Інна Тихонова 
Шанувальники бачили в цьому елегантному артисті з паризьким шармом «чоловіка без віку». Зала завмирала на піку емоцій, коли на сцені з’являвся 94-річний автор і виконавець зворушливого хіта на всі часи «Вічне кохання». І байдуже, що біля мікрофона стояв артист із «не сценічним» зростом 160 см та вокальними даними, названими кимось із раннього оточення «катастрофічними». Вихідцеві із сім’ї вірменських емігрантів вдалося домогтися світового визнання, зробивши 80-річну творчу кар’єру. Відбувшись як співак, композитор, поет, письменник, сценарист і актор, Шарль Азнавур справдив прозорливий прогноз Шарля де Голля: «Месьє підкорить світ, бо вміє хвилювати».
«Типовий вірменин»
Шахнур Вахінак Азнавурян народився 22 травня 1924 року у Парижі. В столиці Франції його батьки опинилися за півроку до цієї події, збираючись спочатку рухатися далі: етнічні вірмени з Грузії та Туреччини чекали на американську візу. Батько виступав в опереті, мати – у бульварному театрі. Дід Шахнура по батьківській лінії був кухарем у губернатора Тифліса, тож батьківська ідея відкрити сімейний ресторанчик з’явилася не на порожньому місці. Фінансова криза не дозволила розвинути справу, в 1930 році бізнес довелося закрити, а з початком війни голова родини пішов добровольцем на фронт. Для матері та старшої сестри Аїди Шахнур із ранніх років став годувальником.
Дитячі фото Шарля
«Вважайте мене типовим вірменином, – говорив Азнавур. – Артисти в нашому народі – через одного, бо талантом завжди можна заробити на життя. У моєму занятті творчістю немає нічого незвичайного, я просто не став винятком із правил».
Успадкований артистичний темперамент хлопчик розвинув у паризьких школах мистецтв. У п’ять років він виступав перед місцевими вірменами з віршами рідною мовою, у дев’ять – грав на скрипці та співав у паризьких кав’ярнях, а в дванадцять – знявся у своєму першому фільмі.
Сцена на двох
1942 року відбулося знайомство Шарля з напарником по концертному дуету «Рош і Азнавур» – молодим піаністом та композитором П’єром Рошем. За два роки до цього спадковий аристократ із філософською освітою орендував приміщення на Єлисейських полях і відкрив там щось на кшталт клубу авторської пісні з живим виконанням шансону (chanson з французької – «пісня»). Там і відбулася зустріч майбутніх друзів та партнерів по виступах. У сценічній парі високий Рош і маленький Азнавур виглядали як Пат і Паташон. Але на відміну від популярних героїв датського комічного дуету часів німого кіно, музиканти розважали публіку не ексцентричними жартами, а композиціями власного авторства.
П’єр Рош з Шарлем Азнавуром
Одного разу виступ Роша та Азнавура побачила Едіт Піаф. За келихом вина зав’язалася восьмирічна історія загадкової дружби, що мимоволі посприяла професійній кар’єрі шансоньє Азнавура.
Коли «Горобчик» (так називали мініатюрну співачку друзі) запропонувала учасникам музичного дуету супроводжувати її в турах Францією та Північною Америкою, ті з ентузіазмом погодилися. Успішні виступи в Канаді завершилися одруженням акомпаніатора Азнавура з місцевою співачкою: Рош став виступати з Аглаєю і переїхав жити у франкомовний Квебек. А Шарль із 1950-х років почав виступати сольно і невдовзі назавжди забув, як у повоєнному 1946-му позичав гроші на свій перший квиток до Америки.
Вихід із «тіні»
Більшого успіху артист спочатку досяг як автор пісень для інших виконавців. Композитор і поет постачав концертний матеріал французьким зіркам повоєнної доби: Жюльєтт Греко, Генрієтті Рагон (Паташу) і своїй близькій подрузі Едіт Піаф. 1951 року Азнавур написав для «символа Франції» шлягер, що відображав стиль їхніх реальних стосунків: Plus bleu que tes yeux («За твої блакитні очі»).
Про співпрацю з «легендою» Азнавур згадував так: «Я був її автором і партнером по чарці, секретарем і візником». Шарль неодноразово розлучався з Едіт і щоразу повертався. І навіть після смерті співачки знову опинився з нею поруч, знявшись у 1983 році в мелодрамі Клода Лелуша «Едіт і Марсель» (фільм розповідав про стосунки Піаф та відомого боксера Марселя Сердана).
Закрутивши новий роман, зірка відіслала «пажа», який видобував для неї улюблені тістечка на іншому боці нічного Парижа і навіть ліг під ніж пластичного хірурга, коли примадонна заїкнулася про його «неідеальний» ніс. Піаф порадила Шарлеві поїхати з виступами до Канади: із французьким репертуаром там, мовляв, не пропадеш. Так і вийшло. Одинадцять аншлагів за тиждень втішили відісланого Азнавура радістю професійного успіху. Надалі вражене самолюбство Шарля вже не страждало. Артист підкорив найкращі концертні майданчики світу і був названий у 1998 році журналом Time та телекомпанією CNN найкращим естрадним співаком ХХ століття.
