Інна Тихонова 
На думку одних, декларуванням «вічного спокою» творець супрематизму вбив «останній цвях у кришку труни» живопису. Інші переконані, що харизматичний новатор відкрив людству естетику майбутнього. До «чорних квадратів», «чистого полотна» та «порожніх підрамників» автор епатажних картин без об’єкта зображення прийшов через тріумф фарб та насичену палітру власного життя. За 56 років уславлений земляк зумів стати світовою легендою, залишаючись гордістю українців.
Автопортрет, 1908 або 1910-1911 р.
Шлях до мільйонів
Починалися життєві дороги Казимира Малевича у Києві: 23 лютого 1879 року у родині етнічних поляків Северина Антоновича і Людвіги Олександрівни народився первісток – один із чотирнадцяти їхніх дітей, п’ятеро з яких до зрілих років не дожили. Згодом Малевич називатиме себе українцем та докладно опише в автобіографії незабутнє дитинство у подільській та харківській глибинці.
Переїжджаючи із сім’єю за місцями роботи батька, перші 12 років син керуючого підприємствами цукрозаводчика Миколи Терещенка – діда відомого українського підприємця і мецената Михайла Терещенка – спостерігав селянську працю на бурякових полях Моївки, Вовчка, Білопілля та Пархомівки (у місцевій художній галереї навіть збереглася його ймовірна робота).
До переїзду у Курськ Казимир мешкав у Конотопі. Спогади тієї пори – пропахлі часником та салом базарні продавчині та вправні майстрині селянки, які прикрашали вибілені хати чудовими малюнками в народному стилі. Образотворчими здібностями в українських селах були наділені всі жінки як одна: вони легко малювали на стінах та ошатних печах декоративних півників. Майбутній художник теж узявся тоді за пензель, але без необхідних навичок лише забруднив штукатурку.
У 16 років Малевич почав відвідувати Київську художню школу. Його першим наставником виявився відомий український передвижник Микола Пимоненко. Від авторитетного майстра вражений учень дізнався, що для передачі відтінків шкіри портретист використовує чотири десятки фарб. От би то почув батько, який вважав малювання нікчемним заняттям!
Свій дар Казимир Северинович вирішив розвивати після комерційного успіху навчального етюду. Рання його робота в техніці маслом (нічний пейзаж з човном і місячною доріжкою на воді) була несподівано продана аж за п’ять карбованців. Даремно сором’язливий автор не наважувався виставити картину на суд покупців: потай від нього це зробив приятель, і крамар на першому замовленні не зупинився. Зараз ті раритети озолотили би власників: аукціонна ціна картини Малевича на нещодавніх торгах Christie’s склала майже $86 мільйонів.
«Квіткарка», 1904-05 рр.
«Вигадливий реалізм»
Першими виставками Малевич міг похвалитися з 19 років. Але в училищі живопису, скульптури та архітектури його талант не оцінили: неодноразові спроби вступити до вишу «першопрестольної» успіху не мали. І хоча з часом Малевич назве себе «безкнижником», освітні прогалини не завадять йому викладати самому. Зокрема – у школі Марка Шагала у Вітебську та Київському художньому інституті, куди схильний до теоретизування авангардист повернеться для дворічної педагогічної місії 1927 року.
На самобутній стиль автора «архітектонів» вплинула робота креслярем у залізничній конторі Курська («Не Київ, однак теж місто», – говорив про нове місце роботи художник). Тій самій меті слугували студійна практика у столичного колеги Федора Рерберга та пошук нових засобів вираження у творчих об’єднаннях революційної доби.
Матюшин, Малевич, Кручених на Першому Всеросійському з’їзді футуристів, 1913 рік
Експерименти молодого покоління у різних сферах творчості були між собою співзвучні. Знахідки художника доповнювали поетичні ідеї футуристів. Малевич ілюстрував видання Кручених та Хлєбнікова, розробляв костюми і сценографію для петербурзької постановки «революційної» опери. Декорації до «Перемоги над Сонцем» новатор виконав у трьох вимірах, представивши полотна геометричними фігурами. Незвичайні картини Малевич створив у жанрі «вигадливого реалізму», наділивши твори «кубофутуристичними» рисами. Саме ці декорації підкинули майстрові ідею про «квадрати», відкривши оку майбутній шедевр разом із театральною завісою.
Саме цей твір 1913-1915 років митець вважав вершиною власної творчості. Свій «Чорний квадрат» Малевич малював у чотирьох варіантах, а чорну фарбу не використовував зовсім. Для досягнення динаміки форми накладав кольори один на інший. Цю особливість можна вважати фірмовим почерком авангардиста, однак автори численних підробок теж про неї чудово обізнані.
