Інна Тихонова 
Ексцеси долі та трагічний фінал земного шляху 37-річного ізгоя з мольбертом стали «доданою вартістю» до його найдорожчого доробку у світі. Після смерті душевнохворий «місіонер для бідняків» став аукціонним брендом для мільйонерів. За 10 років «божевільний голландець» створив 2100 творів, а більшість зі своїх 860 картин олією написав за два останні роки життя, в якому шукав себе до останнього – пострілу у власне серце.
«Іриси» (1889)
Вінсент… на заміну
Біографія Вінсента Віллема ван Гога рясніє цікавими фактами, і починається їх відлік від самого його народження. Майбутній реформатор живопису народився в родині пастора реформаторської церкви. Сталася ця подія 30 березня 1853 року у нідерландському містечку Гроот Зюндерт. Рудий хлопчина був старшим із шести дітей, але не першим. За рік до його появи на світ у молодих батьків помер новонароджений первісток, який «передав» наступникові своє ім’я: обох синів священик Теодор та його дружина, дочка палітурника Ганна Корнелія, назвали однаково. Друге немовля теж стало Вінсентом – як померлий брат і двоє попередників по батьківській лінії: дід Вінсент ван Гог був теологом з університетським ступенем, а тезка-прадід – успішним скульптором. Троє із шести синів діда-богослова, включаючи ще одного в цьому роді Вінсента, дядька з Гааги, торгували художніми творами. Сім’я ван Гога у різних поколіннях тяжіла до мистецтва та релігії, що відбилося на майбутньому виборі місця у житті Вінсента Віллема: він встигне спробувати власні сили в обох сферах діяльності.
Можливо, суперечливість почуттів, квапливість рішень, зміна настроїв і постійний пошук себе були наслідком думки, що відбилася на дитячій психіці, нібито він є чиєюсь заміною? Недарма у картинах Вінсента ван Гога з’являлося зображення пари чоловічих постатей, яку психіатри віднесли до знаків подвійності натури чи роздвоєння особистості, що могло вказувати на біполярний розлад в анамнезі. Чи не тому Вінсент погано ладнав з людьми, нічим не задовольнявся, змінював заняття та оточення, але всюди відчував себе не у своїй тарілці, проживаючи чужу долю?
Вінсент ван Гог у віці 18 років
Норовливий і вразливий
З юних років Вінсент був не таким, як його брати та сестри. З трьох хлопчиків і трьох дівчаток гувернантці був найменш приємним цей жахливий грубіян. Ініціатор сварок та суперечок демонстрував конфліктність на кожному кроці. Його головними рисами були імпульсивність, норовливість і відчуженість. Першу свою школу хлопчина покинув через рік, потім так само втік із двох інтернатів. Від’їзд за 20 кілометрів від рідної домівки викликав у малого Вінсента стільки страждань, що це відторгнення він відчував у душі все життя. У наступному коледжі Віллема II у Тілбурзі ван Гог легко освоїв три європейські мови (постійно спілкувався французькою) і отримав перші уроки малювання. Але й тут його терпіння вистачило лише на півтора роки: у розпалі навчання неспокійний учень покинув і цей заклад. Про своє дитинство Вінсент ван Гог відгукувався як про «похмуре, холодне і порожнє».
Поставивши крапку на формальній освіті, 1869 року п’ятнадцятирічний підліток за допомогою дядька Вінсента на прізвисько Цент отримав роботу артдилера в його фірмі з продажу предметів мистецтва Goupil & Cie: спочатку в гаазькому салоні, потім – в лондонському. Оцінюючи картини, юнак навчався малювати у цей період і сам. І хоча про власну кар’єру художника ван Гог тоді ще не замислювався, особисту думку про предмет роботи молодий дилер вже мав. «Лише одна з десяти картин створюється з ідеєю про мистецтво», – писав він сестрі. Вінсента обурювало ставлення до художніх творів як до продукту. Таку торгівлю він називав організованою злочинністю. «Мистецтво не має більших ворогів, аніж торговці картинами», – вважав Вінсент. Своїми думками він ділився з клієнтами, і його погляди не залишилися секретом для роботодавця. 1876 року нелояльного співробітника звільнили.
