Чому більшість людей відзначають Новий рік 1 січня, у кого гуляння цього дня заборонено, з чим пов’язували початок року наші предки та які традиції святкування можна назвати найоригінальнішими?
За вказівкою верховного жреця
«Батьком 1 січня» став римський полководець і верховний жрець Гай Юлій Цезар – саме при ньому під впливом астрології з’явилося новорічне свято в значенні межі для відліку часу і відмітки початку громадянського року. Давні римляни присвячували цей день богу вибору, дверей і починань Янусу, якого зображували з двома обличчями: одне дивилося вперед, друге – назад (на честь дволикого бога Януса і отримав назву місяць January, що у нас називається січнем). У 153 році до н. е. у Стародавньому Римі вперше почали відлік року з 1 січня, бо цього дня вступали на посаду римські консули. Римський імператор Юлій Цезар закріпив таку практику при запровадженні 46 року до н. е. нового календаря (юліанського). І з 1 січня 45 року до н. е. він законодавчо затвердив цю дату як початок року.
Ковток свободи
А найбільш ранню традицію святкування початку року вчені виявили в стародавньому Межиріччі. Тоді відлік річних циклів збігався з початком землеробських робіт наприкінці березня, коли прибувала вода у річках Тигр і Євфрат. Тамтешні племена пов’язували початок нового кліматичного сезону з перемогою життя над смертю, і цього переможця уособлював світлий бог Мардук, якого люди вшановували під час тривалого народного святкування. Новий рік як уславлення відродження та торжества світла над пітьмою відзначався ходою, маскарадами та карнавалами, що не скінчалися протягом 12 днів. Весь цей час заборонялося працювати, вершити суди та карати. З прадавнього клинопису на глиняному посланні науковці дізналися, що це були дні неприборканої свободи, коли раб ставав паном і світовий уклад перевертався догори дриґом.
До зими було літо
У Стародавній Русі початок нового року теж пов’язували із весняним відродженням природи. Наші пращури святкували Новий рік у перші весняні дні – з появою нового Місяця, найближчого до весняного рівнодення. Свято називалося «Нове літо». Спочатку на наших землях використовувався 13-місячний календар, який збігався з місячними фазами, і рік розпочинався 1 березня. Ця дата була прийнята за канон після прийняття християнства, але пізніше ухвалою Візантійської церкви Новий рік перенесли на 1 вересня, відповідно до літочислення від Створення світу. Літочислення від Різдва Христового велося на нинішніх українських теренах, що входили до складу Великого князівства Литовського і згодом Речі Посполитої. Там початком Нового року було встановлено (із 1362 року) 1 січня – цього дня відзначалося свято Обрізання Господнього.
Європейський різнобій
У середньовічній Європі початок Нового Року був прив’язаний до різних церковних свят. До Різдва, 25 грудня, прив’язували Новий рік у 753–987 роках у Франції, до XIII століття – в Англії та Німеччині, до XIV століття – в Іспанії. Флоренція, Піза, Кельн та Мюнстер відзначали Новий рік у прив’язці до Благовіщення, 25 березня. І одночасно з Великоднем святкувала Новий рік з 983 по 1563 роки Франція. В останньому випадку вадою такої системи була непостійність дати рухомого свята, яке могло випадати двічі на рік (тоді уточнювали – «до Великодня» чи «після Великодня»). Давньоримська традиція святкування Нового року 1 березня тривалий час зберігалася в Київській Русі і до 1797 року вона мала місце у Венеціанській республіці, тоді як у XVI–XVII століттях більшість країн Європи перейшли на сучасну дату святкування 1 січня.
Новорічні дати
Нині григоріанський, юліанський та новоюліанський календарі демонструють єдність у визначенні датою наступу Нового року 1 січня. В один із днів між 21 січня і 21 лютого святкується китайський Новий рік (у Китаї), 21 або 22 березня відзначається іранський Новий рік Навруз (в Ірані, Азербайджані, Казахстані, Узбекистані, Киргизстані, Туркменістані, Таджикистані). З 13 квітня до 15 квітня настає тайський Новий рік Сонгкран (в Таїланді). 14 квітня святкується бенгальський Новий рік (у Бангладеш). А з 5 вересня до 5 жовтня, через 163 дні після Песаха, відзначається єврейське свято Рош ха-Шана (в Ізраїлі). З урахуванням поясного часу виходить, що раніше за всіх відзначать Новий рік жителі тихоокеанських островів Лайн (Республіка Кірибаті), а пізніше за всіх естафету прийме населення островів Мідвей і Ніуе (Американське Самоа) – коли 1 січня дістанеться останніх, у перших уже пройде перша година нової доби, 2 січня.
Свято під санкціями
Країною, де відзначати Новий рік 1 січня категорично заборонено, є Саудівська Аравія. За мусульманським календарем Новим роком вважається перший день першого місяця ісламського місячного календаря, встановленого наказом халіфа Умара Мухаррама і названого місяцем Мухаррам (відправною точкою нової ери в арабів вважається прибуття пророка в Медину). Оскільки мусульманський календар заснований на зміні місячних фаз, то в їхньому році – не 365 днів, як у нас, а на 10-11 днів менше, і початок року може припадати на будь-яку його пору. У 2024 році послідовники ісламу зустрічали свій новий 1446 рік у ніч з 6 на 7 липня. Новий рік для мусульман є періодом праведних справ і духовних практик.