«Чорний квадрат», 1915 рік
Життя – боротьба
Новим терміном «супрематизм» (від латинського supremus – надзвичайний) Малевич збагатив мистецтво завдяки «опору середовища». Не дарма митця називали «мужнім художником»: реакцією Казимира Севериновича на недовіру та виклики була боротьба. Коли вчорашні однодумці скептично сприйняли визначення нового жанру, «супрематист» став готуватися до програмної виставки «0,10» мало не у підпіллі. Піонер нового напряму в живописі поспішив закріпити за собою пріоритет поясненням суті концепції в надрукованій брошурі та власноруч написав мудре слово поряд зі своїм ім’ям – у відповідь на відмову організаторів включати незнайомий термін у виставковий каталог.
Спочатку під поняттям «супрематизм» Малевич мав на увазі верховенство кольору над іншими засобами живопису. Вперше цей параметр ставав самодостатнім інструментом та домінантою форми. Відсутність асоціацій із предметами якраз і була, за задумом «батька» супрематизму, справжньою свободою творчості. «Лише з руйнуванням звички шукати у картині обриси реальних предметів можна оцінити справжню майстерність живописця», – вважав Казимир Малевич.
Супрематизм 1916 рік, Тейт Модерн, Лондон
Мистецтвознавці назвали революційну новацію «альтернативним алфавітом», а енергетику кольорових форм – «вищою художньою мовою».
Революцією в мистецтві першопрохідник дизайну, філософ і популяризатор нових форм та перший акціоніст, що епатував публіку ложкою в петлиці, а «Чорний квадрат» розташував у «червоному кутку» замість ікони, передбачив потрясіння суспільних підвалин.
Еволюція методу
Осмисленням свого внеску у мистецтво Малевич зайнявся ще 1918 року і виявив три віхи розвитку методу: чорний, кольоровий і білий. Значущу першофігуру художник колись побачив у чорному ранці за спиною школяра – і уявив, що в цьому всепоглинаючому квадраті міститься особистість і життя людини, якої не видно. Першою стадією супрематизму став «Чорний квадрат» Малевича як символ базису буття. Іншими елементарними формами художник обрав коло, лінію та хрест.
Другий етап доповнився ускладненими багатофігурними композиціями із повторенням суворих форм. А на третьому щаблі супрематизм Малевича втратив і форму, і кольори. Якщо з «Чорного квадрата» безпредметність розпочалася, то «Білим на білому» вона завершилася.
На цю тему митець написав п’ять томів трактатів, що їх читав на курсах так званим «ствердникам нового мистецтва» – членам об’єднання, на честь якого захоплений батько навіть назвав дочку. Казали, що майстер запрошував на відкриті лекції широкі верстви народних мас, не залишаючи «металургам і текстильникам» вибору стильових переваг.
На відповідальних посадах у державних органах Малевич розробляв нові концепції музеїв для експонування загальнодоступного авангардного мистецтва. Художник передбачив розвиток масового дизайну, особисто створюючи макети оригінальних порцелянових сервізів, парфумерних флаконів чи малюнки для тканин. Є версія, що грановану склянку теж вигадав Малевич – ідея зміцнення ребрами крихкої конструкції цілком могла спасти на думку авторові «архітектонів».
Митець тричі одружувався, служив в армії, виїжджав з архівом за кордон (вивезені роботи залишилися в Німеччині) та двічі позбавлявся волі. Кілька місяців художник провів у Лефортовській в’язниці та «Хрестах»: за підозрою у шпигунстві та за звинуваченням у антирадянській діяльності. Звинувачення виявилися неспроможними, тож невдовзі їх було знято. Шпигуна та «ворога народу» дізнавачі в Малевичі не викрили, проте здоров’я йому підірвали, наблизивши передчасну смерть через онкологічну хворобу.
Останній перформанс Казимира Малевича
Наприкінці роботи новатора знову стали «живими». Пізні твори Казимира Севериновича дослідники назвали «неосупрематизмом». У цьому стилі автор зображував символічні людські постаті разом із графікою площин, смуг і чітких ліній. Трагічний підтекст сільської тематики вгадується в тривожному настрої полотн «темного» періоду. Початок 1930-х років уже не залишить простору для експериментів. Авангардистам доведеться поступитися дорогою єдиному офіційно схваленому методу в радянських умовах – соцреалізму. Останню свою картину Малевич не закінчив: вона мала називатися «Соцмісто».
15 травня 1935 року митця не стало. Ховали його в «супрематичній» труні з чорним квадратом і червоним колом. Задрапіровані червоним машини траурної процесії були оточені численними поціновувачами творчості кумира: разом із людьми колоною рухалися «квадрати». Таким став останній перформанс Казимира Малевича.
Могила Казимира Малевича. Фото: Madchen Arty
Прощання відбулося у місті на Неві, а прах за заповітом упокоїли під старим дубом у підмосковній Немчинівці, з якою було пов’язане життя художника. Сьогодні там стоїть пам’ятний знак у формі білого куба та чорного квадрата, а саму могилу громадськості не вдалося відстояти у забудовників: під час зведення нового мікрорайону коштовна земля у місці поховання не мала охоронного статусу…
Фото: uk.wikipedia.org
