Сергій Гулюк 
Минулого тижня один з найпопулярніших кінорежисерів сучасності Квентін Тарантіно відзначив своє 60-річчя. Його прихильники знають, що на світогляд режисера значно вплинули VHS-ні касети з відеопрокату, де він свого часу працював. Деякі фільми у своїх інтерв’ю він відзначав особливо, зокрема стрічку 1972 року «Міланський калібр 9», вплив якої відчувається у «Кримінальному Чтиві». Одним з авторів сценарію цього фільму значиться Джорджо Щербаненко (ім’я при народженні – Володимир Валер’янович Щербаненко) – популярний італійський письменник гостросюжетного жанру, який свого часу народився у Києві.
Київ-Одеса: буремні українські роки
Валер’ян Афанасійович Щербаненко – син українського поміщика з маєтками у Києві, Сумах і Харкові та польської графині Гелени викладав латину та грецьку мову у Київському університеті на початку двадцятого століття. Для удосконалення своїх знань та продовження навчання викладач вирушає до Риму, де у 1907 році знайомиться з італійкою Ледою Джуліві, донькою римських міщан. Наступного року вони одружуються, і переїжджають до Києва, а у 1911 році у Леди та Валер’яна народжується син Володя. Саме цим ім’ям майбутній письменник згодом підписуватиме особисті листи.
Перша світова війна, а згодом і події в Україні 1917-1920 років застають Леду та маленького Володю в Італії. Чоловік довгий час не виходить на зв’язок, від нього немає жодних вістей, тому на свій ризик італійка разом із маленьким сином їде до Києва аби відшукати Валер’яна. Сталося це у 1919 році, коли в українській столиці влада переходила з одних рук у інші, панував хаос, і було небезпечно.
Саме під час тієї подорожі Леда дізналася страшну звістку про те, що її чоловіка і батька Володі, викладача університету, розстріляли «червоні» разом із студентами, коли вони боронили місто. Приголомшені дружина із сином вирішують повернутися до Італії через Одесу, але це вдається не одразу – у місті виникає тяганина з документами Джуліві: спочатку їй заявили, ніби, після одруження із підданим Російської імперії вона втратила італійське громадянство. Але врешті матері із сином вдалося потрапити на пароплав, який відвіз їх до табору біженців у італійському Трієсті. Про тодішній рівень небезпеки та умови, у яких сталася та евакуація свідчить спогад-флешбек: коли пароплав з нашими героями вирушав з одеського порту, зовсім поруч з ним стався гучний вибух – сусідній корабель підірвався на міні. Ця жахлива картина назавжди врізалася у пам’ять юного киянина Володі Щербаненка.
Міланські адреси Щербаненка
Porta Venezia: нічні зміни у Червоному Хресті
Після табору біженців у Трієсті Щербаненко з матір’ю приїжджають до Риму, а потім оселяються у Мілані, де письменник проведе більшу частину свого життя, а це місто та його райони стануть центральними у захоплюючих детективних творах нашого земляка. Італійське життя виявилося непростим для Володимира через фінансові труднощі, до того ж, не витримавши випробувань долі, помирає його мати, і для нього починається справжнє доросле життя – він шукає способи заробити гроші та змінює багато професій: від вантажника на заводі до нічних змін санітаром Червоного Хреста у приміщенні на міланській Porta Venezia.
Ті довгі ночі у центрі міста опосередковано, а може, й напряму формували Джорджо (на той момент він остаточно змінив ім’я, попрощавшись з минулим, та розпочавши нове життя) як письменника: на шляху йому зустрічалися п’янички, дами легкої поведінки, місцеві гангстери та дрібні «кримінальні елементи». Тобто ті, кого за літературними шаблонами іноді називали «низами суспільства». Прототипи цих персонажів згодом з’являться на сторінках романів Щербаненка, як і вулиці, описи конкретних будівель та кафе Мілану.
У перервах між клопіткою щоденною роботою Щербаненко самостійно здобуває освіту, проводячи вільний час у бібліотеках, а також намагається писати та співпрацювати з місцевими журналами. А ще у віці 19 років Джорджо вперше одружився, його обраницею стала донька міланського торговця – Тереза Бандіні. На жаль, їхній шлюб був недовгим, і стверджують, що головною причиною розлучення стала рання смерть їхньої маленької доньки Єлени. Кажуть, що свою першу дружину Терезу Джорджо на український манер називав Любою.
Piazza Carlo Erba: вам відповідає «Пошта Святого Валентина»
На цій невеличкій площі у Мілані свого часу розміщувався офіс видавничого дому «Angelo Rizzoli & Co», який належав італійському медіа-магнатові Анджело Ріцоллі. Головний бізнес Ріцоллі – щоденні газети, популярність та актуальність яких набирала обертів у країні, та жіночі журнали, які приносили йому найбільше прибутку. Приміром, лише один журнал «Novella», який виходив раз на два тижні, видавався накладом у 130 тисяч примірників. Крім того, олігарх Ріцоллі (як назвали би його у нас) займався кінопродюсуванням і навіть мав певне відношення до виробництва класичних фільмів Фелліні «Солодке Життя» та «8 ½». Чи міг здогадатися магнат у середині 1930-х, що у стрункому та високому юнакові, якого нещодавно зарахували на службу редактором до жіночих журналів (глянцю тридцятих, пояснюючи сучасною мовою) прихований потенціал майстра детективного жанру, твори якого будуть екранізовані і увійдуть до спадщини італійського кримінального «нуару»?
