Інна Тихонова 
Інтерес до мистецтва завадив майбутньому модельєрові довчитися в інституті політичних досліджень, проте допоміг після 40 років підкорити світ високої моди. Дизайну одягу легендарний кутюр’є присвятив лише 10 років у своїй біографії, але за цей час залишив незабутній слід у fashion-індустрії. Щоб після смерті його ім’я звучало голосніше, ніж за життя, засновнику власного Дому моди достатньо було не зраджувати улюбленій справі.
Схильність до краси
Благополучне походження відрізняло професійні шанси Крістіана Діора від дещо старшої колеги Коко Шанель, якій довелося вибиратися до успіху зі злиднів, дитячого будинку та бекграунду утриманки. Безтурботним життєвим стартом один із п’яти дітей торговця хімічними добривами завдячував заможному батькові. Виходець із багатого роду Моріс Діор зумів примножити прибутковим бізнесом статки родини, де діти ні в чому не знали потреби. Матері трьох хлопчиків та двох дівчаток Марі-Мадлен (Ізабелль) Мартен ніщо не заважало вести «декоративне існування»: у краю «вина та сирів» вона дбала про красу туалетів та квітників у чудовому саду. Її потяг до краси успадкували і діти: вони пов’яжуть своє життя з квітковим бізнесом, продажем картин та створенням модних колекцій.
Крістіан Діор у юні роки
Крістіан Діор народився 21 січня 1905 року в портовому містечку Гранвіль на північному заході Франції і завжди пишався своїм нормандським корінням. У 5 рочків хлопчик переїхав із сім’єю з родинного маєтку Villa Les Rhumbs до Парижа, де батько зайнявся скуповуванням прибуткової нерухомості. Материнський сад, в якому любив проводити час спостережливий малюк, залишився на березі Ла-Маншу, а мрія про вивчення архітектури в Школі образотворчих мистецтв поступилася місцем раціональному батьківському вибору. За татковою порадою в 1923 році Діор вступив до Школи політичних наук і налаштовувався на дипломатичну кар’єру.
Будинок-музей Крістіана Діора в Гранвилі
Художні здібності та нотна грамота у навчанні не знадобилися: малювати, грати на фортепіано і складати музику він міг тепер лише заради власного задоволення. Але «дружити за інтересами» в Парижі було легко. Столичні кав’ярні завжди вабили до себе творчу богему. У юнацькому колі спілкування Крістіана Діора були художник Крістіан Берар, декоратор Жорж Жеффруа, модельєр Жан Озен, а також поет, письменник і композитор. Разом із другом Жаном Бонжаком, за фінансової підтримки власного батька, у 1928 році Крістіан відкрив художню галерею, де виставляли свої роботи Андре Дерен, Анрі Матісс і Пабло Пікассо. «Захоплення та дружби для мого щастя цілком вистачало», – згадував про ті контакти у своїх мемуарах Крістіан Діор.
Час змін
1930-ті роки почалися для Діора з трагедій: низці нещасть передувала психічна хвороба брата, рак забрав життя матері, у кризу розорився батько, за борги сім’я втратила майно, захворів на туберкульоз сам Крістіан. Галерею довелося закрити: продажі впали, а батько більше не мав ресурсів для допомоги. Відновлюючи за рахунок друзів здоров’я на Балеарських островах, Діор захопився місцевими традиціями килимарства і плекав надію продавати острівну екзотику у Франції. Втім, ідея, реалізована підприємцями у майбутньому, наразі виявилася передчасною – проєкт не зацікавив ані інвесторів, ані покупців.
Невдача чекала на Крістіана і при пошуку роботи: кутюр’є Люсьєн Лелонг не взяв його до себе адміністратором. Надалі доля це виправить і ще зведе Діора з президентом Паризького синдикату високої моди та головою журналу Elle. Але поки що родині нічого не залишалося, як продати паризьку квартиру і повернутися у провінцію (брати і сестри взялися вирощувати в Провансі квіти та овочі, що мали попит у Каннах і Парижі).
Сам Крістіан прийняв запрошення погостювати від художника мод Жана Озенна. Під впливом цього знайомства Діор теж став брати участь у створенні ескізів. Починав Крістіан із копіювання моделей із модних журналів. На його подив, Озенну вдавалося їх продати разом із власними роботами. Публікація ескізів новачка у журналі Le Figaro Illustre зміцнила дебютанта у виборі мети: Діор вирішив сконцентруватися на малюванні і жодної іншої роботи надалі не шукав.
1937 року моделі суконь та капелюшків від Діора вперше дозволили авторові креативних ідей оплачувати житло. У 1938 році на талановитого хлопця звернув увагу модельєр Робер Піге, а після служби в «продовольчій армії» Крістіан отримав роботу у Люсьєна Лелонга. До відкриття спільно з текстильним фабрикантом Марселем Буссаком Дому моди Christian Dior залишалося пережити окупацію.
По робі – криноліном
До паризької «шифонової атмосфери» війна увірвалася звісткою про лихо з молодшою сестрою, яка під кодовим ім’ям Каро в 1941 році стала членом Французького Опору. Після арешту та тортур Кетрін Діор була відправлена до підконтрольної німцям французької в’язниці, звідки її безуспішно намагався витягнути за допомогою шведського дипломата Рауля Нордлінга брат Крістіан. Після війни вціліла у концтаборах сестра модельєра повернулася на свою ферму і на питання про пережиті страждання небагатослівно відповідала: «Любіть життя!».
