Інна Тихонова 
Нашими думками можна маніпулювати явно або таємно. Чи варто боятися стороннього вторгнення у внутрішній світ і як цьому протистояти?
Їж попкорн, пий кока-колу
Початок експериментів із прихованого масового впливу на підсвідомість припав на другу половину 1950-х років. Так звана підпорогова чи сублімінальна дія вперше була апробована на глядачах в американському кінотеатрі. У 1957 році в штаті Нью-Джерсі був продемонстрований незвичайний гостросюжетний фільм (втім, жанр видовища міг бути будь-яким): у плівку з трилером «Пікнік» попередньо вмонтували поодинокі сторонні кадри, що не мали стосунку до кіносюжету.
Це був не усвідомлюваний у процесі перегляду текст, що періодично повторювався і спонукав до дії: «Ти голодний?», «Їж попкорн», «Пий кока-колу». Швидке чергування кадрів не дозволяло психологічні настанови осмислити. Але в антракті глядачі поспішили до буфету і розкупили всі потайки рекламовані ласощі. За повідомленням маркетингового агентства, що розробило таку технологію збільшення продажів, приховані заклики до споживання конкретних продуктів підвищили їхню реалізацію наполовину.
Ноу-хау рекламного консультанта Джеймса Вайскері полягало в таємному монтуванні у кіноплівку потрібного тексту з тривалістю появи на екрані 1/3000 секунди. Подібним прийомом відразу скористався й підприємливий кінопродюсер, додавши у фільми жахів зображення черепа і напис «кров» — миттєві кадри в кульмінаційних епізодах хорорів посилили моторошний ефект ключових сцен.
Затребуваний інструмент
Коли втручання у підсвідомість стало надбанням гласності, це викликало народне обурення. В основі скандалу лежали суспільні побоювання поширення прихованих технологій впливу на всі сфери життя. Таємні маніпуляції сіяли паніку, адже так само людей можна використати наосліп будь-на-що.
У пресі обговорювалися можливі наслідки «містичного винаходу» та «справжні мотиви» його розробників. Автори резонансних статей ставили питання: якщо такий механізм дозволяє нав’язати попкорн, що він зможе наробити в менш невинних сферах? Вторгнення в психіку без можливості опору журналісти назвали злочином проти особистості і визнали подібні технології небезпечними для суспільства.
Американський публіцист Вільсон Браян Кі присвятив цій темі чотири книги, що стали бестселерами. Автор зазначав, що сублімінальні методи вийшли за межі кінозалів і широко застосовуються на телебаченні та в рекламі. Наприклад, таємними посланнями, що викликають сексуальне збудження, постачаються рекламні фото у друкованому «глянці». Сублімінальні стимули використовуються для прихованого переконання та маніпулювання свідомістю в комерційних, політичних і військових цілях. Замовниками подібних технологій є торгово-промислові корпорації, соціально-політичні інституції та владні структури.
І хоча аналіз ефективності прихованого впливу скандальних технологій ще й досі не можна вважати вичерпним, підпорогову рекламу на хвилі громадського обурення у багатьох країнах заборонили. У США за сублімінальні послання регулятор ухвалив позбавляти телемовників ліцензій. А в штаті Невада технології прихованого впливу не підлягають під закони про захист свободи слова.
Як це працює?
Популярний термін «25-й кадр» з’явився в 1970-х роках для позначення можливості електронних засобів масової інформації транслювати приховане зображення, що не усвідомлюється. Але цей термін вживається не лише стосовно відеокартинки. Аудіоканали можуть «25 кадром» непомітно впроваджувати в психологічне сприйняття акустичне повідомлення (його формою може бути певний звуковий набір, музика або фоновий шум). Так само бере участь у цій технології і текст.
Вивчаючи особливості засвоєння інформації людським мозком, дослідники визначили свідомий та несвідомий діапазони. Осмислено ми засвоюємо візуальну інформацію обсягом 24 кадри за секунду: на такій швидкості і крутять кіно. Призначення кожного додаткового кадру з окремим сенсом — зомбування, адже «лазутчика» наш мозок пропускає без критичної оцінки в субсенсорному діапазоні, тобто на підсвідомості.
Цією технологією навіювання можна користуватися як на шкоду жертві (якщо говорити про деструктивний контент), так і на благо (у психотерапії чи навчанні). Приклад «доброякісного» використання — навчання іноземних мов. Показ на екрані слів із перекладом на швидкості 25 пар на секунду на підсвідомому рівні збільшує шанси до запам’ятовування.
Механізм підпорогового навіювання з 1980-х років активно використовується в психологічних практиках і комерційних курсах за програмами схуднення, подолання стресів, позбавлення безсоння та шкідливих звичок. На випуску спеціалізованих аудіо- та відеозаписів сублімінального змісту вже зароблено багато грошей, але дієвість підсвідомих технологій з «25-м кадром» скептики все ще ставлять під сумнів, бо отримано чимало доказів самообману — так званого «ефекту плацебо». Водночас результативність гіпнотизування «25 кадром» цільових аудиторій у рекламному бізнесі підтверджується статистикою зростання продажів в телемагазинах безглуздих товарів за завищеними цінами.
Збалансованою оцінкою ефективності підпорогового впливу у візуальних засобах масової інформації є висновок про те, що таке втручання не обов’язково змінить нашу поведінку, проте зможе принаймні емоційно зворушити для полегшення обробки свідомості іншими стимулами.
Словом можна вбити
Суспільною проблемою сублімінальний вплив може стати будь-коли, запевняють науковці, попереджаючи про небезпеку психотероризму. Лише у США розробкою методик прихованого психологічного втручання займаються понад 140 інститутів. Останні дослідження стосуються технічної реалізації прямого впровадження інформації у підсвідомість та її вилучення. Використовуючи належність особи до інформаційного середовища, інформаційні зв’язки та взаємовплив людей як інформаційних носіїв, лабораторії психокорекції експериментують із розробками, набагато складнішими за «25-й кадр».
Сучасні методи психосемантики базуються на хитромудрих алгоритмах і можуть стати грізною зброєю, застосовуючи в ролі семантичних стимулів лише слова та образи. З появою серйозних обчислювальних потужностей став можливим аналіз т. зв. семантичного поля кожної людини. Фахівці вже оперують специфічним терміном АЛЛІ – абревіатура розшифровується як «акцентний локус латентної інформації». І це не що інше, як наш особистий «чіп», що називається базовим семантичним ядром особистості. За словами розробників діагностичної процедури психозондування, «ядро особистості» містить своєрідні маркерні точки, за якими можна судити про способи психічного реагування конкретної людини на той чи інший подразник або стимул.
Якщо для кожного з нас визначити особисті слова з емоціогенним змістом, це стане ключем для стороннього управління за допомогою комп’ютерної програми. Власне, персональні гаджети вже давно нас знають, «як облуплених», пропонуючи у стрічку контент, що нам сподобається, і вишукуючи товари, котрі зацікавлять. Приготувавши кожному індивідуальні слова та образи, що викличуть емоцію, можна змінювати наш настрій та поведінку. І контролювати психічну діяльність є реальним уже сьогодні.
Вивчивши реакції на психосемантичні методики прихованого впливу, дослідники виявили, що технології зомбування не становлять небезпеки лише для 10-15% землян: ці люди не зможуть сприйняти нав’язану інформацію через нездатність мозку декодувати сигнали. Біологічні причини цього явища ще не вивчені, тож на підбір «ключів» до несприйнятливих унікумів знадобиться час.
Фото: pixabay.com, pexels.com
