Інна Тихонова 
300 років тому народився німецький філософ, який дав відповіді на основні питання буття: що я можу знати, що маю робити, на що можу сподіватися, що таке людина. Дослідник віри, знання та моралі озброїв людей новим розумінням сутності речей, на котре можна спертися навіть через три століття.
Моральна біографія
Іммануїл Кант походив із родини шорників: його батько та дід по матері заробляли на життя виготовленням кінської упряжі. 22 квітня 1724 року у власника домашньої майстерні на околиці Кенігсберга народився син, який від народження був приписаний до батьківського стану. Хлопчик із біблійним ім’ям, що означає на івриті «З нами Бог», успадкував від Георга Канта приналежність до гільдії ремісників. Життя не обіцяло нащадку лимаря блискучих перспектив: їх відкрив його власний потяг до знань. Навіть ставши поважним науковцем, «простолюдин» не користувався прихильністю монаршого двору. Але для двічі обраного ректора Кенігсберзького університету в пріоритеті були значно важливіші речі, ніж формальне визнання королів.
«Мої батьки ремісничого стану були взірцем порядності та пристойності, – згадував мислитель. – Не залишивши ні спадщини, ні боргів, вони дали мені найкраще моральне виховання, за яке я дуже вдячний». Втративши в 14 років матір (фрау Регіна передчасно померла в 40-річному віці), турботливу та правовірну жінку, яка заклала в ньому «перший паросток добра», майбутній філософ домагався успіхів власними зусиллями. Про установки Іммануїла Канта найточніше розкажуть його промовисті цитати: «Жити треба передусім для роботи»; «Обов’язком людини є дотримання власної гідності»; «Дві речі сповнюють душу подивом і благоговінням: зоряне небо наді мною і моральний закон у мені».
Кант на картині Йоганна Готліба Беккера (1768)
«Прусський самітник»
Випускник «латинської школи» продовжив освіту на теологічному факультеті Кенігсберзького університету, в якому виявив інтерес до природознавства, математики та філософії. Після смерті батька виникли проблеми з забезпеченням членів родини, тож довелося заробляти на життя репетиторством, більярдом і навіть грою у карти. Протягом 9 років фахівець із університетським дипломом працював домашнім учителем і 15 років служив помічником бібліотекаря у бібліотеці палацу Кенігсберга в очікуванні професури. Але особиста скромність науковця не завадила написати перший варіант біографії Іммануїла Канта ще за його життя. Читати лекції з логіки та метафізики у рідному виші мислитель став 1755 року після захисту за два роки трьох дисертацій.
Перша дисертація відкрила йому шлях до викладання в альма-матер, друга стала підставою для отримання звання приват-доцента, а третя надала право на здобуття посади екстраординарного професора – це місце вченому вдалося зайняти лише у 46 років, після чого він ще два роки продовжував працювати у бібліотеці. У 1786 році, коли всесвітньо відомому філософові довірили ректорську посаду, йому було вже 62 роки, а ще через два роки ректора університету було переобрано на другий термін. Викладацький принцип Канта полягав у намірі «вчити не знанням, а роздумам». Сам мислитель ніколи не виїжджав за межі малої батьківщини, за що був прозваний сучасниками «прусським відлюдником». Не змінюючи місця проживання, Кант встиг побувати громадянином двох імперій: після переходу балтійського міста до іншої монархії німецький мислитель у 1757–1762 роках був російським підданим.
Зображення Кенігсберзького університету на листівці ХІХ століття
Цікаві факти
Іммануїл Кант вважався акуратистом, аскетом, педантом і буквоїдом. Викладача відштовхували беззубі співрозмовники та неохайно одягнені студенти. Порушення правил і традицій загрожувало душевному комфорту мислителя і могло спровокувати в нього серцевий напад (до такої розв’язки якось дійшов конфлікт із зарозумілим слугою). Кант називав пиво «їжею поганого смаку» і надавав перевагу вину. Довічний холостяк ніколи не одружувався і не мав дітей, але не відмовляв собі в задоволенні споглядати жіночу красу. Осліпнувши на старості на ліве око, на званих обідах він обов’язково сідав за стіл поруч із якоюсь привабливою молодою особою, просячи її розташуватися праворуч від нього. Кількість співтрапезників у будинку філософа мала відповідати числу «не меншому від кількості грацій і не більшому від кількості муз». Ритуалізовані дії та придуманий ним суворий розпорядок були спробою Канта допомогти собі замість «безсилих лікарів», не здатних впоратися з його поганим самопочуттям.