«Пшеничне поле з кипарисами» (1889)
Провальний дебют
Невдача у справах збіглася з муками нерозділеного кохання. Дочка власниці житла, що його винаймав молодий Вінсент ван Гог, не відповіла на його почуття взаємністю, і хлопець у розпачі потягнувся до Біблії. За прикладом батька, надалі син пастора теж вирішив присвятити себе спасінню душ. Він навіть мав намір навчатися в Амстердамі на відділенні теології, вивчав Євангеліє і перекладав Святе Писання відомими йому мовами. Однак із університетом так само не склалося. У бажанні приносити користь простим людям Вінсент став слухачем Протестантської місіонерської школи під Брюсселем, але не подужав навіть тримісячного курсу: його вигнали через запальність і неохайність.
Перший місіонерський досвід у бельгійському шахтарському селищі також не увінчався успіхом. У Боринажі Вінсент ван Гог планував провести півроку, щоб придбати стаж для вступу до Євангельської школи та продовжити освіту. Він читав проповіді злиденним і неписьменним людям, навчав їхніх дітей та навідував хворих, а для заробітку малював уночі топографічні карти. Євангельське товариство призначило місіонерові 50 франків платні, якою захисник знедолених ділився з паствою. У 1879 році проповідник-початківець так перейнявся тяготами шахтарської праці, що став роздавати місцевим мешканцям свою їжу та одяг. Від імені шахтарів Вінсент ван Гог зажадав у керівництва шахт покращення умов праці для робітників, а сам відмовився від здобуття освіти, в оплаті якої вбачав прояв дискримінації. Бурхлива діяльність проповідника завершилася рішенням синодального комітету протестантської церкви Бельгії усунути його з посади.
«Церква в Овері» (1890)
Порятунок у творчості
Лікуванням від депресії для Вінсента став живопис. «Якщо на когось вчитися, то на художника!», – вирішив ван Гог і за матеріальної підтримки молодшого на чотири роки брата Тео 1880 року поїхав до Брюсселя. Там Вінсент відвідував уроки в Королівській Академії образотворчих мистецтв, але через рік залишив навчання та продовжив малювати самостійно. Перебуваючи в батьківському будинку, він пережив нове романтичне захоплення – до власної кузини (саме тоді вдова родича гостювала в їхньому домі разом із сином). Родичці не сподобалися недоречні залицяння – Вінсенту знову відмовили. Чергове потрясіння привело художника до рішення виїхати до Гааги і більше ніколи не намагатися влаштувати своє особисте життя.
«Їдці картоплі» (1885)
Беручи уроки у представника гаазької школи живопису та свого далекого родича Антона Мауве, ван Гог експериментував із техніками та кольором. Зображуючи на полотнах міські квартали, в одній роботі він комбінував сепію, крейду, перо та акварель. Ранні роботи майбутнього постімпресіоніста написані в реалістичній манері та присвячені людям праці. Картини Вінсента ван Гога «Селянка» та «Їдці картоплі» виконані в темних тонах, що передають відчуття пригніченості. Подальше переважання в автора «Соняшників» жовтого кольору, на думку науковців, викликане прийомом ліків від епілепсії, на яку страждав ван Гог. Наперстянка у складі протисудомного препарату здатна викликати такий дефект сприйняття кольору.
