Інна Тихонова 
Народжений на балу
Життя сина лорда і онука герцога зі славетного роду Спенсерів розпочалося 30 листопада 1874 року… у дамській роздягальні фамільного замку поблизу Вудстока. Майбутній двічі прем’єр-міністр Великобританії прийшов у цей світ у величному маєтку аристократів Мальборо – Бленхеймському палаці. Пологи трапилися під час балу, організаторами якого були дідусь та бабуся Вінстона Черчілля.
Дженні Черчілль — мати Вінстона Черчілля
Невістка герцога та герцогині Дженні Черчілль перебувала на восьмому місяці вагітності і не чекала форсованого розвитку подій, коли вирішила відвідати бал у товаристві членів родини та запрошених гостей. Проте раптово почалися перейми, і невдовзі з дамської кімнати голосно заявив про себе новий британець, якому належало стати яскравим світовим політиком, військовослужбовцем, журналістом, письменником, художником, почесним членом Британської академії і лауреатом Нобелівської премії з літератури.
Дженні Черчілль з двома синами Джеком (ліворуч) і Вінстоном (праворуч) у 1889 році
Передостанній за поведінкою
Син відомого політика, депутата-консерватора, канцлера казначейства та дочки заможного представника американського бізнесу виріс під наглядом люблячої неньки і не знав поняття «дисципліна». У підготовчій школі Сент-Джордж восьмирічний учень нерідко зазнавав порки через некерований характер, а у школі в Брайтоні Черчілль займав за поведінкою дванадцяте місце з тринадцяти. Успіхів у навчанні нащадок аристократів теж не демонстрував, і тому замість Ітонського коледжу, де отримували освіту кілька поколінь чоловіків Мальборо, батько відправив його до Херроу. Випускників тутешнього «армійського класу» готували до військової кар’єри: акцент робився на спорті та штудіюванні історії. Черчілль впорався з випускними іспитами і став у 1892 році чемпіоном школи з фехтування.
Черчілль у парадній військовій формі 4-го власного гусарського полку королеви в Олдершоті в 1895 році
Противник рутини
На курс кавалеристів Черчілля зарахували з третьої спроби: на вступних іспитах у Королівському військовому училищі в Сандхерсті він був за набраними балами 92-м зі 102-х (каменем спотикання стала письмова робота з латини). У більш престижному піхотному класі Вінстон опинився після відмови від вступу більш успішних претендентів. У чині другого лейтенанта Черчілля було прийнято на службу до Королівського гусарського полку, де він переконався, що військова рутина – не для нього. Материнські зв’язки допомогли Вінстону під час дійсної військової служби зайнятися більш цікавою справою – творчістю. У 1895 році Черчілль став військовим кореспондентом на Кубі, де висвітлював для однієї з газет перебіг повстання місцевих ополченців проти іспанців. Статті з-під вогню на сонячному острові принесли автору нагороду, літературну популярність та пару довічних звичок: куріння міцних сигар і післяобідній сон.
Толерантний сміливець
За час служби Черчілль у складі експедиційного корпусу побував у Індії, де спостерігав придушення повстання гірських племен. Виявляючи особисту хоробрість, він зізнавався у листі до матері, що цінує репутацію сміливця найбільше у військовій службі. Проте, в основі його ризику передусім була бравада, а не необхідність. У листі до герцогині-бабусі Вінстон критикував і жорстокість обох сторін, і безглуздість кампанії: «Представники місцевих племен катують поранених і опоганюють трупи вбитих. І наші воїни теж ніколи не залишають полонених супротивників живими, добиваючи навіть поранених. Особливими цілями для ворога стають польові шпиталі та конвої з хворими, а ми знищуємо резервуари з водою (єдині джерела пиття влітку) та винищуємо їх новою зброєю з жахливим руйнівним ефектом. Це затратно, аморально, сумнівно з погляду військової доцільності та недалекоглядно політично».
Черчілль під час Англо-бурської війни
Великий джентльмен
А в наступному військовому репортажі з останньої кавалерійської атаки британської армії під час битви біля Омдурмана від Черчілля дісталося командувачу військ Кітченеру, якого автор звинуватив у жорстокому поводженні з полоненими та пораненими, а також у неповазі до місцевих звичаїв та оскверненні надгробку воїна. «Це той випадок, коли великого генерала не назвеш великим джентльменом», – висловився Черчілль і накликав на себе неоднозначну реакцію суспільства. Підтримуючи основне посилання викриттів критика, британці вважали несумісною громадянську позицію публіциста зі службовим обов’язком молодшого офіцера. У будь-якому разі, до політики Черчілль після втечі з полону під час чергового військового відрядження до Південної Африки, прийшов із популярністю монархіста-імперіаліста з рисами ліберала та гуманіста.
Черчілль і німецький кайзер Вільгельм II, 1906 рік
Реакціонер чи реформатор?
Прихильником соціальних реформ Черчілля не назвали б учасники акцій протесту, проти яких він застосовував війська. На посаді міністра внутрішніх справ 36-річний Черчілль 1911 року залучив до упокорення учасників страйків і масових заворушень 50 тисяч солдатів і з жалем дізнався про те, що посередництво Ллойд Джорджа врегулювало конфлікт безкровно: «Було б за краще дати їм прочуханки!». За свідченнями близького друга Чарльза Мастермана, Черчілля збуджувала можливість навести лад «кулями», і він із задоволенням розробляв плани пересування військ на мапі. У своїй країні та колоніях державний діяч неодноразово давав привід вважати себе ворогом робітничого класу. Засудження «лівих» викликала його антисоціалістична риторика та реакція на заколоти у долині Ронди. Багато сучасників характеризували Черчілля як реакціонера, прихильника мілітаризму та захисника інтересів вищих класів. Разом із тим, при протидії загальному страйку Черчілль підтримував профспілки, вважаючи їх «альтернативою» соціалізму. І, як не парадоксально, саме Черчілль, що народився «зі срібною ложкою в роті», в 1908 році ініціював закон про мінімальну заробітну платню, і життя англійських працівників вперше полегшилося нормами оплати праці та обмеженням допустимої тривалості робочого дня.
