Інна Тихонова 
Творець філософських казок про пригоди дівчинки Аліси став письменником випадково, а засновником жанру «парадоксальної літератури» – закономірно, адже парадокс становив основу його власної особистості.
Знавець евклідової геометрії, прихильник логічного символізму та майстер художнього тайнопису в педантичному оксфордському професорі органічно співіснували. В англійській літературі поважний англійський джентльмен представлявся Льюїсом Керролом, а в математиці – Чарльзом Доджсоном.
Сором’язливий син священника був водночас дияконом і науковцем, художником і фотографом, романтичним поетом і бездітним холостяком. А ще – вродженим шульгою, туговухим заїкою, опіумним наркоманом і… Особисті щоденники письменника неодноразово давали привід для найскандальніших припущень «жовтих» дослідників.
24-річний Льюїс Керрол, 1856 р.
Родом із дитинства
Чарльз Лютвідж Доджсон (сам письменник вимовляв прізвище Dodgson без звуку «ж») народився 27 січня 1832 року у сім’ї священика у графстві Чешир. Чарльз був третім із одинадцятьох дітей парафіяльного духівника із села Дарсбері. Дитинство загадкового вигадника промайнуло в компанії трьох братів та сімох сестер, яких він розважав оригінальними іграми, самостійно виготовленими журналами та власними казками.
Відомо, що хлопчик був шульгою, а це в релігійному суспільстві старої Англії сприймалося як вада. Грубі заборони та переучування закінчилися дитячою травмою та призвели до односторонньої глухоти, заїкуватості та хронічної мігрені, від яких у дорослому житті письменник рятуватиметься регулярним вживанням опіуму. Схильність Керрола до усамітнення підкаже психоаналітикам версію щодо його можливого аутизму.
До 12 років майбутній інтелектуал навчався вдома, потім у місцевій приватній школі граматики, публічній школі Рагбі, де викладали богослов’я та математику, і, нарешті, в коледжі Оксфордського університету. Невдовзі здібний бакалавр переміг у конкурсі і сам став читати в Крайст-Черч лекції з математичних дисциплін: професорську посаду в альма-матер він отримав у 23 роки. І хоч це заняття здавалося Доджсону нудним, воно добре оплачувалося, тож лектор був вірним своїй основній професії понад чверть століття. Паралельно з викладацькою діяльністю англієць з узбережжя Ла-Манша прийняв сан диякона, бо в ХІХ столітті релігія в його країні перебувала у «партнерському союзі» з наукою.
Посмертний портрет Льюїса Керрола роботи Губерта фон Геркомера, заснований на фотографіях.
Зараз ця картина висить у Великому залі церкви Крайст-Черч в Оксфорді
Передісторія «Аліси»
В 1856 році в коледжі Крайст-Черч змінили декана, і на роботу в Оксфорд прибув мовознавець Генрі Лідделл – з дружиною та п’ятьма дітьми. Самотній Чарльз став багаторічним другом цієї сім’ї та особистим приятелем однієї з дочок декана Еліс Лідделл. Молодий математик познайомився з майбутнім прототипом своєї літературної героїні, коли їй виповнилося лише чотири рочки.
А в 10 років під час прогулянки на човні в компанії двох сестер Аліса попросила свого дорослого друга розважити їх черговою захоплюючою історією, яку той вигадував мимохідь, роблячи персонажами самих слухачів. Так з’явився сюжет про пригоди Аліси в Підземній Країні, котра відкрилася для маленької дівчинки в норі Білого Кролика (сам автор із дитинства захоплювався дослідженням занедбаних шахт, тож заповзято поділяв дитячу цікавість до невідомого світу).
Аліса боялася забути послідовність подій у захоплюючій історії, тому попросила оповідача зафіксувати хід думок на папері. Після кількох нагадувань автор показав «замовниці» рукопис про підземні пригоди Аліси. З цього манускрипту в 1865 році народилася його перша культова книга «Аліса в Країні Чудес», а шістьма роками пізніше вийшло її продовження «Аліса в Задзеркаллі».
Фотографія Аліси Лідделл, зроблена Льюїсом Керролом (1858 р)
Логіка абсурду
Підписував свої літературні твори письменник оригінальним псевдонімом Льюїс Керрол: це похідна з двох його справжніх імен (Чарльз – від батька, Лютвідж – від матері), перекладених латиною, переставлених місцями і знову перекладених англійською мовою.
У звичайному житті, професії, наукових працях та перспективних відкриттях Керролл залишався Доджсоном. Математик Чарльз Доджсон випередив свій час у розробці оригінальної графічної техніки вирішення логічних завдань (вона виявилася зручнішою за звичний на той час метод діаграми). Авторський метод обчислення визначників названо математичним терміном «конденсація Доджсона». Алгебраїчні головоломки Доджсона навіть друкувалися в «Математичних курйозах». «Цифровий» склад розуму вплинув і на письменницьку манеру Льюїса Керролла, який майстерно наповнював свої багатогранні твори загадковими алегоріями та складними сенсами. Ніхто до нього не писав художніх текстів у подібному стилі.
Цей «вищий пілотаж» у зображенні абсурду був підвладний лише непересічному авторові з блискучими уявленнями про закони логіки, багатим внутрішнім світом та творчою уявою. Або – людині з «розширеною свідомістю»: письменник, котрий постійно вживав опіумну настоянку, не вважав нездоланним кордон між фантазією та реальністю і намагався зазирнути в матерії, поки що недоступні для наукового пізнання.
Одна з ілюстрацій Керрола до книги «Аліса в Країні Чудес»
І якщо за «допомогу» у створенні яскравих образів та сюжетних дій письменник міг «завдячувати» галюциногенам, що «прориваються» навіть на сторінки його книжок, то ідейне наповнення текстів залишається винятковою заслугою розвиненого розуму казкаря. Безглуздість вигаданих подій не відволікає читача від тонких алегорій та зашифрованого підтексту, в яких шукає «подвійне дно» вже котре покоління дослідників.
Окрім розповідей про Алісу, письменник опублікував ще сім творів із іншими героями, і всі його філософські казки через півтори сотні років, як і раніше, розбираються на актуальні цитати, дивують мудрістю міркувань про світоустрій і зароджують сумніви, що були адресовані дітям, а не дорослим.
«Людина з примхами»
Улюбленими хобі письменника були шахи та постановочне фотографування з монтажем негативів. Керрол колекціонував жанрові знімки інших авторів (зокрема, цікавився дитячою оголеною натурою) та закарбовував малолітніх натурниць у власних малюнках і світлинах. Колеги та друзі без заперечень відпускали своїх донечок до знайомої людини, і на 59-му році життя захоплений цією обставиною фотограф і сам дивувався в особистому щоденнику своєму везінню.
Але згодом інтерес до дитячого товариства не найкращим чином позначився на громадському іміджі письменника: у ХХ столітті, після смерті Керрола, який помер від запалення легень 14 січня 1898 року, пошук фрейдистських мотивів у його біографії привів «викривачів» до звинувачення «шанувальника дітей» у педофілії. Випливли особисті записи Керрола, після оприлюднення яких дивакуватому казкарю навіть приписували зловісне «альтер его» Джека Потрошителя (припускали, що це одна людина).
Портрет Беатріс Хетч, створений Керролом
Натомість дівчатка, що у різні часи перебували в домівці самотнього холостяка, крамоли в його поведінці не підтвердили, тож скандальним чуткам зрештою було покладено кінець. За оцінками людей, які знали письменника, їхній великий сучасник поза творчістю був «трохи схибнутим»: знайомі вважали дивака «людиною з примхами».
Фото: en.wikipedia.org
