Інна Тихонова 
Чому не варто розвивати в собі таку ваду, і як подолати залежність від чужих думок та оцінок?
Ідеальність напоказ
З перфекціонізмом зазвичай пов’язують підвищені вимоги до себе, коли людина намагається все зробити якнайкраще. Психологи ще називають цю звичку «комплексом відмінника» і розбирають негативні сторони риси, що шкодить її власнику. Але якщо прагнення до досконалості перфекціоніста спрямоване на нього самого, то соціальний перфекціонізм означає дещо інше – така людина робить все можливе, щоб викликати схвалення у інших, тобто їй важлива власна досконалість у сприйнятті оточуючих.
Перфекціоніст ставить собі амбітні завдання, покладаючи на себе великі надії. Він націлений на високі результати і сповна викладається для їх досягнення. Проте, «підвищувати планку» для себе і бути рабом чиїхось очікувань – різні речі. Орієнтація на досягнення задля схвалення особистої діяльності іншими людьми – це соціальний перфекціонізм, проблемою якого психологи називають страх скоєння помилки. Зациклена на чужих думках людина зосереджена на тому, щоб приховати від оточення свої вразливості та недоліки через побоювання критики.
Відповідність очікуванням
Риса, з якою психологи радять боротися як із залежністю, є шкідливою тим, що тримає свою жертву в постійному страху не виправдати очікування. Залежна від чужих думок людина намагається бути ідеальним учнем, працівником, другом, сином, дочкою, чоловіком, дружиною чи матір’ю, щоб відповідати успішному образу, соціальній нормі, обов’язку та ін. Часто причину соціального перфекціонізму потрібно шукати в негативному дитячому емоційному досвіді – у постійній критиці з боку важливих людей, надлишку опікування, суперництві братів та сестер, шкільній змагальності чи цькуванні.
Сильну залежність від чужої думки виховують у дітях надмірні батьківські та вчительські надії. Якщо дитину карати за погані оцінки чи провини наступним погіршенням ставлення до неї, вона намагатиметься повернути до себе прихильність, догоджаючи успішністю і зразковою поведінкою. Навчаючись «жити для інших, щоб вижити самій», людина пристосується до збереження відчуття безпеки за відсутності безумовного прийняття та схвалення. Розпізнати соціальний перфекціонізм можна за трьома критеріями: нестабільною самооцінкою, самокритикою та концентрацією на результаті.
У чому полягає небезпека
Самооцінка соціального перфекціоніста залежить від суспільного статусу: тобто від визнання його заслуг іншими. Коли така людина з чимось не справляється, вона сама себе критикує і лає (сюди ж можна віднести самобичувальний гумор), що може бути проявом пов’язаних із чужими очікуваннями непомірних вимог до себе. А ще такі люди зациклюються на результаті і знецінюють кроки для його досягнення. Негативними складниками соціального перфекціонізму є постановка недосяжних цілей і недовіра до людей.
Соціальний перфекціоніст зазнає сорому, якщо не може відповідати завищеним стандартам. Це призводить до зниження самооцінки, зневіри у собі та пробуксовування у вирішенні завдань. Зрештою людина потрапляє в хибне коло нездійсненних цілей: не справляючись з одними, вона береться за нові, які виявляються ще менш реалістичними. Така форма перфекціонізму руйнує довіру між людьми. У бажанні бути ідеальною для інших людина приховує свою вразливість і недосконалість, що виключає щирість.
Звільнення від схвалення
Якщо чужа думка стає більш авторитетною за власну, у прагненні до схвалення люди втрачають себе. Угодницький паттерн поведінки породжує беззастережне прийняття чужої думки і готовність змінювати свої переконання чи дії заради прийняття значущою соціальною групою. Це називається конформізмом – поступливістю під тиском групи. Пригнічення унікальності особливо згубно позначається на творчих людях: конформізм є неефективним поведінковим інструментом у галузях, де важлива креативність.
Щоб не перейматися «небезпекою відкидання», психологи налаштовують дорослих людей бути для своєї «внутрішньої дитини» тим люблячим і поблажливим «батьком», який підтримає та захистить без попередніх умов і незалежно від досягнень. Це дасть почуття безпеки, що відкриє шлях до впевненості, відповідальності та самостійності – якостей, котрі виведуть на перший план власне життя з особистими бажаннями та потребами. З таким пріоритетом не доведеться й надалі задовольняти чужі запити, бо схвалення оточуючих втратить колишню цінність.
Прислухатися до себе
Психологи закликають пам’ятати про механізм проєкції: думка про нас інших людей є відображенням їхніх власних переживань. Оточення бачить у нас ті якості, що має саме. Людям властиво приписувати іншим власні характеристики – ось чим є проєкція того, що говорять про нас інші. Чужі думки характеризують не обговорювану особистість, а тих, хто ці думки висловлює, нагадують психологи. Водночас наші уявлення про те, що про нас думають інші, є нашими фантазіями. «Наростити шкуру» від чужої думки – корисна навичка, притаманна людям із досвідом успішної діяльності в умовах протидії, а не лише підтримки.
Важливо залишатися на зв’язку з собою, не вважаючи власну думку менш вагомою, ніж чужа. Потрібно довіряти своїй компетентності хоча б тому, що ніхто не знає нас краще, ніж ми самі. Орієнтацію на інших психологи називають глибинною помилкою, що породжує дисгармонію між зовнішнім та внутрішнім світом. Затишно чи некомфортно ми почуваємося у тій чи іншій ситуації – наше внутрішнє знання, сформоване індивідуальними факторами: досвідом, настроєм, бажаннями та ресурсами. Це знання недоступне нікому іншому, адже внутрішній світ кожної людини є неповторним. Ніхто не може оцінювати думки, рішення чи вчинки людини, крім неї самої.
Важливий вибір
Людині, яка навчилася чути себе, легше усвідомлювати бажання і задовольняти свої потреби. Потрібно виходити з того, що особисті почуття є індивідуальною реальністю: їх не доводять і не ставлять під сумнів. Якщо ми задовольняємо інших і засмучуємо себе, нам стає погано. Ми злимося, що дозволили себе використати, піддалися на маніпуляцію, злякалися почуття сорому чи провини й не відстояли власні інтереси. Якщо рішеннями, що викликають внутрішній протест, керують якісь нав’язані соціумом почуття, їх не варто брати до уваги, радять психологи. Треба вчитися відмовляти іншим, щоб сказати «так» собі.
За словами австралійського клінічного психолога Ніка Вігналла, до благополуччя призводять не додаткові зусилля, а позбавлення від деструктивних установок. Шкідливою звичкою, яку треба викорінювати, засновник популярного інформаційного бюлетеня The Friendly Mind вважає самоїдство. На думку фахівця з ментального здоров’я, самокритика не мотивує, а провокує провину, тривожність і депресію. Так само не радить психолог із Мельбурну плекати в собі погану звичку «плисти за течією». Рецептом благополуччя він називає наполегливість у відстоюванні своїх цінностей та потреб, домагання бажаного та рішуче відкидання того, що не влаштовує.
Фото: pexels.com