Шарль Азнавур (1963)
Особисті досягнення
У 1960 році Шарль Азнавур тріумфально виступив у Карнегі-хол – найпрестижнішому мюзик-холі США. А повернувшись 1965 року зі свого першого світового турне, три місяці поспіль виступав у паризькій Olympia! Дванадцять тижнів артист виходив на головний естрадний майданчик Франції у програмі One Man Show, де виконував 30 своїх пісень.
Поряд із концертними виступами, Азнавур нерідко з’являвся на кіноекранах. Помітні ролі він зіграв у фільмах «Бабник», «Головою об стіну», «Стріляйте у піаніста», «Париж у серпні», «Пан Карнаваль», «Батько Горіо» та ін.: за життя артист знявся майже у 70 кінокартинах. А 1983 року автор пісенних збірок показав себе ще й непересічним письменником: помітною літературною подією став вихід у 2007 році його книги «Мій тато – велетень».
За довге творче життя Азнавур записав 294 альбоми, продав 200 мільйонів власних дисків і написав майже півтори тисячі пісень, які виконав шістьма мовами у 1100 концертах і 94 країнах. У переліку виконавських здобутків Шарля Азнавура – 250 дуетів зі світовими зірками. Його партнерами по сцені були Пласідо Домінго, Френк Синатра, Андреа Бочеллі, Боб Ділан, Лайза Міннеллі, Рей Чарльз, Елтон Джон, Хуліо Іглесіас, Стінг, Селін Діон, Елен Сегара, Патрісія Каас та Мірей Матьє. З останньою маестро виконав свій незабутній «гімн кохання» – Une Vie D’Amur («Життя в коханні» прозвучало лейтмотивом до радянського фільму з Аленом Делоном «Тегеран 43»).
Давайте пригадаємо безсмертні хіти Шарля Азнавура.
«Пий до дна»
Самому артистові кохання, за його словами, дарувало натхнення для творчості, навіть якщо розбивало серце. «Хто дослідить причину розставань, удостоїться Нобелівської премії», – сумно жартував Азнавур.
Шарль мав три шлюби. У 1946 році артист одружився з Мішелін Рюгель (у цьому союзі народилися дочка Седа-Патриція і син Шарль). Другою дружиною музиканта у 1955 році стала мати його сина Патріка Евелін Плессіc. А особистим «вічним коханням» Азнавур називав почуття до третьої дружини – шведка Улла Торсель вийшла заміж за француза вірменського походження 1967 року і народила з ним трьох дітей: Катю, Мишу та Ніколя.
Артист казав, що пити і жити треба до вінця: «Я не поспішаю на відпочинок, люблю життя і хочу вичерпати його повністю». Виступати він збирався до 90 років, а жити – до 100. До столітнього ювілею (2024 року) артист не дотягнув лише шість років. Натомість план на виступи на чотири роки перевершив: у карті світового турне 94-річного Азнавура було 11 країн, включаючи Україну. У Києві маестро мав виступити 20 жовтня 2018 року, але 1 жовтня його серце зупинилося: на 95-му році життя артист помер у власній домівці в Провансі (останні роки Шарль провів у комуні Mouriès, що включає мальовничі гірські хребти Альп та пляжі Лазурного Берега).
Шарль Азнавур з дочкою Катею під час концерту в Польщі, Варшава, 2014 р. Фото: Mariusz Kubik
«Любов Вірменії»
Азнавура називають «співаком світу, поетом Франції та любов’ю Вірменії». Свою громадянську позицію артист продемонстрував у композиції 1975 року Ils sont tombes («Вони впали»), написаній спільно з давнім співавтором, чоловіком власної сестри, французьким композитором вірменського походження Жоржом Гарваренцом, до траурної дати геноциду вірмен. А для допомоги жертвам руйнівного землетрусу 1988 року артистом було створено благодійний фонд «Азнавур для Вірменії». На підтримку свого народу Шарль Азнавур разом із 90 колегами записав пісню Pour toi, Armenie («Для тебе, Вірменія»). На кошти артиста у Спитаку було відбудовано зруйновані споруди та зведено нові школи. За внесок у розвиток постраждалого регіону та історичної батьківщини Шарлеві Азнавуру співвітчизники поставили пам’ятник у Гюмрі та назвали його ім’ям центральну площу у Єревані. Указом президента артистові надали громадянство Вірменії. До кінця життя національний герой представляв країну у штаб-квартирі ООН та був її послом у Швейцарії.
Пам’ятник Азнавуру в Гюмрі, Вірменія
Шарль Азнавур є володарем 500 нагород та титулів, у назвах яких міститься багато «золота». У його «коштовній» колекції – «Золотий диск», Золота медаль Парижа та «Золотий лев» Венеціанського кінофестивалю, а також приз Едісона, велика медаль Французької академії та кінопремія «Сезар». Артист був командором ордену Почесного легіону, кавалером орденів Корони Бельгії та Вранішнього сонця. А найбільшу кількість нагород Азнавур отримав за досягнення у зміцненні взаєморозуміння між народами, що у сьогоднішньому світі видається особливо цінним.
Фото з відкритих джерел