Особливостями психіки філософа були іпохондрія та меланхолія, що мали в його особистості характер системної патології. Якщо Кант зазвичай ділив з компанією трапезу, то прогулянку за сталим «філософським маршрутом» він завжди робив на самоті: боявся захворіти через попадання під час бесіди холодного повітря в легені. Іммануїлові з дитинства була властивою тривожність: він знаходив у себе симптоми різних недуг, про які дізнавався з медичної літератури. При цьому реальним захворюванням автора висловлювання «Майте мужність користуватися розумом» деякі дослідники вважають шизофренію. Занепокоєння з надуманих приводів не завадило Канту дожити до похилого віку. Помер філософ майже у 80 років – 12 лютого 1804 року. Прощання городян зі славетним земляком, який залишив родичам 20 000 гульденів, розтягнулося на два тижні.
Картина «Кант у колі друзів», Эмиль Дерстлінг
Світоглядний переворот
Якщо біполярний розлад справді мав місце, то доведеться відзначити парадокс: ідеалізм мислителя епохи Просвітництва визнаний одним із найбільших інтелектуальних перетворень, що колись траплялися з людством. Внесок основоположника німецької класичної філософії у теорію знань та метафізику порівнюють зі зміною парадигми світоустрою. В еволюції уявлень про світ «Критика чистого розуму» Іммануїла Канта стоїть в одному ряду із «Обертанням небесних сфер» Миколи Коперника. Для розвитку людства праці засновника класичного ідеалізму і творця геліоцентричної системи Всесвіту виявилися віхами однакової важливості.
Представляючи філософію Канта коротко, отримаємо таку квінтесенцію його висновків: мислитель Нового часу вважав розум джерелом моралі, а своє вчення – компромісом між пізнанням раціональним і чуттєвим. Основні ідеї Іммануїла Канта зафіксовані в галузі епістемології (у перекладі з грецької episteme – «знання», logos – «вчення»). Вчений досліджував знання як наукову категорію: його філософська система будувалася на вивченні походження, меж та закономірностей пізнавальної діяльності. У двох умовних періодах філософії Іммануїла Канта – докритичному та критичному – німецький науковець захоплювався різними дисциплінами та проблематикою: від природничих наук і натурфілософії прийшов до осмислення свободи та моральності. Крім етики, естетики та політичної теорії, об’єктами його вивчення протягом життя були історія, право, астрономія та релігія (філософ давав підстави вважати себе і богословом, і агностиком).
Вічний мир
Ось як відображені актуальні теми війни, свободи і права в цитатах Іммануїла Канта: «Найвище моральне благо не може бути здійснене моральним удосконаленням окремої людини – воно потребує системи людей, об’єднаних у єдине ціле»; «Найбільшими лихами культурних народів стають не наслідки руйнівних воєн, а постійні приготування до них – таке майбутнє забирає в держав плоди цивілізації та накопичені ресурси, що могли би послужити їхньому розвитку»; «У той час як по свободі в багатьох місцях завдаються дуже чутливі удари, а посилення вимог до громадян виправдовуються міркуваннями безпеки, люди мусять мати право відкрито висловлювати незгоду з державними розпорядженнями, що їм здаються несправедливими по відношенню до суспільства»; «Свобода друкованого слова є єдиним сакральним оберегом прав народу».
Вважаючи причинами військових конфліктів несправедливість, автор імперативу «Не роби іншому того, чого не хотів би собі» навчав людство морального вдосконалення і виступав проти «права сильного» у відносинах між країнами. На схилі років прихильник наукового расизму (за що йому неодноразово діставалося від сучасних критиків) засуджував європейський колоніалізм і відкидав расові ієрархії. Людина, яка назвала простір і час «формами інтуїції» та «об’єктами досвіду», бачила кульмінацію світової історії у «вічному мирі», досягнення якого забезпечать рівноправний союз народів (міжнародне співробітництво) і суцільна демократія. «Звісно, що вічний мир як кінцева мета міжнародного права є утопічною ідеєю, – міркував учений, – але політичні принципи, які б дозволили наблизити її реалізацію, цілком здійсненні».
Фото: wikipedia.org
