Сергій Гулюк 
Найкращий саундтрек для мордобою
У блискучій екранізації творів британського дотепного гострослова сера Пелама Гренвіла Вудхауса «Джим з Пікаділлі», де того самого Джима – закоханого гульвісу, п’яничку з заможної сім’ї та, як би зараз сказали – «мажора», неперевершено грає оскароносець Сем Рокуел, є гарний епізод бійки у нічному закладі. Це той унікальний випадок, коли сюжетна лінія ідеальним чином заримована з саундтреком: на початку епізоду на сцені такого собі мюзік-холу елегантно з’являється чарівна ісландська співачка Еміліана Торріні, чиїм голосом ми насолоджувалися на першому альбомі її земляків – групи Gus Gus, а більш широка аудиторія пам’ятає її за фінальною піснею у другій частині саги «Володар кілець».
Сем Рокуел у фільмі «Джим з Пікаділлі»
Тут вона за усіма законами жанру запалює у вечірньому вбранні, під акомпанемент міні-оркестру, звабливо жонглює оголеними плечима та виконує добряче «засвинговану» версію пісні «Tainted Love» («Розпутне кохання»), яку до цього усі знали як сінті-поповий хіт 1980-х. Під час першого перегляду стрічки я приємно і не на жарт здивувався: як же влучно творці адаптували цю пісню у абсолютно протилежному жанрі – начебто за допомогою машини часу перенесли з холодних романтичних 80-х у теплі респектабельні 60-ті. Як з’ясувалося згодом, це було не зовсім так.
Еміліана Торріні виконує пісню «Tainted Love» у стрічці «Джим з Пікаділлі»
Слава та рокова Глорія
Насправді вперше у світі ця пісня прозвучала ще у 1965 році, і з’явилася вона на другій стороні синглу «My Bad Boy’s Comin’ Home» американської співачки Глорії Джонс, творчість якої відносили до жанру «північний соул». Пісню написав Едвард Кобб, надалі – популярний автор-пісняр, та того разу вона не була помічена широким загалом, загубившись серед багатьох подібних у цьому жанрі. Як зізнавалася Глорія згодом, вона не дуже любила пісню, у тому числі й через присутність слова «Tainted», яке їй здавалося вульгарним.
У 1973 році британський діджей Річард Сірлінг під час подорожі Сполученими Штатами десь на вініловому полюванні надибав примірник цього синглу і, повернувшись на Батьківщину, запустив «Розпутне кохання» у британських клубах. Швидкий темп композиції, жіночий бек-вокал, духова секція та ритм-гітара – все те, що критики називали «мотаунським саундом» (від назви американської компанії «Motown») припала до смаку британській публіці: пісня знову залунала на дискотеках.
На цій хвилі Глорія Джонс, яка на той час вже мешкала у Великій Британії, у 1976 році вирішує записати нову версію пісні, і допоміг їй у цьому її тодішній бойфренд – ніхто інший як Марк Болан, лідер групи T.Rex, з яким у неї була спільна дитина. Пісня у новій версії, що увійшла до платівки артистки «Vixen», знову не отримала шаленої популярності, як очікувалося.
Глорія Джонс та Марк Болан
А вже за рік після цього, 16 вересня 1977 року, Глорія Джонс опиниться за кермом автівки, де поруч їхатиме зірка глем-року Марк Болан. Співачка не впорається з керуванням, і автівка вріжеться у дерево: музикант загинув у віці 29 років. Цікава деталь – сам він ніколи не сідав за кермо, боючись, за однією з версій, повторити долю американського співака Джеймса Діна, який загинув у автокатастрофі у віці 24 років.
«Марк з Пікаділлі»
Справжню популярність цій пісні приніс інший Марк. Марк Алмонд – солодкоголосий нью-романтик, кумир британської ЛГБТ-спільноти та, разом з клавішником Девідом Боллом, учасник електронного дуету Soft Cell. Почалося все теж з дискотеки: британський діджей Йєн Дьюерст якось розповідав, що почувши в одному з клубів пісню у виконанні Глорії Джонс, Алмонд почав його буквально переслідувати та наполягати, аби той записав її йому на касету (самі розумієте, «Шазаму» тоді не було, і відповісти співакові: «Та візьми й скачай» діджей не міг).
Марк Алмонд
Цікаво, що Дьюерст згадав про те, що усіляко уникав компанії Алмонда через те, що той любив побитися. І цей факт знову перегукується з літературним героєм Вудхауса, якому віскі не наливай, а дай добряче полупцювати пики у нічних закладах.
«Марк з Пікаділлі» отримав записану пісню, і у 1981 році зробив її найпопулярнішим хітом Великої Британії. Льодяний синтезаторний звук, хлесткий, подібний на марш, ритм, романтичний, але водночас тривожний спів Алмонда – ось з чого складається хіт, який станом на 2012 рік було продано накладом у понад мільйон примірників.
«Tainted Love» у виконанні дуету Soft Cell
Через десять років після успіху «Tainted Love» у Великій Британії, у 1991 році, та вже після розпаду дуету Soft Cell, Алмонд випускає іншу версію кліпу на пісню з танцюючими чоловічками на тлі зіркового неба, і вона стала найбільш відомою, і, так би мовити, розтиражованою для глядачів. Автором нової версії став Пітер Крістоферсон на прізвисько «Sleazy» («Неохайний») – без перебільшення культова фігура лондонського андеграунду – художник-дизайнер, фотограф, режисер кліпів, а найголовніше – один з учасників похмурого індустріального дуету Coil.
І що зовсім цікаво, британські езотерики у середині 1980-х теж записали свою версію пісні «Tainted Love», де зняли дуже похмуре, на межі безвиході, відео: мало того, що ритм у ній було уповільнено вдвічі, а у мелодію додалися апокаліптичні синтезаторні звуки, так ще й за сюжетом у кліпі розповідається про ВІЧ-інфікованого юнака, який проводить свої останні дні у одиночній лікарняній палаті. Крім того, у невеличкому, але яскравому камео у ролі ймовірного партнера головного героя у кліпі з’являється… Марк Алмонд. Ось такі цікаві переплетіння.
Soft Cell виконують «Tainted Love» на популярному телешоу «Top of The Pops»
І, можливо б, цю пісню залишили у спокої і більше не намагалися перероблювати та виконувати у оригінальний спосіб, якби у 2001 році у США не вийшла у кінопрокат легковажна комедія «Недитяче кіно» у жанрі «підлітки –школа – перші побачення – випускний – американський футбол – жарти 18+».
Навряд чи ви її зараз одразу згадаєте, але пісню звідти, можливо, чули. Її виконує американська група Marylin Manson, і вона не така похмура, як це вийшло у Coil (та й яка може бути похмурість у американській підлітковій комедії?), і якщо відповідати на питання, на яку саме версію зробили свій кавер американські ексцентрики, то відповідь криється на самому початку композиції, де промовисто звучать семпли з хіта Soft Cell 1981 року, який, як не крути, все ж є найкращою версією «Розпутного кохання».
«Недитяча» версія Мерліна Менсона
Фото з відкритих джерел
