою» доктора-шарлатана Джеймса Грехема
А Емі Лайон змінила ім’я на Емма Харт і почала позувати в «живих скульптурах» у салоні «зцілення красою» доктора Джеймса Грехема – сластолюбного шотландського шарлатана, що називав себе лікарем і «експонував» у колі поціновувачів оголених красунь в еротичних позах. Серед відвідувачів того салону завжди вистачало людей мистецтва, і якось подивитися на розрекламовану «богиню здоров’я» зайшов той самий живописець, що кликав Емі до Лондона. Наметане око Джорджа Ромні відразу впізнало знайому грацію. Новий коханець малював «богиню» в образах спокусливих вакханок.
«Творці королів»
Наступним лондонським співмешканцем майбутньої Емми Гамільтон (до цього моменту залишалося все менше часу) виявився заможний молодий аристократ, племінник сера Вільяма Гамільтона Чарльз Гренвілл. Безтурботний ловелас належав до почесного роду, названого британцями «творцем королів». У душі 17-річна коханка, що підкоряла чоловіків еротичними «танцями з шаллю», сподівалася вийти за завидного холостяка заміж, але після кількох років близькості і навіть народження дітей Чарльз передав свою коханку рідному дядькові. Це сталося після того, як сер Вільям Гамільтон знайшов незадовільним стан справ свого племінника і пригрозив відмовити у спадщині, якщо той не перестане марнувати життя з повією.
Емма Харт, портрет Джорджа Ромні, 1784 р.
1784 року посол Британії в Неаполітанському королівстві несподівано відвідав родича в Лондоні і протягом тижня вивчав обстановку, спираючись на побачене і почуте від сусідів. Співмешканка племінника вже тоді змогла справити на родича свого коханця сприятливе враження: вона зналася на музиці та живописі, вільно спілкувалася трьома мовами (крім англійської, знала французьку та італійську), могла говорити в риму, досягла успіху в майстерності позування і в пантомімі. Освіченого та відкритого до будь-якого пізнання 50-річного вдівця така жінка не могла не зацікавити.
Нічого особистого
Подробиці тієї угоди історія не розголошує, але земля чутками наповнюється: передати Емму під заступництво дядька племінник нібито домовився за його допомогу у погашенні особистих боргів. Емму про свій договір чоловіки не інформували. Гренвілл нібито мав супроводжувати Емму в поїздці до Італії, але не зміг покинути справи, тому відпустив свою жінку в подорож одну. Прибувши до будинку сера Вільяма, гостя була вражена його захоплюючими розповідями про археологічні експедиції та професійне вивчення вулканів.
В 1786 році Емма оселилася в Неаполі і скрасила самотність 56-річному британському послу. Одруження у 1791 році 60-річного сера Вільяма на 26-річній обраниці викликало несхвалення в аристократичних колах, проте скандал лише підвищував цікавість до особи із сумнівним минулим. У Неаполі леді Гамільтон зайнялася просуванням мистецтва «живих картин», у створенні яких вже мала досвід. Для іменитих гостей дружина британського посла влаштовувала вистави («аттітюди»), зображуючи героїнь із класичних творів.
Сер Вільям Гамільтон, портрет Девіда Аллана
Полум’я пристрасті
Однією з шанувальниць Емми Гамільтон стала королева Сицилії Марія Кароліна Австрійська, яка в період революцій і наполеонівських війн відтіснила від управління країною свого чоловіка Фердинанда IV Неаполітанського. Близьку дружбу Емми та дочки австрійської імператриці Марії Терезії (вона ж була сестрою страченої французької королеви Марії-Антуанетти) певні історики пояснюють жіночім любовним зв’язком. І саме подруга-королева виявилася причетною до знайомства Емми Гамільтон із героїчним британцем Гораціо Нельсоном, коханкою якого дружина посла стала 1798 року.
Адмірал Нельсон, худ. Джон Френсіс Ріго, 1781 р.
Розпалити полум’я пристрасті в серці відважного флотоводця, що залишився після боїв без правого ока та руки, досвідченій спокусниці не було важко. Навіть у зрілих формах (від ситого життя струнке колись тіло вакханки помітно розпливлося) Емма могла привернути увагу моряка, який бачив у житті більше сивих хвиль, ніж жіночої ласки. Гораціо Нельсон плавав юнгою на кораблі свого дядька з 12 років, а у 20 вже став капітаном Королівського флоту. Коли він, скалічений у битвах із французами, повертався з черговою перемогою додому, люди на березі зустрічали корабель оваціями. Так було і 22 вересня 1798 року під час його прибуття до Неаполя. Захопленню сотень італійців, що зібралися в порту, не було меж. Але Нельсон звернув увагу в тому натовпі лише на одну жінку, котру назве «найкращою у світі».
Леді Гамільтон у ролі вакханки, Елізабет Луїза Віже Ле Брен, 1790–1791 рр.
