Ніла Іваненко 
1988 року в Японії ввели в дію підводний Сейканський тунель. На той час він вважався найдовшою на Землі спорудою такого типу: він тягнувся на 53,85 кілометра, з яких 23,3 км було прокладено під водою. А в 1994 році під Ла-Маншем збудували Євротунель загальною довжиною 51 км, що з’єднав між собою Францію та Велику Британію. 39-кілометровий відрізок цього унікального залізничного коридору був підводним. А отже, Євротунель став світовим рекордсменом щодо протяжності під водою.
Цікаво, що історія цих інженерних чудес розпочалася задовго до згадуваних часів.
Прохідницькі щити
На початку XIX століття франко-британський інженер Марк Ізамбард Брюнель полюбляв черпати натхнення з природи. Спостерігаючи за тим, як пластини панцира корабельного хробака допомагають йому свердлити деревину, Брюнель взяв цей принцип на озброєння та 1818 року застосував його в конструкції тунельного щита, необхідного для будівництва тунелів під водою.
Щит з чавуну мав кілька відділів, кожен з яких міг рухатися вперед незалежно від інших. Ці відділи мали прохідники, що трощили перед собою ґрунт та проштовхували свою частину конструкції за допомогою домкрата. Щит заглиблювався в породу, а робітники тим часом зміцнювали тунель цегляним муруванням.
У 1842 році завдяки цій революційній технології під Темзою в Лондоні спорудили перший в історії підводний тунель. Метод вдосконалювали під час прокладання інших тунелів під знаною британською річкою. Приміром, перед щитом створювали тиск повітря, що зупиняв затоплення під час робіт.
Прохідницькі щити й нині незамінні в будівництві підводних тунелів. Але тепер вони циліндричної форми та, як правило, виготовляються зі сталі. Її також використовують для виготовлення опорних кілець тунелю. Для штовхання щита вперед будівельники користуються гідравлічними домкратами. А коли він не рухається, доступ до ділянки перед щитом здійснюється через двері. Для захисту працівників щит оздоблений захисним кожухом.
Тунелепрохідницькі машини
Звісно, копати м’яку землю лопатою – це одне, а ось бурити підводну скелю – це щось зовсім інше. І тут аж ніяк не обійтися без тунелепрохідницьких машин (ТПМ), які, приміром, активно використовувалися в будівництві тунелю під Ла-Маншем.
За своєю функцією такі машини подібні до прохідницьких щитів. Однак у випадку ТПМ для буріння скелі використовують не людську силу, а механічну різальну голівку. Уламки скелі переправляють назад конвеєрною стрічкою, розповіло видання IFLScience.
Занурені тунелі
За двох попередніх способів спорудження підводних тунелів їхні стіни зводять в міру копання ґрунту. Але подекуди будівельники вдаються до методу так званих занурених тунелів, що його винайшов американський інженер У. Дж. Вілгус.
Цей метод передбачає створення готових сегментів конструкції, що мають вигляд пустотілих циліндрів. Їх опускають на рівне дно, закріпляють, герметизують стики та відпомповують воду.
Фото: profhobby.ru
