Інна Тихонова 
Геній соцреалізму пережила систему, в якій неодноразово ставала «не форматом». У різні періоди трудівницю мольберта звинувачували в «імпресіонізмі», «націоналізмі» та «пристосуванстві». «Багато хто вважав мене кар’єристкою, яка догоджала вимогам керівництва, однак насправді це не так», – відповідала критикам професор, депутат, дійсний член Академії мистецтв, Герой України, Народний художник СРСР, Лауреат двох Сталінських премій, Державної премії СРСР та Національної премії ім. Т. Шевченка. Найбільш титулована представниця відомої художньої династії застала три революції та знайшла спосіб служити суспільству на ключових історичних віхах 1917–2005 років.
Автопортрет, 1945 р.
«Сумнівний» родовід
Перелік цікавих фактів у біографії Тетяни Яблонської слід розпочати з того, що художниця, яка уособлювала своєю всесвітньо відомою творчістю Україну, не була українкою за народженням. На світ вона з’явилася в Смоленську, і це було ще за царя – за тогочасним стилем 24 лютого 1917 року, тобто за три дні до початку Лютневої революції, що передувала Жовтневій. У нових реаліях не «пролетарське» походження дочки дворянки та семінариста-кантіанця могло не найкращим чином позначитися на її долі, тож батьки зробили все можливе, аби їхній «неправильний» родовід не зашкодив спадкоємцям: двом дочкам і синові, а також онукам та правнукам, котрі теж стали митцями.
Мати Тетяни Яблонської Віра Георгіївна Варгасова була випускницею Смольного інституту і викладала у смоленській гімназії французьку мову. Батько Ніл Олександрович Яблонський у тій самій гімназії викладав словесність. Родоначальник династії художників походив із сім’ї священиків і теж намагався здобути духовну освіту. Відомо, що раніше випускник історико-філологічного факультету Петербурзького університету навчався у семінарії та був відрахований із академії за участь у революції 1905 року. На початку 1920-х років Ніл Яблонський вступив на навчання до Вищих художньо-технічних майстерень, але за рік повернувся додому, бо треба було утримувати трьох дітей. Очільникові родини довелося заробляти на життя портретами, ілюструванням газети «Робітничий шлях» і викладанням малюнка в образотворчому гуртку при місцевому Пролеткульті. А «для душі» ентузіаст збирав у спорожнілих маєтках витвори мистецтва, що поповнили експозицію створеної ним картинної галереї.
Нова батьківщина
Своїх дітей батьки-викладачі навчали вдома: зокрема, Тетяна відвідувала шкільні заняття лише у випускному класі. «Батько не віддавав нас до радянської школи через побоювання комуністичного впливу, – писала в особистих біографічних записках Яблонська, яка добре володіла словом. – Ми зростали в ізоляції від середовища і мало кого у своє коло підпускали».
За будь-якої нагоди вороже налаштований до влади батько намагався вивезти сім’ю в еміграцію. Тож для початку родина переїхала до України: з 1928 року Яблонські мешкали в Одесі, з 1930 – у Кам’янці-Подільському, де майбутня майстриня живопису та графіки закінчила семирічку. А 1934 року батьки втекли від колишніх знайомих до Луганська. Справа в тому, що з Одеси та Кам’янця-Подільського сім’я двічі намагалася втекти з країни. Коли перетнути кордон не вдалося, родина почала боятися кожного шереху. Тож у 1936–1937 роках батьки переїхали на інший кінець України, де їх ніхто не знав.
Тетяна Яблонська у студентські роки
На той час Тетяна з сестрою Льолею вступили до Київського художнього училища, після реформування якого стали студентками столичного художнього інституту. Проте спокійного життя Київ їм не обіцяв: саме тоді там тривала боротьба з «бойчукістами» – представниками самобутньої української течії, заснованої репресованим живописцем і графіком-монументалістом Михайлом Бойчуком.
На факультеті живопису випускниця 1941 року навчалася у майстерні Федора Кричевського, безпідставно звинуваченого після війни за доносом у співпраці з фашистами (ймовірно, це був наклеп із заздрості, адже недоброзичливців в успішних людей вистачає). Колишня студентка виявилася однією з небагатьох, хто не побоявся продовжити спілкування із наставником, від якого відвернулися колеги. Повернувшись у 1944 році з евакуації (від війни Тетяна втікала до колгоспу під Саратовом на восьмому місяці вагітності), молода мати сама почала викладати в рідному інституті живопис, але не відмахнулася від опального педагога, відвідуючи його в Ірпені аж до смерті метра у 1947 році.
