Анна Кириченко 
Упродовж багатьох віків головний убір був невід’ємною частиною гардеробу. Він не просто служив аксесуаром та довершував образ, але і міг багато розповісти про свого власника: про його походження, соціальний статус та сімейне становище. Яскраво-червоний кобур запорізьких козаків, кучма з найвідомішого портрету Шевченка, папаха Нестора Махна, жіноча пов’язка-солоха та дівочі квіткові віночки давно стали візитівкою української візуальної культури. Зовнішній вигляд національних чоловічих та жіночих головних уборів (про українську хустку ми писали тут) змінювався в залежності від історичного періоду та регіону. Але всі вони були об’єднані спільною метою – виокремитися з-поміж інших, залишаючись вірним традиціям.
«Гострі картузи» по-українськи
Відродити традиції та повернути капелюхи до наших гардеробів вирішив український дизайнер Руслан Багінський. У 2015 році він заснував власний бренд головних уборів. Поштовхом до цього послужила відсутність відповідних пропозицій на ринку: працюючи стилістом, Руслан постійно стикався із проблемою підбору капелюшків для своїх фешн-образів, тому почав створювати їх власноруч.
Любов до цього аксесуару бере своє коріння, перш за все, у сім’ї: мати та бабуся завжди полюбляли головні убори та часто носили їх. Переглядаючи сімейні альбоми, дизайнер черпав натхнення для майбутніх робіт. Багато моделей було створено і під враженням від українських національних костюмів. Проте найбільшої популярності йому приніс так званий «картуз пекаря» (baker boy cap), який у дев’яностих носила мама дизайнера. Експериментуючи із традиційними фасонами та природніми матеріалами вітчизняного походження, Багінський прагнув створити сучасні українські капелюхи: зручні та практичні, але при цьому неодмінно модні.
Руслан Багінський
За більш ніж сім років RB Hats із невеличкого сімейного бізнесу перетворився на бренд зі світовим ім’ям. Але навіть на презентації своєї колекції от-кутюр у Парижі, під час Тижня високої моди, творчий колектив не забув підкреслити своє українське походження. Презентацію головних уборів та прикрас ручної роботи присвятили традиціям Західної України, а для роботи над дизайном запрошень залучили українського художника Миколу Толмачова.
Із початком повномасштабної війни створення капелюхів набуло сакрального значення. Сам Руслан Багінський говорить про це так: «Процес творення зберігає в нас усе людське, у той час як війна намагається нас дегуманізувати. Це акт спротиву, боротьби та продовження життя».
Минулого року, наслідуючи цей принцип, дизайнер створив дещо дійсно особливе. Власницею ніжно-блакитного капелюшка із тендітними жовтими квіточками стала Королева Великобританії Єлизавета II. Таким чином Руслан Багінський хотів віддячити їй за рішучу підтримку українського народу. Символічно і те, що свій подарунок Її Величність отримала на головне національне свято – День незалежності України.
Капелюшок для королеви, створений Русланом Багінським
Не скидайте з Шевченка шапку!
Незважаючи на всеохоплюючий національний підйом та підвищений інтерес до української культури в цілому та елементи традиційного вбрання зокрема, знаходяться і прихильники новаторства та творення нових, сучасних смислів. У 1995 році український поет і прозаїк Іван Драч у своєму вірші «Виклик» писав:
«Скиньте з Шевченка шапку.
Та отого дурного кожуха.
Відкрийте в нім академіка.
Ще одчайдуха-зуха»
Звичайно, не варто сприймати цей поетичний виклик буквально. Мова йде скоріше про образ, який виріс навколо Кобзаря за радянської епохи. Але що ми насправді знаємо про індивідуальний стиль Шевченка та його капелюхи – і чому, врешті-решт, це важливо?
Ще у підлітковому віці юний Тарас відчуває потребу у самовираженні та власноруч шиє собі першого капелюха – так звану «конфедератку». Згодом, коли він почав працювати на побігеньках у пана, його дрантя змінили на пристойний одяг. Але, за спогадами сучасників, в цей період його вже бачили без капелюха: він, як символ вільного життя, залишився у минулому.
Картина Тараса Шевченка «Катерина»
Символічно, що після визволення Шевченка з неволі, його часто зустрічали у традиційному українському солом’яному капелюсі – брилі. Саме його мистець неодноразово оспівував у своїй творчості. Широкополий плетений бриль можна побачити на одній з його найвідоміших картин «Катерина», створеної за мотивами однойменної поеми. На ній осяяний сонцем дідусь у гарному капелюсі із сумом дивиться на Катерину. На другому плані, в тіні, зображений москаль у чотирикутному кашкеті, який жорстоко обманув дівчину. Без зайвих слів та деталей, за допомогою самої світлотіні та лише одного предмету вбрання, автор розказує все про своїх персонажів.
Пізніше, коли Шевченка примусово відправлять на військову службу до Орська, він напише свій перший автопортрет із головним убором – «Автопортрет солдата в кашкеті» (1847). Із нього на нас суворо споглядатиме молодий творець, в якого вкрали мрію, заборонивши писати й малювати. Йому тісно в його мундирі, а кашкет ніби давить, змушуючи звести докупи брови від нестерпного болю.
Але по-справжньому культовими і найбільш впізнаваними стали кожух і бараняча шапка-кучма (висока конусоподібна шапка, яку носили селяни країн Східної Європи – Ред.), про які писав Драч: саме вони нерозривно асоціюються із Шевченком. Їх ми можемо побачити на фотопортреті у повний зріст, який він замовив у Петербурзі на другий день після свого повернення із заслання. Якщо придивитися, то із-під розстебнутого верхнього одягу можна побачити модний міський костюм із жилеткою. Поєднуючи елементи суто селянського одягу із міським, він ніби сам кидав виклик петербурзькому вищому суспільству, яскраво акцентуючи увагу на своєму походженні.
Звісно, елементи народного вбрання в тому чи іншому вигляді і раніше з’являлися на представниках міського населення, тим паче в столиці. Але вони, як правило, не були способом національної самоідентифікації. Унікальність Тараса Шевченка у тому, що він використовував одяг як соціокультурний маркер. Своєю шапкою та кожухом він протиставляв себе оточенню, гучно заявляючи: «Я – українець!», і прагнув об’єднатися зі своїм народом.
Найпатріотичніший аксесуар
Попри велике розмаїття традиційних і сучасних моделей капелюхів, у містах їх зустрінеш зрідка. Натомість, чи не щодня нам доводиться бачити людей різного віку у головних уборах камуфляжного забарвлення. Саме вони наразі чинять найсильніший та найрішучіший спротив військовій агресії.
Тактичні панами та кашкети вже стали частиною повсякденного життя. Багато у кого вдома на поличці недоторканно, наче сімейна святиня, лежить таких капелюх, нагадуючи про свого власника. Він одночасно заспокоює і вселяє надію, що дорога нам людина повернеться додому, і все буде, як раніше.
Фото: swordmaster.org, uk.wikipedia.org, pexels.com