Вінстон Черчілль під час протестів, 1911 р.
Переможець двох війн
На посаді керівника Адміралтейства Черчілль провів одну з найбільших модернізацій в історії британського флоту, перевів військові судна з вугілля на рідке паливо, а як голова комісії із сухопутного військового транспорту особисто розробляв перші танки і створював танкові війська. На посаді військового міністра та міністра авіації у роки Першої світової ініціював доктрину не залучення Англії до міжнародних конфліктів у найближче десятиліття після закінчення війни, а на посаді прем’єр-міністра у Другу світову був налаштований вести війну до перемоги, відкидаючи будь-яку можливість домовленостей про перемир’я з гітлерівською Німеччиною. Це з того періоду його відомі слова: «Мені нема чого запропонувати, крім крові, сліз та поту». І з 1940 по 1945 роки свого лідера підтримували 84% британців. А після перемоги Черчілль виступив ініціатором «холодної війни» з СРСР і генератором ідеї об’єднання в «Сполучені Штати Європи» нещодавніх ворогів – Німеччини, Франції та Британії.
Вінстон Черчілль перед натовпом у Вайтхоллі в день перемоги над Німеччиною, 8 травня 1945 року
Спостерігачі неодноразово звинувачували Черчілля у переважанні особистих амбіцій над політичними принципами. Парламентську кар’єру він починав із в’їдливої риторики та зухвалої поведінки, тож через схильність до суперечок нажив чимало ворогів у політичному бомонді. Але навіть недоброзичливці цінували його за чесність та відданість близьким. Інша справа, що особливості характеру та природного темпераменту Вінстона не передбачали витримки, стриманості та здатності приховувати свої почуття. На відміну від колег у політиці, Черчілль не вмів інтригувати, був щиросердним та прямолінійним. Не обмежуючи себе партійною приналежністю, він романтизував Британську імперію з її інститутом монархії та вважав колонізацію благом для підкорених народів, що опинилися під захистом завойовників. Місію Британії популярний політик вбачав у тому, аби не дозволити «великим варварським націям» становити загрозу для «цивілізованого світу».
Черчілль з королевою Єлизаветою II, принцем Чарльзом і принцесою Анною, 1953 рік.
Вищі цінності
За відстоювання найвищих людських цінностей у блискучому ораторському мистецтві та високу майстерність написання історичних та біографічних творів Черчілль удостоївся Нобелівської премії з літератури, «вигравши» 1953 року суперництво за нагороду у іншого претендента – Ернеста Гемінґвея. У літературній спадщині Черчілля – сім книг, включаючи роман. До творчості люблячий чоловік та батько п’ятьох дітей (молодша дочка прожила лише два роки) повертався у паузах між державними справами. А дозвілля у маєтку політик проводив із мольбертом, створивши за півстоліття півтисячі картин. Вінстон Черчілль був Почесним членом Королівської академії мистецтв і описав свій досвід у теоретичній роботі «Живопис як приємна розвага».
Черчілль з дітьми Рендольфом і Діаною
Алкогольний геній
А ще одним захопленням харизматичного політика було спустошити з ранку під фуа-гру пляшку елітного шампанського (підраховано, що за життя Вінстон спустошив 42 тисячі пляшок ігристого), а ввечері він полюбляв відкоркувати під кубинську сигару улюблений вірменський коньяк. За часів «сухого закону» 1932 року у США Черчіллю було видано дозвіл від лікаря на необмежене вживання у країні спиртного. «Алкоголь мені дав набагато більше, ніж узяв», – любив повторювати «алкофеномен», який дожив у дружбі зі шкідливими звичками до 90 років.
Дружба, що почалась з цегли
А ще одне хобі Вінстона Черчілля було дуже незвичним: поважний політик проводив час, викладаючи з цегли стіни на своєму подвір’ї. Він казав, що це єдине заняття, яке його заспокоює. Коли відомий актор Чарлі Чаплін завітав у гості до політика, він дуже здивувався, дізнавшись, що всі цегляні споруди на території маєтку Черчілля той виклав своїми руками, та захотів взяти майстер-клас у господаря. Черчілль погодився, взявши з гостя обіцянку, що той збереже секрет його цегляної кладки. Чи застосовував видатний комік ці знання на практиці – невідомо, але цей епізод став початком багаторічної дружби між ним та британським політиком.
Зустріч Черчілля з кінозіркою Чарлі Чапліним у Лос-Анджелесі, 1929 рік
Фінальний план
Помер Черчіль від чергового інсульту 24 січня 1965 року. Церемонія поховання під кодовою назвою «Сподіваюся, що ні» пройшла за попередньо прописаним сценарієм, до якого приклав руку сам «винуватець події». У найбільшому державному похороні Великобританії брала участь королева. Під час панахиди зупинявся бій парламентського годинника Біг-Бена і лунали 90 гарматних залпів за кількістю років покійного. Після триденного відкритого прощання у Лондоні за побажанням Черчілля труну було доставлено на батьківщину сера і поховано на родинному цвинтарі біля Бленхеймського палацу в Блейдоні. Остання операція креативного розробника теж залишила по собі довгу пам’ять.
Фото: en.wikipedia.org
