Інна Тихонова 
Виконавиця ролі Гамлета була знайома з європейськими монархами, мала у власності два театри, гастролювала у персональному поїзді та отримувала гонорари золотими монетами, що їх ніколи не довіряла банкам: перевозила свій скарб у грошовому мішку, а зберігала у скрині під ліжком. Публіка прагнула потрапити на непересічні вистави не стільки заради геніальної гри, скільки через ажіотаж, що супроводжував кожен її виступ. Усією власною долею примадонна стверджувала, що Сара Бернар – легенда.
Лиха біда початок
Події своєї біографії продавчиня міфів подавала так, як було краще для її зіркового іміджу. У мемуарах «Моє подвійне життя» Сара Бернар зазначала, що «легенда перемагає історію». У минулому артистки інколи наражаємося на різночитання, через які спотикаємося, намагаючись вибудувати її непростий шлях до слави.
Першою білою плямою є походження. Якщо рід занять матері питань не викликає, то про батька Сара Бернар так нічого й не прояснила. Його особа невідома, хоча «вкинутих» версій відразу дві: можливими кандидатами іноді називаються молодий адвокат Едуард Бернар або офіцер французького флоту Поль Морель.
Генрієтта Розіна (перше ім’я) народилася 22 жовтня 1844 року, а за рік до цієї події паризька куртизанка Юдіф стала матір’ю дівчаток-близнючок, які прожили лише два тижні. Після Генрієтти Розіни, у подальшому Сари, мати Джудіт Бернар народила її молодших сестер Жанну та Режин (усі дочки – від різних невідомих батьків).
Залишена під наглядом чужих людей, Сара до чотирьох рочків встигла неодноразово зазнати небезпеки: за відсутності доглядальниці на ній спалахнула сукня від полум’я каміна, і маля дивом урятували сусіди, а іншим разом дівчинка впала, зламавши руку та ногу (ту саму, яка згодом буде ампутована). У підлітковому віці дівчинка страждала на хворобливу худорлявість і постійно кашляла.
Лікарі навіть передрікали їй ранню смерть від туберкульозу. Це так вплинуло на дитячу свідомість, що Сара Бернар… зажадала труну. Біографи пишуть, що донька сама попросила матір завчасно купити їй цю необхідну річ. Покупка не простоювала без потреби: у цьому «предметі інтер’єру» дівчинка спала і навіть фотографувалася, епатуючи потім світ моторошними знімками.
Як відкривалася завіса
Попри єврейське коріння, дівчинка була похрещена і провела частину дитинства в монастирській школі, в якій у неї з’явилася мрія стати черницею. Коли Сара спрямувала погляд до неба і патетично промовила, що віддана Богу, мамин друг герцог де Морні ледь стримав оплески: у дочки куртизанки вгадувався акторський дар. Оцінивши сцену, чоловік запропонував свою допомогу в навчанні Сари акторській майстерності.
Герцог де Морні оплатив її заняття у драматичному класі Паризької консерваторії. А з пластики та дикції Сару готував до вступного етюду Олександр Дюма (батько). Юна Бернар вступила до театральної альма-матер у 13 років і закінчила її 1862 року. Коли при влаштуванні до трупи давній страх сцени завадив випускниці вразити вчителів, де Морні знову склав недосвідченій актрисі протекцію в отриманні місця в «Комеді Франсез».
Сара Бернар, фото Надара 1864 р.
«Коли повільно відкрилася завіса, я була близькою до знепритомнення, – згадувала Сара Бернар. –Тоді відкрилася завіса мого життя».
Дебют у театрі «Комеді Франсез» відбувся у сезоні 1862 року і виявився провальним. Знайомство з акторською професією розпочалося у Сари з головної ролі у постановці «Іфігенії» за п’єсою Жана Расіна. Театральною подією вихід Бернар на сцену не став. Ніхто з критиків не розгледів у молодій дебютантці майбутню зірку. Як і припускали рецензенти, невдовзі вона зникла з афіш. Сара вибачилася за провалу педагога, проте наставник був непохитним: «Я вас, дитя, пробачу, але Расін у своїй могилі – не зможе».
Все тільки починається
На нервах дебютантка посварилася з провідною акторкою і навіть підняла на приму руку. Цей конфлікт вартував Бернар зруйнованої репутації та втрати місця у престижній трупі. Співпрацю зі скандалісткою було припинено, і повернення Сари до «Комеді Франсез» відбулося аж через десятиліття.