Свої відомі парфуми Miss Dior Крістіан присвятив саме сестрі. Створення власної парфумерної лабораторії, яка згодом виросте в компанію Christian Dior Perfume, стало важливим кроком на шляху до власного бренду. Концепція Діора полягала в тому, що парфуми є складниками жіночого образу і кожній сукні має відповідати свій аромат. Парфуми він вважав «необхідним доповненням особистості жінки», «завершальним акордом для сукні», «трояндою, якою художник Ланкре підписував свої полотна».
Модель у сукні Крістіана Діора, кінець 1940-х років
«Мадам у стилі Діор» так само асоціюється з трояндою. У силуеті, що з’явився на подіумі в 1947 році, Крістіан Діор втілив романтичне бачення жіночності, що контрастує з форменим одягом часів військової «трудової повинності». М’які силуети, оголені плечі, прилеглий ліф без бретелів і велика кількість криноліну – саме той «новий вигляд», що мав утверджувати любов до життя. «На зміну жінці з плечима боксера я створив ніжний образ жінки-квітки, – писав модельєр. – Я малював округлі лінії грудей, вузьку талію та широку спідницю, що розкривалася донизу, немов пелюстки бутону». Критики назвали ту першу повоєнну колекцію New Look «революційною», хоча її автор підкреслював відданість класичному естетичному ідеалу, в якому вбачав основу жіночої елегантності.
«Блискуче десятиріччя»
Історики моди вважають період з 1947 по 1957 роки не лише розквітом дизайнерської кар’єри кутюр’є Діора, а й «блискучим десятиріччям» в еволюції трендів. Продуктивність нового модельєра була на вершині людських можливостей. Немов надолужуючи втрачене, Крістіан Діор розробляв і відшивав із командою професіоналів по дві колекції на рік – лінії сезонів «весна/літо» та «осінь/зима». Водночас кутюр’є встигав ще проявляти себе як художник по костюмах у театрі та кіно: створював сценічні вбрання для Едіт Піаф та Марлен Дітріх, у 1950-х роках робив костюми до балетних постановок Ролана Петі, розробляв одяг для фільмів режисерів Клода Отан-Лара й Альфреда Гічкока. Дизайнер двічі потрапляв у номінації на престижні кінопремії за найкращий дизайн костюмів у чорно-білому та кольоровому кіно: за роботу у фільмі режисера Вітторіо Де Сіка «Вокзал Терміні» претендував на премію «Оскар», за костюми до картини «Арабеска» режисера Стенлі Доне – на премію BAFTA.
Кутюр’є у своєму офісі в Парижі, 1947 рік
У пошуку нових ідей із 1955 року Крістіан Діор першим почав використовувати у виробництві сонцезахисних окулярів стійкий до ударів та безпечний для очей пластик, а прикраси став виготовляти з художником по склу Даніелем Сваровськи з кришталю. За що би модельєр не брався, він все прагнув зробити з найкращим результатом. Розуміючи, що висока мода є продуктом колективної творчості, Діор із повагою ставився до кожної швачки, що допомагала реалізовувати його ідеї.
Бутік Christian Dior у Парижі, 1953 рік
Розростанню команди сприяли організаційні новації Крістіана Діора. Разом із партнером Жаком Руе кутюр’є першим у модельному бізнесі застосував ліцензійні угоди. У 1948 році він структурував ліцензування виробництва жіночого одягу, галантереї, парфумів та іншої продукції свого бренду, перетворивши локальну фірму Haute couture на багатопрофільну транснаціональну індустрію. Невдовзі переможну ходу п’ятьма континентами марки Christian Dior забезпечували 8 акціонерних товариств і 16 суміжних виробництв.
«Одягає ангелів»
«У прагненні до постійного оновлення, якого вимагало його примхливе ремесло, вчорашній дилетант впродовж лічених років перетворився на поважного фахівця, а нива, що раптово відкрилася для його таланту, водночас виявилася могильником його життєвих сил», – писала про долю Крістіана Діора відома французька письменниця, журналістка та очільниця журналу Elle Франсуаза Жиру.
Крістіан Діор, 1955 рік
Коли 24 жовтня 1957 року на лікуванні в тосканському санаторії 52-річний Крістіан Діор раптово помер від апоплексичного удару, колеги згадали, яким дратівливим їхнього зазвичай виваженого боса зробила відповідальність за благополуччя «модної імперії». Провал останньої колекції погано позначився на його здоров’ї, а модельєр ще й робив на тлі того стресу спроби схуднути: поціновувача краси пригнічувала далека від його естетичного взірця власна зовнішність. Кажуть, Діор страждав через те, що виглядав не досить привабливо, аби стати щасливим у особистому житті. Крістіан Діор жив на своїй гарній віллі самотньо, адже ніколи не мав родини і не привертав уваги до своїх зв’язків. Достовірно відомо лише те, що «з метою кохання та шлюбу» творець «нової жіночності» жінками не цікавився.
Крістіан Діор зі своїм собакою, 1950-ті роки
У біографії Крістіана Діора спливають чутки про стосунки модельєра з особистим шофером – італійцем Перротіно, учнем П’єром Карденом (за словами самого Кардена) та хлопцем-моделлю алжирського походження Жаком Беніта. Зокрема, з 25-річним арабським красенем 51-річний Діор познайомився 1956 року і навіть дозволив собі з’являтися з обранцем на публіці. Писали, що заради цього партнерства гуру моди і хотів упорядкувати себе, але часу в нього вже не залишилося. За рік Крістіан Діор «пішов на небеса одягати ангелів» – так сказав священик у прощальній промові на його похороні.
Фото з відкритих джерел