Затверджене мистецтво
«Ознаками висхідного комунізму» Яблонська уїдливо називала нескінченні судилища на кафедрах, що таврували відхилення від затвердженого партією художнього напрямку соціалістичного реалізму. Відступати від запропонованого партійними ідеологами стилю було небезпечно: це могло вартувати кар’єри навіть іменитому художникові. Не уникла неприємностей і Яблонська. Мисткиня, що зі студентських років заявила про себе тридцятьма персональними виставками (виставлялася у Києві, Москві, Будапешті, Лондоні, Венеції та Брюсселі), не була удостоєна Сталінської премії за картину 1947 року «Перед стартом» через оголошену тоді боротьбу з формалізмом. Після розгромної статті офіційного критика життєрадісне полотно з енергійними лижниками було вилучено з підрамника і викинуто за шафу, де згодом зіпсувалося.
«Перед стартом», 1949 р.
Почалося цькування Яблонської у всесоюзному масштабі, але публічне «визнання помилок» наприкінці 1940-х років змінило стан справ художниці, яка все життя соромилася того «покаянного» виступу, до якого її схилили порадники. Професійні інтриги позбавляли майстриню пензля сил, необхідних для вирішення творчих завдань. Її особистість противилася громадським ролям, що не мали зв’язку з мистецтвом. Донька художниці згадувала, що мати ніколи не псувала життя колегам та відновлювала властивий їй оптимізм новою роботою.
1949 року після відвідин українського колгоспу, який зібрав рекордний урожай зерна, Яблонська написала свій знаменитий «Хліб». У селі Летава під Кам’янцем-Подільським художниця зробила до майбутнього полотна понад 300 натурних етюдів. Картину, яка всі ці роки прикрашає головну експозицію Третьяківської галереї, мистецтвознавці назвали «обличчям України». «От таке і треба писати», – озвався про творчий сюжет головний «рецензент» із трубкою, і авторка шедевра у стилі соціалістичного реалізму удостоїлася Сталінської премії, особистої майстерні та квартири в центрі Києва.
«Хліб», 1949 р.
Порівняння з Рембрандтом
Йдеться про ту саму квартиру на перетині вулиць Саксаганського і колишньої Червоноармійської (Великої Васильківської), біля відчиненого вікна якої робить зарядку героїня наступної хрестоматійної роботи Тетяни Яблонської – «Ранок» (1954, Третьяківська галерея). На картині, знайомій кожному радянському школяреві з репродукції у підручнику з «рідної мови», зображено 13-річну старшу доньку художниці Олену. Згодом Олена Отрощенко познайомилася під час навчання у Московському художньому інституті з казахським митцем Арсеном Бейсембіновим і вийшла за нього заміж. Приїхавши до Казахстану, Олена побачила свій знаний портрет у домівці чоловіка. Виявилося, що він про доленосний зв’язок картини з його особистою долею навіть не здогадувався. Йому й на думку не спало, що та мила модель і його обраниця – одна й та сама дівчина. 1962 року в Алма-Аті старша донька Тетяни Яблонської народила першого онука художниці Зангара.
«Ранок», 1954 рік
Загалом у цій художній династії – десять митців: батько Ніл Яблонський (художник, графік); його старша дочка Тетяна Яблонська (Народний художник СРСР, професор); її сестра Олена Яблонська (художниця); брат Дмитро Яблонський (Заслужений архітектор України, доктор архітектури, професор); перший чоловік Сергій Отрощенко (театральний художник, монументаліст і живописець); донька Олена Отрощенко-Бейсембінова (художниця); донька Ольга Отрощенко (художниця); другий чоловік Армен Атаян (живописець); дочка Гаяне Атаян (художниця); онука Ірина Атаян (художниця).
Проте, сімейне життя Тетяни Нілівни не склалося. Вона самостійно виховувала трьох доньок, встигаючи їздити до мистецьких експедицій і писати принаймні по дві роботи щодня. Швидкість малювання була характерною рисою цієї художниці: зі студентства Яблонська писала етюди найшвидше за всіх однокурсників, роблячи впродовж заняття кілька проєкцій натури, тоді як інші встигали виконати лише одну. Водночас, за словами дочки Гаяне Атаян, мати постійно вдосконалювала власну майстерність, орієнтуючись на здобутки найкращих художників в історії людства. Вона ніколи не була задоволена досягнутим рівнем, адже порівнювала себе не з колегами та сучасниками, а з Рембрандтом і Тиціаном.