Чорна смуга після звільнення з театру зберігає особисті таємниці, старанно прибрані з біографії зірки. Про наступні роки її життя відомо лише те, що у непростий період Сара змінила кілька коханців. Хтось сором’язливо уникає теми проституції, взагалі замовчуючи важкі часи у долі Сари. Інші джерела їх визнають, як і досвід куртизанки. Якщо це так, то піти стопами матері дочку змусили важкі обставини. У 1864 році Сара залишилася без засобів для існування, з незаконнонародженим сином Морісом на руках. Батьківство приписують бельгійському принцу, який нібито з часом був готовий визнати сина і запропонувати йому наслідування титулу, однак єдиний нащадок видатної матері відповів, що його влаштовує прізвище Сари Бернар.
Зійти з «кривої доріжки» майбутній зірці вдалося, лише налагодивши акторську кар’єру. В 1868 році творчим проривом для Бернар стала успішна постановка п’єси Олександра Дюма «Кін, або Безпутство і геній». А 1872 року театр «Комеді Франсез» повернув актрису в трупу.
Повірив навіть Станіславський
Найбільше захоплення публіки викликали драматичні образи акторки та її сцени смерті. Театрали говорили, що «ніхто не вмирав краще за Бернар». Видатний діяч театру Костянтин Станіславський визнавав у Сари Бернар досконалу техніку і цінував її за художній смак, але водночас не сприймав певну штучність гри та її навмисну ефектність. Ставлячи у пріоритет зображення пристрастей, Сара Бернар нерідко переборщувала з експресією, та подібний стиль гри був тоді нормою і глядачів не бентежив.
Сара Бернар у постановці «Федра» Жана Расіна
Доленосною для Сари Бернар стала роль Маргарити Готьє у виставі «Дама з камеліями» за романом Олександра Дюма. Акторка виходила на сцену в цьому образі тисячу разів, і завжди зал у сцені смерті героїні роняв сльозу.
Популярні автори Едмон Ростан та Вікторьєн Сарду писали п’єси спеціально для Сари Бернар. Серед найкращих робіт акторки– «Теодора» Віктор’єна Сарду, «Федра» Жана Расіна та «Ернані» Віктора Гюго. Побачивши Бернар в образі Королеви Іспанії у постановці «Рюї Блаз», Гюго назвав її «Золотим голосом» (подейкують, що 27-річна акторка мала з 70-річним класиком французької літератури роман). До речі, володарка виразної дикції відмовилася від послуг суфлера: свої ролі вона пам’ятала бездоганно і ніколи не імпровізувала з текстом.
Жінка без міри
Чоловічі ролі Сари Бернар були «родзинками» вистав і додатково привертали увагу публіки. За роль молодого трубадура Наполеон III подарував Сарі Бернар діамантову брошку з її ініціалами. Акторка вживалася в образи герцога Рейхштадтського та принца Датського. Поряд із фатальними дівами Бернар грала героїв-чоловіків: Вертера, Занетто, Лорензаччо, сина Наполеона і навіть Гамлета. Напевно, це був єдиний випадок, коли одна виконавиця грала в класичній п’єсі Офелію і Гамлетапослідовно. У 46 років акторка зіграла 19-річну Жанну д’Арк, у 56 років – 20-річного сина Наполеона Бонапарта, а у 70 – 13-річну Джульєтту.
Сара Бернар в ролі Гамлета, фото з архіву Бібліотеки конгресу
Будучи власницею театрів (1893 року зірка придбала «Ренесанс», а 1898-го – «Насьйон», що став Театром Сари Бернар), примадонна сама режисувала постановки, обирала п’єси і затверджувала себе на ролі, за що недоброзичливці назвали її «жінкою без міри». Бернар виходила на сцену до 77 років (померла у 78) – вірніше, її виносили: після ампутації ноги через травму коліна (зламану ногу повторно пошкодила на гастролях у Ріо-де-Жанейро) мадам не носила протез і грала в антикварному кріслі.
Протягом професійної кар’єри Сара Бернар зіграла у 125 спектаклях та майже двох десятках німих фільмів. Першою з видатних виконавиць знявшись у кіно, вона «легітимізувала» новий вид мистецтва, а кінематографічну гру стандартизувала. Внесок акторки у розвиток світової кіноіндустрії відзначений іменною зіркою на голлівудській алеї слави.
Всюдисущість підвищує популярність
Сара Бернар багато гастролювала, дісталася й України. 1881 року зірка відвідала Київ та Одесу; 1892 – Київ, Одесу, Харків; 1908 – Київ. Світова знаменитість грала у нас Маргариту Готьє, Тоску, Клеопатру, Федру та інших.
