Сергій Гулюк 
В Українському домі триває виставка «Марія малює. 100 робіт Марії Примаченко».
Як відомо, «середня температура по палаті» у сучасному суспільстві часто вимірюється шляхом баталій у соціальних мережах, зазвичай безглуздих. Трапляються там і по-справжньому ностальгійні речі чи, мовою тих самих мереж, контент. Приміром, не так давно там вірусно з’явилася колискова із заставки телепрограми «На добраніч, діти», яка у моєму та дитинстві тисяч українських дітей виходила стабільно по буднях о 20.45 на телеканалі «УТ-1». Ця колискова – своєрідний тест на вік: дитячу програму можна було не дивитися, але анімаційну заставку звідти не так просто забути, особливо, коли ви побачили її у ранньому віці. Вона вражала дитячу уяву та не дуже міцну психіку: чудернацькі тваринки, а особливо літаючий поміж хмар бичок, як стверджують, були оформлені за мотивами картин Марії Примаченко.
Марія Примаченко з сином і онуками
Від міфів до планети у космосі
«Якось ще маленькою дівчинкою Марія пасла гуси на луках і побачила дивну птицю, задивилася на неї, а та скинула пір’я з крила, неначе знак подала. На тому місці, де впало пір’я, з-під берега річки виднілися різнокольорові нерівні смужки. Марія помітила їх, і, підійшовши до берега, почала довбати. Це був синій глей. Набрала в пелену, принесла додому і розмалювала ним хату. Сині квіти сподобалися усім. Маленький сусідський хлопчик навіть розплакався і не йшов з хати, поки йому не віддадуть синю квітку, бо була яскрава, наче жива. Так Марія почала малювати» (з прес-кіту виставки).
«Цвіте Україна»
Така чи то легенда, чи то міфічна історія, як і ряд інших, супроводжує масштабну виставку української художниці, яка у ці дні триває у столичному Українському домі. Життя її самої теж, певною мірою, схоже на міф – картини мисткині схожі на легенди, їхні образи – переважно фантастичні, хоча з’явилися із реального життя. А сама біографія художниці – суцільні перекази та оповідки.
«Український бик», 1977 р.
Майже все своє життя Марія Оксентіївна прожила у рідному селі Болотня на Київщині, вела скромний образ життя та не була схожою на типових «зірок наївного мистецтва». У той же час отримала звання Народної художниці України та Заслуженої діячки мистецтв, на честь неї названа мала планета 14624, а ЮНЕСКО (до якої в українців дуже багато питань після нинішніх рашистських звірств) присвятило українській художниці весь 2009 рік. Мистецтвознавець Едуард Димшиц, який колекціонує роботи Примаченко, пригадує:
«Оскільки Марія Оксентіївна була відомою і поважною людиною, місцева влада неодноразово до неї зверталася з пропозиціями на кшталт: «А давайте ми до вашого подвір’я прокладемо асфальт, є така можливість», або ж – «Давайте вам до хати протягнемо труби для опалення» тощо, на що вона, будучи людиною скромною, відповідала: «От коли будете у всьому селі асфальт прокладати та опалення проводити, то й мені, разом з усіма, зробите».
Марія Примаченко, 1930-ті рр.
Фантастичний український бестіарій
«Під час роботи у Центральних експериментальних майстернях народного мистецтва в Києві Марії Примаченко забороняли відвідувати зоопарк, побоюючись, що художниця, яка до того ніколи не бачила справжнього лева чи мавпу, втратить свою самобутню уяву і почне зображувати цих тварин реалістично» (з прес-кіту виставки).
У 1930-ті роки тодішня сталінська влада намагалася усіляко демонструвати свою єдність та «спорідненість» з вигаданим нею радянським народом і просувати народне мистецтво у маси. У пріоритеті, звісно ж, були ті, хто у своїх творах прославляли владу та будівництво комунізму, але слід відзначити, що самородкам теж приділялася увага.
«Рибний цар спіймав удода і радіє», 1975 р.
Спочатку Марію запросили в експериментальні майстерні, розташовані у Київському музеї українського мистецтва. А у 1936 році їх реформували у Школу народних майстрів, яку вона закінчила. Роботи художниці настільки вразили тодішніх кураторів, що вони того ж року були виставлені на Республіканській виставці народної творчості, і для них виділили окрему залу.
Потім картини художниці з Болотні вирушили світом на різні виставки – від Варшави до Монреаля. На міжнародній виставці у Парижі Марію Примаченко нагородили золотою медаллю, щоправда – дистанційно, у цей час вона була у рідній Болотні. Також стверджують, що саме на цій виставці її роботи побачив та високо оцінив Пабло Пікассо. Стверджують, що роботи Примаченко серйозно вплинули на творчість Марка Шагала.
«Чорний звір», 1936 р.
