Інна Тихонова 
Відкриття, якими світ користується зараз, наш забутий співвітчизник зробив півтора століття тому. Його дослідження в рентгенографії, радіоактивності та радіоуправлінні озброїли науку 25 новими приладами, включаючи термостат і сейсмограф, стратостат і висотний скафандр. Автор сотні винаходів належав до вчених товариств своєї країни та США, Австрії та Німеччини, Бельгії та Франції. І різні сили могли за його перспективні розробки конкурувати. Після експериментів у руслі легендарного Миколи Тесли 51-річний професор за загадкових обставин загинув.
Фізик та лірик
Микола Пильчиков народився 1857 року в сім’ї громадського та культурного діяча з Полтави. Він був сином друга Тараса Шевченка і теж мав хист у малюванні та поезії. Вірші, картини, скрипка давалися творчому українцю однаково добре. Але найбільшим його захопленням із гімназійних часів стали точні науки. Неабиякі здібності у цій галузі знань відкрили допитливому юнакові двері фізико-математичного факультету Харківського університету, де студент виявив себе у винаході електричного фонографа. Після блискучого захисту дипломного проєкту молодий фахівець отримав роботу на кафедрі фізики, однак не став обмежуватися сферою звукозапису.
Лабораторія у Харківському технологічному институті, створена Пильчиковим
Першу власну монографію вчений присвятив оптичним дослідженням, а згодом серед його наукових тем виявилися рентгенівські промені та атмосферна електрика, радіоактивність і геомагнетизм. Після захисту дисертації приват-доцент, а в майбутньому професор Харківського університету отримав можливість практики у Паризькій магнітній обсерваторії, був прийнятий до Тулузької академії наук, а надалі виявив себе в експериментах на кшталт фантастичного сюжету «Гіперболоїд інженера Гаріна».
Дистанційне управління
25 березня 1898 року Миколі Пильчикову вдасться продемонструвати радіохвильовий прилад, недосяжний для перешкод. Під час дослідів в Одесі експериментатор за допомогою радіохвиль перевів стрілки на залізничній колії, вистрілив із гармати, запалив маяк та підірвав яхту.
На відміну від колег-радіофізиків, котрі шукали шляхи передачі сигналу на віддалену відстань, Микола Дмитрович ставив за мету відсікання бездротової електропередачі від сторонніх хвиль. Зрештою, йому вдалося створити і випробувати перший протектор – запобіжний фільтр, що допускає до обладнання лише призначені для нього хвилі. Різнотипні протектори Пильчикова захищали механізми від атмосферних та радіоперешкод.
Цей винахід українського науковця дозволяв створювати радіокеровані мінні човни, що були спроможні за відсутності екіпажу громити ворожі цілі та розправлятися із флотом супротивника. Знайомлячи зі своєю науковою ідеєю військове відомство, фізик описував технологію як знищення віддалених об’єктів без кабельного та іншого сполучення.
Цілком таємно
Замовляючи фінансування для подальших експериментів, розробник орієнтувався на 15 тисяч рублів та базу ВМФ у Севастополі. Морські досліди мали проводитися на приймальній та передавальній радіостанціях. Під першу 1903 року було обладнано судно «Дністер», під другу — Херсонеський маяк.
Військові розробки не підлягали розголошенню і в жодному разі не допускалися до опублікування у науковій літературі. Як пізніше виявилося, тотальна засекреченість могла сприяти зникненню праць ученого та його можливому особистому усуненню.
Не вціліли ні схеми протекторів, ані описи дослідів, або їхньої подальшої перспективи. Архіви зберегли лише подяку фізикові від командувача Тихоокеанського флоту. Документ підписано у вересні 1904 року, і ця дата нагадує нам про війну з Японією, під час якої новітні мілітарні технології цікавили обидві воюючі сторони.
Несподіваний фінал
Розвідки інших країн також працювали над недопущенням військової переваги на чужу користь. Дослідження Миколи Пильчикова становили конкуренцію, зокрема, американським дослідам у морській царині, де бездротове керування міноносним судном із берега вивчав Микола Тесла. Це був приклад практично одночасного відкриття, до якого підійшли двоє незалежних дослідників у протилежних півкулях. Микола Тесла запатентував свою весняну розробку влітку 1898 року, а його український колега та тезка повідомив в «Одеському огляді» про випробування такого винаходу у березні того ж самого року.
Проте завершити роботи Миколі Пильчикову не судилося. Напередодні дня народження, у травні 1908 року, професора госпіталізували до психоневрологічної клініки.
М. Д. Пильчиков був похований у Харкові на алеї поховань почесних громадян міста.
Поліцейські протоколи зберегли свідчення власника харківської лікарні, що про підготовку для науковця окремої палати на другому поверсі його телефоном попросив невідомий. Умовою перебування фізика у клініці називалася ізоляція на самоті. Пацієнт прибув до лікарів в елегантному вбранні та з валізою паперів. За два дні в зачиненій зсередини палаті пролунав постріл, а папери зникли. У домашніх речах покійного військових креслень теж не виявилося.
Смерть професора назвали самогубством. Револьвер, з якого була випущена куля в серце, рівненько лежав поруч із бездиханним тілом на тумбочці.
Фото: www.057.ua, pixabay.com, Ukrainian State Enterprise of Posts Ukrposhta
