Інна Тихонова 
Творець «Мислителя», «Громадян Кале» та «Поцілунку» впровадив нові засоби у зображенні людини. У чому саме унікальність його образів і чому від скульптур новатора відмовлялися замовники?
Не все одразу
Франсуа Огюст Рене Роден народився у другому шлюбі службовця префектури французької столиці 12 листопада 1840 року. З дитинства помітивши у сина інтерес до малювання (до інших шкільних предметів той був байдужий), батько віддав 14-річне обдарування до École Gratuite de Dessin, де навчалися майбутні художники, декоратори, реставратори, ювеліри та інші фахівці в галузі дизайну. Але навіть після такої підготовки Огюст не зміг продовжити навчання у Школі образотворчих мистецтв, куди безуспішно вступав тричі.
Огюст Роден, фото 1862 р.
Півжиття Роден брав уроки у відомих майстрів і вдосконалював власну техніку в офорті та графіці, живописі та скульптурі. Був підмайстром та декоратором, скульптором на громадських засадах і навіть послушником. За Божим провидінням, наставник-священик переконав Огюста повернутися до мистецтва.
Шарм недосконалості
У своїй першій майстерні, в колишній стайні, 1864 року Роден створив погруддя чоловіка з примітним обличчям: місцевого селянина, котрий позував скульптору, відрізняв зламаний ніс. Перед відправкою в художню галерею бюст на морозі тріснув, і Родену довелося замінити його вцілілою маскою. Зробивши предметом захоплення негарне обличчя зі шрамами, зморшками та тріщинами у матеріалі, скульптор кинув виклик академічним уявленням про естетику. Збентежені експерти паризького Салону відхилили скандальну роботу, і лише через десятиліття, 1875 року, виконаній у мармурі «Людині зі зламаним носом» вдалося пробитися до поціновувачів.
Огюст Роден. «Людина зі зламаним носом»
Право на ім’я
Перебравшись із Франції до Бельгії, комісований через зір із армії під час франко-прусської війни Роден став автором багатьох безіменних робіт у Брюсселі та Антверпені. Заради заробітку він створював за контрактом декоративну скульптуру замовникам, які серійно відливали статуетки на продаж. Самовільно підписавши якось свою бронзову фігурку, Роден втратив роботу.
Надалі він домовлявся про спільні продажі, коли тираж у Бельгії виходив до покупця під брендом компаньйона, а у Франції продавався під авторством Родена. Згодом новатор поставив виготовлення авторських копій на потік (законом про їх обмеження до 12 екземплярів Франція розжилася лише 1956 року), тому його роботами можуть пишатися музеї та колекціонери у різних країнах.
«Мислитель», 1888 рік
Бунтарський почерк
Роден здобув популярність як «бунтар» із суперечливим підходом до консервативних правил у скульптурі. Він ніколи не зараховував себе до прихильників тієї чи іншої творчої течії, балансуючи між реалізмом, романтизмом, імпресіонізмом та символізмом. «Почерком» Родена були символічність образів, позачасовість сюжетів та незавершеність дії. Не вважав майстер завершеними об’єктами і свої скульптури: ідея та форма, на його думку, можуть змінюватися разом зі скульптором. Іноді автор доопрацьовував та переробляв створене, а також віддавав на суд глядача робочі етюди та незакінчені варіанти.
Отримавши своє перше державне замовлення у 40 років, він не чіплявся за вигідну співпрацю, працював за власними правилами, не завжди дотримувався термінів виконання робіт і навіть повертав передоплату. Державні та приватні замовники періодично віддячували майстрові тією ж монетою: розривали договори та відхиляли роботи.
Палац Бірона — Музей Родена
Нічого застиглого
Постаті у Родена «випливали» з каменю, уособлюючи народження форми з аморфної субстанції: скульптура була не статичним об’єктом, а епіцентром руху мас. Ілюзія руху досягалася скульптором навіть ціною ігнорування правил контрапосту (перенесення центру тяжіння) та порушення анатомічної достовірності. Роден принципово не наймав професійних натурників, які застигали у традиційних позах античної скульптури. Він вважав за краще працювати з рухливими моделями зі звичайних людей: ті просто ходили по майстерні, поки художник робив замальовки або виконував пластичні начерки.
Скульптура Огюста Родена «Громадяни Кале»
За словами Родена, його роботи створювалися і мають сприйматися «крізь сльози емоцій». Відмінною рисою цих скульптур є емоційне забарвлення. Герої французького скульптора переконливо передають багатий спектр людських станів: біль та ненависть, відчай та любов…
Кохання і не тільки
Не менш за роботу було насиченим емоціями й особисте життя скульптора. З 1864 року він жив зі швачкою Розою Бере (1844-1917). У 22 роки приваблива супутниця із зовнішністю селянки народила Родену сина. Але батьківського прізвища Огюст-молодший не отримав. Шлюб із матір’ю батько оформив лише наприкінці життя – 19 січня 1917 року. Тяжкохвора дружина померла через 25 днів після весілля. А 17 листопада швидкоплинне запалення легень забрало життя й Огюста Родена.
Камілла Клодель, (1864—1943)
Роза Бере була поряд зі скульптором все життя, хоча супутник ніколи не приховував романів із іншими жінками. Окрім численних зв’язків із натурницями та ученицями, Роден, за його словами, «сім років витратив на злого генія» маркізу де Шуазель (згодом – герцогиня), «глуху» до мистецтва, смаку та моди американку з французьким корінням. І дев’ять років він перебував в інтимних стосунках зі своєю помічницею Каміллою Клодель. Родичі коханки звинуватили скульптора у доведенні талановитої майстрині до психіатричної лікарні, куди та потрапила 1913 року і через 30 років там же й померла.
Наприкінці життя Родена оточували різні коханки, про яких було відомо навіть французькому уряду. З подругами майстер розраховувався власними творами. Оскільки за рік до смерті Роден заповів свою творчу спадщину державі, міністр комерції особисто організував охорону маєтку від пограбування відвідувачками.
Фото: pl.wikipedia.org, uk.wikipedia.org