Любовний трикутник
Поруч із британським послом корабель зустрічала на італійському березі леді Гамільтон, про яку флотоводець згадував, що вона першою впала в його обійми і прошепотіла: «Невже це можливо?». У резиденції англійського посла Емма вправно справлялася зі зміною пов’язок пораненому гостеві і не відходила від його ліжка, розважаючи розповідями про місцеві традиції. Що довше вони спілкувалися, то ясніше Нельсон розумів, яким щасливим робить його ця жінка. «Я ніколи не зустрічав нікого, рівного Вам»,– напише Гораціо своїй коханій, котра була на 6 років молодшою за нього.
Джеймс Гіллрей карикатурно зобразив ставлення сера Вільяма до роману між Еммою та Нельсоном. Емма — це портрет «Клеопатри» у верхньому лівому куті, а Нельсон — «Марк Антоній» поруч.
У 1800 році Нельсон і подружжя Гамільтонів повернулися до Англії. Чутки про скандальний адюльтер дісталися газетних шпальт. Зовнішній спокій Вільяма Гамільтона був на висоті: здавалося, що законного чоловіка зрадниці любовний трикутник анітрохи не турбує. У 1801 році Емма народила від Нельсона дочку, назвавши її на честь батька Горацією. А в 1803 році зганьблений дружиною сер Вільям Гамільтон помер, заповівши майно племінникові. Той виставив свою колишню коханку з успадкованого ним будинку, в якому леді Гамільтон більше не була господинею.
Невиконаний заповіт
Після смерті чоловіка вдова Гамільтон відкрито оселилася в одному будинку з Нельсоном: придбане ним заміське гніздечко розташовувалося на південній околиці Лондона, в Уїмблдоні. Віце-адмірал (у тогочасній британській табелі про ранги – середнє звання між контр-адміралом і адміралом) ще 1801 року пішов із сім’ї і чесно попросив розлучення у дружини, але до кінця життя його так і не отримав. «Кохай мене так само міцно, як я тебе, моє серденько, і нехай не буде в світі пари щасливішої за нас», – просив Емму Гораціо, йдучи на останню в його житті Трафальгарську битву.
Леді Гамільтон, зображена як Аріадна, Елізабет Луїза Віже Ле Брен , бл. 1790р.
Картина належала Нельсону і висіла над його ліжком.
21 жовтня 1805 року 47-річний Нельсон отримав на кораблі смертельне поранення: ворожому снайперові допоміг прицілитися блиск його бойових нагород, старанно начищених перед походом турботливою Еммою. Вважається, що останніми словами флотоводця була фраза: «Заповідаю леді Гамільтон і нашу доньку Горацію нації». Батьківщина сумувала за своїм героєм, якого англійці поховали в соборі Святого Павла на центральній лондонській площі, названій на честь його останньої Трафальгарської битви. Але подбати про «неформальних» близьких Нельсона Сполучене Королівство не вважало за потрібне. Після загибелі батька незаконнонароджену доньку національного героя Англії передали на виховання сестрі флотоводця, і Горація ніколи не дізналася, хто її батьки. На могильній плиті небіжчицю названо «приймальною дочкою Гораціо Нельсона».
Горація, дочка Гамільтон і Нельсона
Раба кохання
А до Емми Гамільтон після загибелі її останнього покровителя взагалі нікому не було справи. Її навіть не пустили на церемонію публічного похорону. Цього слід було чекати, адже королева заборонила двору приймати грішну жінку ще за життя її піклувальника. Призначивши пенсію у 2000 фунтів офіційній вдові героя (Фанні так і залишилася за документами законною дружиною Нельсона), коханку уряд обґрунтовано проігнорував. Під кінець свого недовгого життя простолюдинка, що відчула себе «леді», насилу зводила кінці з кінцями (будинок, куплений Нельсоном, жінці теж довелося залишити, бо житло забрали спадкоємці) і до 1813 року остаточно заплуталася у фінансових проблемах. Переїжджаючи з одного дешевого кута до іншого (останнім часом жінка перебувала у постійній скруті, тому мешкала на горищі), колишня фаворитка знатних людей розпродала пам’ятні особисті речі, включаючи срібний медальйон – подарунок Нельсона на народження доньки – і мундир героя Трафальгара.
«Леді Гамільтон у ролі перської сивіли », 1792 рік, Віже Ле Брен, написана на замовлення герцога де Бріссака в Неаполі
Засуджена за претензіями кредиторів, леді Гамільтон потрапила за ґрати і, вийшовши на волю, переховувалася від нових переслідувань у Франції. На протилежному березі Ла-Маншу втікачка пиячила не з радості, а з горя, і наливала собі не елітне шампанське або улюблений шотландський віскі, а дешевий «шмурдяк» із меню портових вантажників. Під загрозою другого ув’язнення до боргової в’язниці Емма Гамільтон сховалася від світу в Кале, де померла 15 січня 1815 року внаслідок дизентерії. Не стало «раби кохання» у 50 років, коли вона перестала відчувати себе бажаною чи хоча б комусь потрібною, крім стягувачів боргів.
Фото: wikipedia.org