«Соняшники» (1888)
Незрозумілий вигнанець
Що більше Вінсент ван Гог захоплювався живописом, тим меншим ставав його релігійний інтерес. Згодом він остаточно охолонув до проповідей і з презирством ставився до священнослужителів. Зокрема, власного батька митець назвав лицеміром після несхвалення пастором Теодором зв’язку сина з гаазькою повією. Познайомившись на вулиці з вагітною продажною жінкою Христин, Вінсент перейнявся співчуттям до її становища і взяв жити до себе разом із дітьми. Цей вчинок засудили друзі та родичі, з якими Вінсент без коливань посварився. Але священик мав підтримати його рішення, вважав благодійник, адже його метою був порятунок людини від пороку та злиднів.
На жаль, нічого хорошого із цього «шляхетного експерименту» не вийшло: сімейне життя художника і повії не склалося. Вінсент ван Гог вирушив у провінцію Дренте на північ Нідерландів, де оселився у хатині-майстерні і почав малювати красу тутешньої природи та місцевих селян. Однак і там йому судилося стати вигнанцем. Художникові довелося залишити свій притулок через конфлікт із місцевим пастором. Святий отець заборонив селянам позувати живописцю, звинувативши того в розпусті. Тож вкотре Вінсент рятувався від непривітного світу улюбленим заняттям. В Антверпені митець став відвідувати уроки живопису в класі при Академії мистецтв, а в лютому 1886 року поїхав у Париж до брата Тео, який продавав там картини.
«Портрет жінки у блакитному» (Антверпен, 1885)
Паризьке натхнення
Почався найплідніший етап у творчій біографії Вінсента ван Гога. І найбагатший на події. У колі художників його нарешті оцінили. А тих, хто ще сумнівався у майстерності слухача престижної приватної мистецької студії педагога з європейською популярністю Фернана Кормона, галерейник Тео переконував, що ім’я брата вони ще почують. Він завжди вірив у Вінсента та із задоволенням відзначав його хист. Успіхи наблизило знайомство з японською гравюрою та синтетичними творами Поля Гогена. Стиль митця змінився до невпізнання. Нові картини були написані у власній техніці Вінсента ван Гога – імпасто (виразний і динамічний мазок).
«Черевики» (1886)
У паризькому періоді створено 230 картин художника. Серед серій натюрмортів та автопортретів виділяються шість робіт 1887 року під спільною назвою «Черевики». Першу пару стоптаного та потертого взуття, зображеного в цій серії, ван Гог купив на блошиному ринку. Серія полотен із таким незвичайним об’єктом зображення символізує непростий життєвий шлях художника. Ван Гог багато кілометрів виходив пішки. Він уявляв себе паломником, коли одного разу три дні пішки добирався до Айлворта, де його взяли на роботу шкільним учителем. А через три роки Вінсент пішки ішов із Боринажу до Брюсселя: так він покарав себе за провал місіонерської роботи.
«Художник по дорозі на роботу» (1888)
Обличчя божевілля
Вінсент ван Гог катував себе безсонними ночами, непомірним курінням, пристрастю до абсенту та венеричними хворобами. До 30 років художник зруйнував свій організм до стану старого діда: занапастив шлунок і втратив більшість зубів через погане харчування, рано став імпотентом і серйозно пошкодив психічне здоров’я. Серед трьох десятків версій його діагнозу – афективний (маніакально-депресивний) органічний психоз, шизофренія, епілепсія та хронічна депресія. І з таким «букетом» болячок він літрами пив міцну каву, працюючи над серією «Соняшники», бо тільки в крайньому збудженні досягав, за його словами, необхідної для його творчості «висоти жовтої фарби». І, ймовірно, апогею божевілля він зазнав саме у «Жовтому домі» – під час приїзду Поля Гогена.
«Жовтий будинок» (1888)
Другові Вінсент ван Гог відводив найважливішу роль в ідеї створення «єдиного живопису» і своєї майбутньої «Майстерні Півдня» – братстві художників-однодумців, які працювали б для нових поколінь. Профінансувати проєкт, як завжди, погодився безвідмовний брат Тео. Він же оплачував і візит друга Вінсента до Арля. Під час приїзду Поля Гогена 25 жовтня 1888 року, за словами очевидців, ван Гог «виглядав, як смертний гріх». Місцева мешканка описувала візитера крамниці свого батька «погано одягненим, брудним і недружнім». За словами сусідки, від творця несло алкоголем, а сам він відрізнявся «мерзенною вдачею». Не дивно, що між художниками спалахували сварки.
