Ніла Іваненко 
Згідно з новим дослідженням, вівтарний камінь пам’ятника – центральний блакитний камінь вагою 6 тонн, імовірно, подолав шлях у понад 700 кілометрів.
Вже понад сто років археологам відомо, що блакитні камені Стоунхенджу потрапили на Солсберійську рівнину, що на півдні Англії, з Вельсу. При цьому мегаліти якимось чином були перевезені на відстань близько 200 км.
Про що дізналися дослідники?
Нове дослідження, в якому взяли участь експерти з Університету Кертіна в Перті та Університету Аделаїди (Австралія), а також Абериствітського університету та Університетського коледжу Лондона (Велика Британія), було спрямоване на те, щоб дізнатися більше про хімічний склад вівтарного каменю. А отже, й про його правдиве походження.
Під час нового аналізу вчені зробили відкриття, які назвали шоковим. Виявилося, що вівтарний камінь був переміщений з північно-східного кута Шотландії на відстань понад 700 км.
Несподіване відкриття, згідно з яким мегаліт близько 5 тисяч років тому потрапив до південної Англії, можливо, з району міста Інвернесс, а можливо, і з Оркнейських островів, «не просто змінює те, що ми знали про Стоунхендж, воно змінює те, що ми знали про пізній неоліт». Так вважає Роб Айксер, почесний старший науковий співробітник Університетського коледжу Лондона (UCL) та учасник дослідження.
«Це повністю переписує відносини між неолітичними популяціями всіх Британських островів», – сказав він виданню The Guardian.
Що ще відомо про відкриття?
Вівтарний камінь являє собою брилу пісковику завдовжки 5 метрів і завширшки один метр. Він лежить в центрі Стоунхенджу, затиснутий під двома іншими каменями, що впали. Експерти класифікують вівтарний мегаліт як немісцевий блакитний камінь. Протягом багатьох років вважалося, що його привезли звідкись з Вельсу, так само як інші блакитні камені Стоунхенджу, що були видобуті на Преселійських пагорбах.
Однак останніми роками дослідники дедалі частіше сумнівалися у валлійському походженні вівтарного каменя.
За словами Ніка Пірса, професора географії та наук про Землю в Абериствітському університеті. Разом з колегами він вивчив хімічний склад каменя та вік мінералів, які він містить. Внаслідок цього вчені отримали так званий характерний «відбиток віку» пісковику.
«Цей відбиток віку можна зіставити з таким самим типом порід по всій Великій Британії», – пояснив професор Пірс. Таким чином команда виявила, що вівтарний камінь походить з Оркадського басейну на північному сході Шотландії. І це було для науковців несподіванкою. Як зазначив Нік Пірс, імовірність того, що камінь привезли з інших місць, становить «частки відсотка».
Таємниці логістики
У світлі нового відкриття найнезрозумілішим є те, яким чином гігантський камінь був транспортований на досить велику дистанцію.
«З огляду на серйозні сухопутні перешкоди на шляху з північного сходу Шотландії до Солсберійської рівнини, морський транспорт є одним з імовірних варіантів», – вважає провідний автор роботи Ентоні Кларк.
З ним не згоден археолог і письменник Майк Піттс, автор книги «Як побудувати Стоунхендж». На думку цього експерта, який не брав участі в дослідженні, вівтарний камінь, швидше за все, тягли суходолом, а не везли морем.
«Якщо покласти камінь в човен, що виходить у море, є великий ризик його втратити», – сказав Майк Піттс. Натомість подорож по суші, яка могла тривати багато років, залучила б людей до процесу транспортування. А камінь «ставав би дедалі ціннішим у міру просування на південь», додав він. І хоч це сьогодні здається неможливим, подорож суходолом цілком імовірна з огляду на неолітичні технології.
«Дослідження захопливе і дуже значуще. Давно відомо, що блакитні камені походять з Уельсу, але це відкриття виявляє зв’язки із зовсім іншою частиною Британії, значно віддаленішою від Стоунхенджу», – зауважив пан Піттс.
Результати роботи опублікував журнал Nature.
Стоунхендж – кам’яна мегалітична споруда, що розташована у графстві Вілтшир, за 130 км від Лондона. Пам’ятку будували в декілька етапів протягом 3000-1520 рр. до н. е. Основу Стоунхенджу складали 80 п’ятитонних мегалітів, з них вціліло 43. На 30 кам’яних блоків масою по 25 тонн і заввишки понад 4 м були покладені плити-перемички завдовжки 3,2 м. У центрі стояли 5 так званих трилітів – величезних П-подібних споруд масою близько 50 тонн. Складені кам’яні блоки утворювали арки, що являли собою покажчики сторін світу. До речі, досі не відомо справжнє призначення споруди. Згідно з припущеннями вчених, це міг бути давній календар, могильник або ритуальне місце. Хоч там як, нині Стоунхендж є пам’яткою інженерного мистецтва та визнаною перлиною британської історії.
Фото: wikipedia.org