Тетяна Яблонська з дочками
Талант vs система
Шліфуючи майстерність, Яблонська поспішала закарбувати картинки міського та сільського життя, буднів і свят, а до невдалих робіт була нещадною, перекреслюючи багатогодинну працю вердиктом «дурниця» і викидаючи такі полотна у топку. Але судити художницю не втрачали нагоди і партійні куратори, через зауваження яких доводилося змінювати деталі картин та вносити корективи до сюжетів. Наприклад, під час приймання роботи «Весілля» авторці довелося відповісти на запитання, чому в нареченої «горять» щоки, як після бурхливого застілля; навіщо зображати нареченим такого молодого хлопця, який, напевно, ще й армію не відслужив; і що робить хлопчина серед гостей у той час, коли має навчатися за партою. Зрештою, художниці довелося «відбілити» наречену, додати віку нареченому і накрити снігом «прогульника уроків».
«Весілля», 1964
Але були в творчій біографії Яблонської і більш суттєві причіпки, що могли мати далекосяжні наслідки. У 1960-х роках художниця виявила інтерес до народної автентичності західних теренів і після першої ж поїздки на етюди до Карпат отримала звинувачення в українському націоналізмі. З таким формулюванням було пущено під ніж тираж альбому з її ілюстраціями в народному стилі до поезії Івана Драча. Але художній геній Яблонської виявився сильнішим за систему: мисткиня знайшла в собі сили повстати проти ідеологічного диктату і виступити у 1968 році з трибуни з’їзду художників України з критикою тиску на мистецтво із боку партійного керівництва.
Після того виступу картину Яблонської «Життя продовжується» було знято з виставки з ідейних міркувань, а її авторку викликали «на килим» до тодішнього секретаря українського Центрального Комітету партії з пропаганди Андрія Скаба. Після виховної бесіди художницю звільнили з усіх відповідальних посад і відлучили від участі у виставках. Щоправда, за кілька місяців посаду втратив і сам головний пропагандист, якого звільнили «за розрив із творчою інтелігенцією». Це була перемога здорового глузду: Яблонській повернули втрачений статус.
«Життя продовжується», 1970
Під ударом перекосів
Дочка Гаяне взяла на себе працю укладача унікальної збірки текстів, написаних протягом життя самою художницею. Книгу щоденників, мемуарів та роздумів можна назвати «автопортретом» Тетяни Яблонської. Записи спогадів, історії створення картин та дорожні нотатки Тетяни Нілівни складають понад 400 сторінок авторського тексту, ідею якого сама художниця позначила образною фразою: «На віку – як на довгій ниві».
«Боротьба із системою гартувала волю», – говорила сильна жінка в брючному костюмі, яка ганяла на власному моторному човні, серед перших киянок сіла за кермо особистої автівки і раніше за інших захопилася йогою. При цьому творча безстрашність Яблонської незбагненно поєднувалася з рудиментами життєвої обережності, вихованою обставинами життя в атмосфері страху перед антигуманною державною машиною. Навіть після Перебудови Тетяна Нілівна переймалася, що за барвистими плямами на пальцях дочок хтось може запідозрити, що в цій родині фарбували яйця до Великодня.
Тетяна Яблонська з учнями
Звання Героя України та Шевченківська премія стали наприкінці життя майстрині живопису таким самим оберегом, як колись Сталінська премія. Адже на новому історичному щаблі недоторканність художниці знову потрапила під удар ідеологічних перекосів. У незалежній Україні картини Яблонської у стилі соцреалізму зникли зі стін українських музеїв як радянська спадщина, що тепер відкидається. Тетяні Яблонській знову зробили боляче, а співчуваюча матері дочка назвала образливі трактування її творчості «формами безкультурності».
Сама художниця, яка підтримала і розвал СРСР, і Майдан 2004 року, просила не зазначати на могилі жодних своїх заслуг та регалій. Діти виконали заповіт 88-річної матері, яка навчилася малювати після інфаркту та інсульту лівою рукою і творила в цілому протягом 50 років до останнього дня свого життя, залишивши на прощання 17 червня 2005 року намальований у техніці пастелі букет дзвіночків. Надгробок на Байковому цвинтарі містить лише дати життя авторки картин, що сьогодні продаються за десятки і сотні тисяч фунтів з лондонського аукціону. На могилі скромної людини – лише три слова, що говорять самі за себе: «Художниця Тетяна Яблонська».
Фото з відкритих джерел
