Ольга Красовська 
Вірджинії ді Кастільйоне (1837-1899) варто було б народитися років на сто пізніше, а краще – на 150. Тоді її хист фотомоделі та жага самодемонстрації були б затребуванішими, ніж у XIX столітті. Вона, можливо, не сходила б з обкладинок глянцю, стала б знаною інфлюєнсеркою та мала б в інстаграмі безліч фанатів. З другого боку, саме та її епоха подарувала Вірджинії можливість бути єдиною та неповторною.
Флорентійка графиня Кастільйоне, уроджена Вірджинія Елізабетта Луїза Карлотта Антуанета Тереза Марія Олдоїні, увійшла в історію як перша фотомодель. За своє життя вона наплела чимало інтриг, повпливала на політичне життя Європи, підкорила вищий світ Парижа та залишила по собі сотні постановочних світлин, більшість з яких зберігає Метрополітен-музей Нью-Йорку.
«Найвродливіша жінка століття»
Саме так називала себе Вірджинія. Проте стандарти краси – річ мінлива. Пані, котра свого часу будоражила уяву багатьох чоловіків, нині, можливо, не вважалася б писаною красунею. А, може, вона такою й не була, але змусила всіх повірити, що є найгарнішою. Коріння її переконливості, ймовірно, у надприродній харизмі. Це завдяки їй графиня Кастільйоне підкорювала чоловічі серця та маніпулювала політиками.
Їй було нудно просто жити. Тому вона перетворила своє життя в нескінченний карнавал образів, які фіксували провідні паризькі фотографи. Зокрема, П’єр-Луї П’єрсон, що відзняв близько 700 портретів графині. Вона до нестями була закохана в молоде мистецтво фотографії, яке так само платило їй любов’ю. Аристократка невтомно видумувала сюжети для світлин, добирала нові костюми, часто театральні, створювала сценографію для зйомок та режисирувала їх. Вірджинія ді Кастільйоне була справжньою революціонеркою та експериментаторкою, що міркувала ракурсами та завершеними серіями. Вона досягла неабияких висот в ретушуванні, розфарбовуванні та колажуванні власних зображень (ця навичка особливо їй знадобилася, коли молодість залишилася позаду). Навіть тепер творчі спроби графині (як-от смілива колекція знімків ніг, робота над якою розтягнулася на все її життя) мають вигляд повноцінних фотопроєктів.
Їй було нудно існувати у звичних рамках. Вийшовши заміж в 16 років за графа Кастільйоне та народивши сина, вона дуже скоро радикально змінила своє життя. Вже за кілька років Вірджинія стала фавориткою Наполеона III та на прохання свого кузена переконала французького імператора не протистояти єдності Італії. Дамі, перед якій розчинилися двері віталень паризького бомонду, приписували любовні зв’язки з італійським монархом Віктором Еммануїлом II, прем’єр-міністром Прусії Отто фон Бісмарком та іншими помітними державними діячами того часу. Судячи з усього, в підкилимній політиці графиня почувалася так само органічно, як і перед фотокамерою.
Невміння жити нудно підштовхувало Вірджинію до множення своїх світлин, на яких вона фігурувала в різних іпостасях. Вона хотіла бути впізнаваною у світі, якому було ще далеко до винайдення соціальних мереж. І, можливо, мріяла, аби світ запам’ятав її такою, як на відомій фотографії «Королева сердець».
Замість епілогу
Забігаючи наперед, хочеться сказати, що наступні покоління її таки запам’ятали та навіть присвятили їй фільми, літературні твори й картини. А пристрасний прихильник графині Робер де Монтеск’ю, поет, естет і колекціонер, упродовж 13 років після смерті Вірджинії писав її біографію. Вона побачила світ 1913-го. Цей денді завзято скуповував фотопортрети своєї богині, яких зрештою назбиралося понад чотири сотні. І саме вони згодом перекочували до фондів нью-йоркського музею.
Портрет графині ді Кастільйоне, Мікеле Гордіджані, 1862 р.
… Життя, й ненудне зокрема, не застраховане від старості. А за часів світської левиці Вірджинії ді Кастільйоне старіння розпочиналося набагато раніше, ніж тепер. Цікаво, що 1863 року один із сучасників графині назвав її «статною жінкою не першої молодості». На той момент Вірджинії було лише 26 років.
Старості вона боялася більше, ніж смерті. Мешкаючи під завісу свого життя на Вандомській площі в Парижі, колишня улюблениця знаних чоловіків закривала тканиною дзеркала та вікна. А містом гуляла лише вночі.
Коли стало відомо, що 1900 року в Парижі відбудеться Всесвітня виставка, пані пожвавилася та вирішила експонувати в її павільйонах пів тисячі своїх фотообразів. Не судилося: Вірджинія ді Кастільйоне померла 1899-го у віці 62 років: за рік до початку XX століття – ери фотомистецтва та панування манекенниць.
І в цьому була якась іронічна логіка. Графині не довелося ділити свою славу найпершої відомої фотомоделі. Це була виключно її слава, її історична ніша, її XIX століття.
Фото з відкритих джерел