Японський світанок
До 1868 року Японія відзначала Новий рік за китайським сонячно-місячним календарем у лютому-березні, а після введення григоріанського календаря почала святкувати його разом із більшістю країн 1 січня. Але там Новий рік зустрічають не опівночі, а зі сходом сонця. Ввечері напередодні дзвони буддійських храмів б’ють 108 ударів, які символізують вигнання 108 хибних людських пристрастей. Після завершення бою дзвонів японці лягають спати, щоб не пропустити світанок. У Країні Вранішнього Сонця прийнято зустрічати Новий рік з першими променями сонця, що сходить. Своє головне свято японці відзначають один-два тижні: 7 днів святкування триває на сході країни і 15 днів – на заході. У цю пору всі вбираються в традиційний одяг і відвідують синтоїстські святилища, щоб вимолити у богів щасливий рік.
Єврейське каяття
Євреї відзначають своє свято Рош-ха-Шана (на івриті – «глава року») як початок десятиденного періоду духовної рефлексії та покаяння. Десять днів, що наближають Судний день, стають «днями каяття» або «днями трепету». Ще єврейський Новий рік називають «поверненням» (у розумінні повернення до Бога). Євреї вважають, що в цей час вирішується доля кожного на найближчий рік. Безпосередньо святкування займає перші два дні Нового року, коли люди у світлому вбранні бажають один одному «бути записаними на хороший рік у Книзі Життя». У єврейський Новий рік юдеї вмочують святковий хліб та яблука в мед, відмовляються від горіхів (на івриті «горіх» має однакове числове значення зі словом «гріх») і не вживають гірку або кислу їжу, щоб не викликати біди. 2024 року єврейський Новий рік святкувався 2–4 жовтня, а 2025 року відзначатиметься з вечора 22 вересня до вечора 24 вересня. За єврейським літочисленням, що ведеться від створення світу, настав 5785 рік, який символізує «вікно можливостей».
Захист від злих духів
Китайський Новий рік – це певною мірою «свято пороху». Поряд із винаходом вибухової речовини в Китаї народилася традиція новорічних салютів. Саме у Піднебесній із VII століття вперше почали використовувати піротехнічні вироби для святкування Нового року. Вважалося, що гучний шум і яскраве світло відганяє нечисту силу, яка шукає для сховища спокійні місця і потім увесь рік шкодить тим, хто там живе. Звичай запалювати в Новий рік феєрверки та стріляти петарди пізніше поширився світом. На новорічні піротехнічні шоу витрачаються великі гроші, і постачальниками святкового пороху до інших країн так само стають китайці. Жителі островів Мікронезії на забобонах не заробляють: щоб спантеличити злих духів і прожити наступний рік спокійно, вони змінюють у свято своє ім’я. А в Ірландії нечисть виганяють у новорічну ніч із дому, стукаючи по стінах та дверях буханцем хліба.
«На тобі, небоже, що мені негоже»
Креативними, як завжди, є жителі Італії: їх новорічні бажання виконує не Санта Клаус, а Бефана – добра фея в образі відьми. Для залучення удачі італійці викидають у Новий рік домашній непотріб із вікон на вулицю. У Неаполі та містах на півдні країни ходити поблизу будинків у новорічну ніч небезпечно. Це називається буквально – «шукати пригоди на голову», на яку може прилетіти будь-який мотлох: старі речі, битий посуд, зламана техніка і навіть зайві меблі. Вважається, що у такий спосіб люди розчищають місце для нових придбань та щастя. Подібна новорічна традиція є і в інших країнах. У Південно-Африканській Республіці новорічне свято прийнято відзначати викиданням із вікон холодильників, а населення Аргентини напередодні Нового року позбавляється непотрібних паперів – журналів, газет, книг та старих рахунків.
Кому весілля, кому цвинтар
У Перу новорічна ніч є небезпечною для хлопців: на них полюють потенційні наречені. Містом гуляють дівчата на виданні, про що повідомляють вербові прутики в їхніх руках. Якщо дівчина простягне хлопцеві лозину – бути йому нареченим. Тому в новорічну ніч там зустрічаються пари, де у дівчини в руках – лозина, а у хлопця – валіза. Натомість мешканці чилійського міста Талька зустрічають Новий рік… на цвинтарі: за годину до півночі в новорічну ніч відкриваються всі цвинтарні ворота, і люди після поминальної церковної служби приходять на могили своїх родичів із подарунками, квітами та свічками. Румуни в Новий рік розмовляють із тваринами, вважаючи, що ті в цей час можуть виконати людські бажання. А жителі Панами у Новий Рік спалюють опудала негідних діячів та політиків, з якими пов’язують усі неприємності, що сталися протягом останнього року.
Фото: pixabay.com