На початку ХХ століття театрали говорили, що газетами й афішами з цією акторкою можна обгорнути земну кулю, а купа її світлин зрівняється по висоті з Ейфелевою вежею. Кожен виступ зірки ставав подією, підготовленою за канонами рекламних технологій. Ця виконавиця першою в театральному середовищі наблизилася до піару та мерчандайзингу. Її ім’я стало брендом, і його популяризували численні портрети та сувенірна продукція.
Сара Бернар в ролі Клеопатри
«Богиня сцени» невпинно позувала художникам, фотографам та скульпторам, розуміючи, що «всюдисущість підвищує популярність». Про Сару Бернар нагадували іменні парфуми, рукавички, мило, пудра і навіть сорт півонії селекції 1906 року.
Поки сценографи милувалися пластикою зірки, сама вона цікавилася їхнім полем діяльності: винайшла повторювані сценічні декорації. Авторка численних портретів та скульптур добре зналася на своїй справі, якщо ці роботи розібрали колекціонери та світовімузеї. Півсотні шедеврів Сари Бернар виставлялися у Парижі, Лондоні, Нью-Йорку, Філадельфії та Чикаго. Аукціонна вартість білого мармурового рельєфу, зробленого та підписаного Сарою Бернар («Офелія»), у 2017 році склала понад $385 тисяч. Акторка також писала п’єси, критичні статті і навіть роман («Маленький ідол»). Американський письменник Генрі Джеймс назвав примадонну втіленням жіночого успіху та генієм самореклами.
Справи серцеві
Бурхливе особисте життя було головною темою, що підживлювала цікавість до цієї яскравої персони у публіки. Глядачі обговорювали зв’язок Сари Бернар із художницею-експресіоністкою Луїзою Аббема. Акторка захоплювала Зігмунда Фрейда, Марселя Пруста, Едмона Ростана, Оскара Вайльда (як муза). Сара мала стосунки з колегами-артистами Філіпом Гарньє, П’єром Бертоном, Жаном Муне-Сюллі, а її останній роман спалахнув у 66 років з американським актором Лу Теллегеном, який був удвічі молодшим за примадонну (кохання тривало близько чотирьох років).
Актор Жак Дамала у постановці «Maitre de Forges» 1883 року
Законний шлюб у зірки теж стався. У 1882 році Бернар вийшла заміж за грецького військового і дипломата Арістідеса Дамаласа, відомого в театральних колах як Жак Дамала. Обранець був на 11 років молодший за дружину, яка навчала його акторському ремеслу, сподіваючись виступати разом. На думку колег, протеже закоханої зірки був цілковитою бездарністю, але Сара таких дрібниць не помічала. «Цей давньогрецький бог – чоловік моєї мрії», – шанобливо представляла вона обранця репортерам. Однак у пресі на їх пару невдовзі почали малювати карикатури. Коханий красень виявився плейбоєм, картярем і наркоманом.
Сильна та слабка стать
Чоловік вимагав, щоб Сара взяла його прізвище (і зробила його відомим). А ще його непокоїла різниця у віросповіданні (він був православним, вона – католичкою). Грек раз по раз пропадав з дому, а коли повертався, то просив у дружини вибачення і грошей, щоб розрахуватися з боргами і дівчатами.
Одна з театральних статисток навіть народила від Дамали дитину і принесла «подарунок» у кошику під двері до Сари (малюка прихистив друг горе-тата). Дружина рятувала чоловіка з колотнеч і скасовувала виставу, коли він телефонував із Марселя, благаючи забрати його додому. Кінець був близький: 1899 року Жака занапастило передозування морфіну.
Життя в розкоші й надалі не позбавляло жінку проблем: Сара витрачала статки на виплату боргів сина Моріса. Він любив подорожі, дорогі подарунки й азартні ігри, а його мати до останньої можливості працювала на сцені та допомагала фронту.
На варті вітчизни
Під час французько-прусської війни Сара Бернар дбала про захисників столиці, перетворивши театр «Одеон» на солдатський шпиталь. Артистка просила жертвувати на його потреби покровителів, а сама не цуралася роботи сестри милосердя.
Сара Бернар з онукою
А в Першу світову війну, вже зі слабким здоров’ям, актриса виступала на фронті на підтримку військових, за що отримала офіцерське звання та орден Почесного легіону.
Померла легендарна Сара Бернар 26 березня 1923 року через відмову нирок. Втративши свідомість у своєму паризькому будинку 15 березня, останній тиждень життя зірка провела у непритомності. У театрі закрили завісу на сцені, щойно син повідомив трупупро смерть матері. Упокоїлася гордість Франції на меморіальному паризькому цвинтарі Пер-Лашез. Труну Сари Бернар несли шестеро вродливих молодих чоловіків, а проводжали легенду 150 тисяч французів.
Фото: wikipedia.org, plomin.club