До речі, саме у 1936 році з’явилася картина «Звіриний суд». Чорна мавпа за столом пише протокол, а двоє вовків стоять поруч з нею у ледь не священному страху. Важко однозначно стверджувати, чи є у ній натяк на хвилю репресій, яка котилася тоді країною і під яку потрапляли найкращі, але такі асоціації, безумовно, виникають. Так само нікуди не дітися від аналогій з Голодомором 1930-х років в Україні у зображенні слоноподібного чудовиська, яке Марія підписала наступним чином: «Та звірина йде й дрімає собі, їсти шукає, той наряди не на умі, коли їсти хочеться, то нічого не хочеться».
Під час навчання у Школі народних майстрів, яка розміщувалася на території Києво-Печерської Лаври, вона зустріла військового Василя, який був у званні лейтенанта і приїхав до Лаври на екскурсію. Виявилося, що хлопець був майже земляком – з сусіднього села. У них зав’язалися стосунки, і майже п’ять років разом з Василем Маринчуком Марія прожила у цивільному шлюбі. У 1941 році Примаченко народила сина Федора, який згодом теж став відомим художником, а її чоловік пішов на фронт, звідки не повернувся.
Марія Примаченко з сином
«Атомна війна – будь проклята вона»
«Сон Марії Примаченко: «Приснилося мені, неначе я на небі, і так там гарно, яскраво, весело. Дивлюсь: стоїть стіл, а на ньому ватман і фарби. І голос мені говорить: «Малюй». А я питаю: «А вихідні у вас є?» – мені кажуть: «Нема» (з прес-кіту виставки).
«Атомна війна – будь проклята вона!»
Окремим фірмовим стилем або, як зараз люблять казати, «фішкою» художниці були так звані підписи-примовки до власних картин. Марія своєрідно адаптувала народні приказки під сюжети власних робіт або ж римувала їх особисто, звідси такі цікаві назви: «Моя стрілка чорна спинка, красива пика розкрашена, борода є, рожки є, все плохо, що хазяйку б’є», «Лежень ліг під яблунею, щоб яблуко само упало у рот, а воно його у лоб», «Галя свиней у колгоспі годувала. Виростила поросят тисячу і сімдесят», «Два брати бобри гуляють, поволі вийшли з води, остались живі, бо вода заражена».
«Четвертий енергоблок», 1988 р.
До речі, тема екології та окрема сюжетна лінія, пов’язана з Чорнобильською трагедією – важлива частина та цілий період творчості художниці. Болотня, у якій все життя прожила Примаченко, є частиною Іванківського району Київської області, і входила до сумнозвісної тридцятикілометрової зони під час страшної аварії 1986 року. Картина «Четвертий енергоблок» має свою історію: заквітчаний сумновідомий реактор у зображенні художниці – своєрідний пам’ятник ліквідаторам аварії. Цікаво, що у рік трагедії на ЧАЕС у своєрідному бестіарії Примаченко з’явився ще один малоприємний звір «Атом» з довжелезним язиком та гострими зубами. Цю роботу художниця присвятила… 40-му Президенту США Рональдові Рейгану. Авторський підпис свідчить: «Господін Рейган, на цю картину подивися і удумайся, яка ця Атом важка і тяжола і нерозумна…»
Звір «Атом»
Цікава історія пов’язує українську мисткиню з відомими фінськими брендами. Для початку – з популярною у цій країні компанією з виробництва текстилю та одягу «Marimekko». Робота дизайнерки цієї компанії Крістіни Ізоли «Лісовий народ» свого часу з’явилася на виробах цього бренду. Через декілька років цей малюнок розмістив на бортах своїх літаків фінський авіаперевізник «Finnair». Але завдяки одному спостережливому журналістові стала помітна схожість цього малюнка з роботою Марії Примаченко «Щур у дорозі». Сталося щось на зразок міні-скандалу чи прикрого інциденту, але важливо те, що компанія «Marimekko» та пані Ізола визнали факт плагіату, а фінськім перевізникам довелося прибрати малюнок зі своїх бортів.
Малюнок на борту літака фінської авіакомпанії
27 лютого 2022 року під час російського вторгнення у Іванкові згорів історико-краєзнавчий музей, де зберігалося близько двох з половиною десятків робіт Примаченко. Частину картин вдалося врятувати, тимчасово вони зберігаються у місцевих жителів.
«Квітки виросли коло четвертого енергоблоку» – вціліла картина зі знищеного російськими загарбниками музею
Марії Примаченко, яку продали на аукціоні за 500 тисяч доларів.
Марія Примаченко мріяла разом з іншими художниками розмалювати будинки в містах: «Що за дива ми б витворили – цвів би не лише садами Київ. Будинки б сміялися до людей…». Значна кількість нових муралів та графіті, яких з’являється все більше в українських містах – найкраще втілення мрії художниці.
Виставка «Марія малює» триватиме в Українському домі до 28 серпня.
Фото: Prymachenko Foundation, WikiArt