«Автопортрет, присвячений Полю Гогену» (1888)
Чому ван Гог відрізав собі вухо?
Повна правда про той фатальний конфлікт у Різдвяний вечір 23 грудня невідома і досі. Під час чергового нападу психічного розладу ван Гог у люті накинувся на друга (ба навіть сплячого) з бритвою в руці. Гогену вдалося вчасно розплющити очі та зупинити напад. Тоді він одразу поїхав, а ван Гог, за поширеною версією, тієї ж ночі в каятті відсік собі мочку вуха (і навіть нібито відніс цю частину плоті до місцевого кабака, аби показати повіям). За іншою ж версією, ван Гога тоді в контексті самозахисту поранив рапірою вправний фехтувальник Гоген, а зброю викинув під час поспішного від’їзду в річку. Відомо, що наступного дня Вінсента забрали до психіатричної лікарні, де його ніхто не міг відвідувати у закритому відділенні.
«Автопортрет із відрізаним вухом і люлькою» (1889)
У періоди ремісії Вінсентові ван Гогу дозволялося працювати у майстерні, але містяни підписали петицію до мера з вимогою ізолювати від них скандального художника. Місце для ізгоя знайшлося у психдиспансері у сусідньому містечку Сен-Ремі-де-Прованс, неподалік Арля. Від травня 1889 року людина, яка вплинула на живопис XX століття, впродовж року жила у палаті для душевнохворих. Свою відому «Зоряну ніч» автор створював там по пам’яті. Картини, написані в тих умовах, відрізняються високою нервовою напругою.
«Зоряна ніч» (1889)
Наприкінці липня 1890 року Вінсент ван Гог за день написав картину з тривожним передчуттям «Пшеничне поле з круками». Цьому передував візит Вінсента до Тео через місяць після того, як той із дружиною та дитиною відвідав брата. У Парижі брати побили горщики через гроші та умови зберігання картин ван Гога. Вінсент вперше відчув себе тягарем і того ж дня повернувся в Овер-сюр-Уаз. А 27 липня, вийшовши на пленер із пензлями та фарбами, митець вистрілив собі в серце із рушниці для відлякування птахів.
«Пшеничне поле з круками» (1890)
La tristesse durera pour toujours
…Лише завдяки тому, що куля влучила нижче серця, художник зміг дійти до свого готельного номера. Лікар викликав Тео, той прибув негайно і був поряд із братом до його смерті, що настала внаслідок крововтрати. Серце ван Гога перестало битися о пів на другу ночі 29 липня 1890 року – через 29 годин після поранення. За ці півтора дні Вінсент без кінця курив, а Тео намагався дати йому надію на порятунок. «Навіщо мене рятувати? – питав вмираючий художник. – Смуток триватиме вічно».
Тео не встиг організувати посмертну виставку робіт Вінсента: захворівши на нервовий розлад, за півроку він помер і сам. Нині брати поховані разом. А критики розмірковують, чому останньою незавершеною картиною Вінсента ван Гога стали написані за кілька годин до спроби самогубства «Коріння дерев». Можливо, ця робота мала розповісти про те, чого не було в нього самого?
«Портрет доктора Гаше» (1890)
P.S. «Автопортрет із відрізаним вухом і люлькою» продано в 1990-х роках за $90 000 000, «Портрет доктора Гаше» – за $82 500 000, «Зоране поле й орач» – за $81 300 000, «Пшеничне поле з кипарисами» – за $57 000 000. У сучасному еквіваленті «Іриси» та «Портрет листоноші Жозефа Рулена» мають вартість понад $100 000 000.
Фото з відкритих джерел
