Ольга Красовська 
8 серпня виповнюється 147 років від дня народження Олександра Ханжонкова (1877-1945), кінодіяча українського походження, про якого знають в кожному куточку планети. Він з’явився на світ у родинному маєтку Ханжонкове на Донеччині, поблизу Макіївки.
У ті самі роки, коли брати Люм’єри знайомили людство з новонародженим кіномистецтвом, Ханжонков серйозно розмірковував про своє місце в розбудові європейського кінематографа.
Кіно в його житті грало роль єдиної правдивої пристрасті, якій він віддавався стільки, скільки дозволяли здоров’я та обставини. Олександр Олексійович був ненаситним у цій пристрасті. Він поєднував іпостасі прокатника фільмів, продюсера, сценариста та режисера. А ще – експериментатора, винахідника й вигадника: ці риси є неабиякою рушійною силою для будь-якої захопленої та невгамовної людини.
Утім, недарма в жилах Ханжонкова – сина поміщика та спадкового дворянина – пульсувала козацька кров. І хоча кар’єра військового не стала його життєвим шляхом (передусім через хронічну хворобу – поліартрит), він знайшов іншу систему координат, в якій проявив себе як справжній воєначальник. У тій його новій кіносправі баталій не бракувало ніколи, хоча вони й були безкровними.
За спогадами сучасників, Олександр Олексійович оминав розмови про свою хворобу. Його жартівлива версія звільнення в запас у чині підосавула полягала в тому, що він занедужав на кінематограф.
Олександр Ханжонков увійшов в історію як особистість надто великого калібру, що переросла свій час. Але, як ведеться, велике можна побачити лише зі значної часової відстані.
Дорогою братів Люм’єрів
Отже, вже за десять років по тому, як Люм’єри презентували світові кіномистецтво (1895), Ханжонков серйозно замислився про те, щоб відкрити власну справу, присвячену виробництву фільмів. Відтоді кіно, що видавалося водночас чарівним та перспективним з огляду на фінансовий успіх, повністю поглинуло Олександра Олексійовича.
Спершу його захоплення було близьким до авантюри. Але якщо йдеться про задум гігантського масштабу, хіба можна обійтися без духу авантюризму?.. Врешті він вирушив до Москви, де 1906 року відкрив Торговий дім Ханжонкова (або торговий дім «О. Ханжонков і К°»). Компанія спочатку націлилася на прокат закордонних стрічок. Однак неспокійна творча натура Олександра Олексійовича цим не обмежилася. І він поставив собі за мету фільмування картин – документальних та ігрових. Згодом до них додалися ще й наукові фільми. Скромна фірма поволі трансформувалася у продюсерський центр та кінофабрику з павільйонами, монтажними, гуртівнями та модерновим обладнанням, а також найбільшим у місті кінотеатром «Пегас». Дім Ханжонкова видавав журнали «Вестник кинематографии» та «Пегас», а також заявив про себе як перша в імперії кузня акторів великого екрана. На зйомках компанії, часто виїзних, пройшли кіношне хрещення, зокрема, полтавка Віра Холодна та киянин Олександр Вертинський. На знімальних майданчиках Ханжонкова можна було зустріти й Івана Мозжухіна.
Емблема Торгового дому «А. Ханжонков і Ко»
Першою помітною кінороботою Олександра Ханжонкова вважають ігрову стрічку «Драма в таборі підмосковних циган» (1908). А його першим справжнім успіхом стала повнометражна (100-хвилинна!) кінокартина «Оборона Севастополя» (1911). Після лівадійської прем’єри фільму Микола II нагородив Ханжонкова діамантовим перснем з власної руки та, подейкують, перестав ставитися до кіно як до чогось легковажного.
Так чи інакше, але у другому десятилітті XX століття бренд «О. Ханжонков і К°» асоціювався з розвиненою індустрію з виробництва «живих картинок» або «рухомих фотографій». Так тоді називали фільми.
Успіх Торгового дому Ханжонкова був видимою стороною медалі. Продюсерові доводилося протистояти недобросовісним партнерам, хворобам, економічному безладу в державі, що воювала та була на межі більшовицької революції. Через прогресування недуги та низку інших причин Олександр Олексійович наважився на черговий крутий поворот.
Кримський Голлівуд
Або, кажучи точніше, на чергову авантюру – переїзд до Криму. Він вирішив збудувати в Ялті так зване постійне літнє ательє. Зрештою Ханжонков спорудив те, що згодом стало знаною Ялтинською кіностудією.
На той час його дітище було таким собі кримським Голлівудом. І не лише тому, що сонячних днів на Південному березі Криму майже так само багато, як у Лос-Анджелесі. По сусідству з мальовничою Масандрою розгорнули будівництво павільйону, облаштували стайні та гаражі. Утім, уся тутешня природа була одним великим знімальним майданчиком.
Кіностудія Олександра Ханжонкова
На жаль, ейфорія навколо кримської студії тривала лише два роки. Втілити купу планів Ханжонкову завадив прихід більшовиків. Тож він кинувся шукати самореалізації в амплуа кінематографіста на просторах Європи. Але знайти себе там йому не пощастило.
Це була основна причина його повернення на батьківщину. І коли «прибульці» з Країни Рад раптом запросили Ханжонкова повернутися до кіносправ у рідних пенатах, він погодився. Але по поверненні на Олександра Олексійовича звалилася купа непривабливих реалій та подій. Кінематограф був націоналізований, тож власну фірму йому відкрити не дозволили. А в 1926 році колишнього успішного продюсера та режисера ще й звинуватили у фінансових зловживаннях. Їх, звісно, сфабрикували. І хоча за кілька років Ханжонкова реабілітували, робота в кіноіндустрії була для нього табуйована. Олександра Олексійовича потягнуло в Ялту – туди, де доля дарувала так багато сонця та надій. Але там на нього чекало чергове гроно принижень та поневірянь. Його навіть не пустили на кіностудію, яку він свого часу створив.
Дивно, що історію Олександра Ханжонкова досі не зафільмували. Окрім перипетій суто професійних, його шлях був сповнений особистісних злетів та падінь. Але на тлі багаторічного пересування у візку, двох шлюбів, безробіття, злиднів, смішної пенсії і навіть смерті від недоїдання (радянська влада сповна відплатила кінодіячу за його європейську еміграцію), найжахливішою для нього була неможливість творити кіно.
Ханжонков пішов у небуття в 1945 році. Попервах його поховали на Лівадійському цвинтарі, а потім перепоховали на Полікуровському пагорбі.
2011 року неподалік від Ялтинської кіностудії відкрили пам’ятник її засновнику. Скульптори Федір та Геннадій Паршини зобразили Олександра Ханжонкова у розквіті років: вихрастим, розкутим та водночас замисленим – сповненим планів. Правою рукою він спирається на камеру, а в лівій тримає кіноплівку. Цькування, негаразди, старість ще далеко. А нині є лише радість творчості.
Фото з відкритих джерел