А поки була рутинна робота у жіночих журналах, її специфіка була незвичною, але привабливою: Щербаненко вів колонки, де відповідав на листи читачок, які прагнули порад та ділилися власними проблемами й найпотаємнішим (одна з рубрик звалася «Пошта Святого Валентина»). Саме з цієї «польової пошти» черпалися теми та сюжети майбутніх творів, вони настільки поглинули автора, що, окрім перших оповідань у журналах, він переключився на так звану «рожеву літературу» – «дамські» або любовні романи. Та головна пристрасть – детективні історії, теж проявляла себе поступово: у щотижневику «Ілюстроване століття» майбутній письменник вів регулярну колонку «Гангстери та поліцейські», а також під псевдонімом друкувалися побутові історії у його викладі.
Piazza Leonardo Da Vinci: лігво детектива Ламберті
Головна пам’ятка на цій площі – Politecnico di Milano – Міланський технічний університет, який було засновано ще 1863 року. Але зовсім поруч з цим місцем, на розі з Віа Пасколлі, можна відшукати жилий будинок світло-коричневого кольору з виразними балконами, що зберегли у собі шарм архітектури сторічної давнини. Саме тут за усіма даними прихильників письменника Щербаненка мешкав Дука Ламберті – головний літературний персонаж його творів, лікар, якого засудили та відібрали медичну ліцензію, після чого він розслідує загадкове вбивство та перетворюється на слідчого детектива. А згодом розпутує все більше таємничих справ на вулицях індустріального та часом небезпечного Мілану 1960-х.
Перший роман із цієї серії – «Приватна Венера» – побачив світ 1963 року, потім читачі слідкували за пригодами Ламберті у творах «Зрадники за покликом», «Юні садисти» та «Міланці вбивають по суботах». До речі, багато з цих захоплюючих творів видано українською мовою.
І світло-коричневий будинок, і сам герой абсолютно не випадкові у життєписі Щербаненка. Як розповідала його донька Чечілія, яка декілька років тому видала книгу спогадів про батька («Виробник історій. Життя Джорджо Щербаненка»), саме у цьому будинку у 30-40-х роках минулого століття мешкав один з приятелів письменника, якому належав бар із більярдним столом на першому поверсі, куди частенько навідувався Джорджо. Нині на цьому місці розташований модний паб, а от високі дерева, які ростуть біля будинку поруч з площею Леонардо Да Вінчі, точно пам’ятають детектива Дуку Ламберті.
Друга дружина Щербаненка Нунція Монанні, з якою він прожив до кінця свого життя, стверджувала, що детектив Ламберті – це альтер-его письменника. Перш за все, тому що його герой був борцем за справедливість і викривачем зла, якого у кримінальному італійському місті тоді вистачало. Джорджо зовні був дуже худим та аристократичним, і йому дуже хотілося вигадати когось, хто міг би вправно боротися із злочинцями і робити це краще, ніж він сам.
Piazza Della Repubblica: маленький козак з італійською душею
Останні роки свого життя, до смерті у 1969 році, Щербаненко разом із дружиною та двома доньками прожив у квартирі, що була розташована у будинку на цій площі. Нині українці продовжують задавати його доньці Чечілії найпопулярніше питання: чи відчував письменник якийсь зв’язок з батьківщиною, де народився, чи згадував у своїх розповідях про Україну та буремні часи, коли її залишав маленьким? Той період залишив у пам’яті письменника драматичні та болісні спогади, і він вкрай рідко до нього звертався.
Чечілія Щербаненко – донька письменника
Але сюжет одного з його оповідань побудований на тому, як жінка переїжджає з Одеси до Італії та розпочинає нове життя. Крім того серед рукописів Щербаненка після його смерті знайшли чернетки та вірші українською мовою. А ще у своєму листі до приятеля – італійського літератора Оресте Дель Буоно, описуючи власні враження від написання «Приватної Венери», він написав наступне:
«Я рідко коли писав з таким переконанням, люттю та старанністю. Не лякайтеся мого ентузіазму, можливо, я – маленький козак, і тепер мене вже не зупинити».
Нині донька письменника Чечілія Щербаненко щороку у невеличкому курортному містечку Ліньяно-Сабб’ядаро, де багато часу проводила їхня сім’я, організовує фестиваль прихильників та послідовників детективного жанру «Lignano Noir», а також вручає продовжувачам його традицій літературну премію імені Джорджо Щербаненка. Тож, панове майстри українського детективу, зверніть увагу!
Фото з відкритих джерел
