Інна Тихонова 
7 грудня – День української хустки: привід для популяризації історичних витоків та об’єднання жінок навколо відродження національних традицій.
Долучайтеся до тренду
«Молоде» свято ДУХ народилося з особистої ініціативи авторки проєкту з Вінниці і поза офіційним календарем з 2019 року відзначається в день Святої Катерини. Завдяки українським діаспорам та соцмережам щорічне святкування одразу стало всесвітнім і викликало інтерес у 200 державах, бо немає у світі країни, де б не жили українці.
В одночасному флеш-мобі у Фейсбуці «Зроби фото з хусткою» світлини в народному головному вбранні виклали понад мільйон жінок з усієї планети (світовий рекорд!), а у ТікТоці дівчата з різних куточків земної кулі виконали з бабусиною хусткою молодіжний танок, символізуючи міць зв’язку поколінь.
Захисниця України. Фото: facebook.com/groups/ukrainskahystka
Трендом воєнного року організатори заходу зробили «переможну хустку» з відсиланням до звитяжного тернового вінця нездоланних воїнів. А ще до нинішнього свята, яке може стати державним (звернення до президента України подаються щороку), підготовлена перша збірка оповідань українок «Хусткові історії», де шанувальниці родових традицій діляться власним досвідом знайомства з отриманим у спадок від старших поколінь цінним аксесуаром з «генетичним кодом українців». За словами засновниці проєкту Людмили Станіславенко, концепцією дописів останнього року (дивіться відгуки у Facebook за хештегом #День_Української_Хустки #Українська_Хустка) стало відкриття теми жіночої долі в історії українського народу.
Олена Болотнікова передала як оберег свою хустку нашим захисникам. Фото: facebook.com/groups/ukrainskahystka
Від моди до містики
Сьогодні хустка знову стала затребуваним предметом жіночого гардеробу і навіть актуальним сучасним аксесуаром. Світові бренди вкотре надихнулися українською темою і запровадили моду на носіння хустки на голові, шиї, руці та інших частинах тіла: у якості головного вбрання, прикраси, браслету, топу чи пов’язки на стегна. Тож маємо слушну нагоду поцікавитися призабутою жіночою містикою, віками пов’язаною з цією особливою річчю.
Весільна традиція тричі покривати хусткою голову нареченої зберіглася й донині: так українська дівчина переходить до статусу заміжньої жінки. Звичай закривати хусткою жіноче волосся, але не закривати обличчя (на відміну від близькосхідного хіджабу) – свідчення українського волелюбства. Здавна хустка символізувала любов та прихильність, охорону та вірність, прощання і скорботу.
«Молоду покривають», початок ХХ ст., художник Амвросій Ждаха
В українській культурній спадщині це не лише обов’язковий елемент одягу заміжньої жінки, а й важливий ритуальний предмет, сакральна реліквія та потужний оберіг, що був надбанням кількох поколінь і використовувався в обрядах. Хустка супроводжувала людину на всіх етапах її життя: починаючи від народження та хрестин і закінчуючи траурною процесією.
Наприклад, під час сватання закохана відповідала згодою на пропозицію, якщо виносила свою хустку (дівчина була готовою до заміжжя, коли затикала хустку за пояс на заручинах). Хусткою також перев’язували сватів та нареченого. Весільний стіл вкривався білою хусткою на знак світлого сімейного життя молодят. Тричі наречена відкидала внесену на короваї хустку, аж поки не вдягала її наприкінці весілля на знак кінця дівування. Як символ вірності дівчина дарувала хустку коханому, який їхав із дому: це був його оберіг у дорозі. На проводах до армії мати завжди перев’язувала сина хусткою, котра мала зберігти його від негараздів. А коли козак гинув, хусткою вкривали його обличчя перед похованням, «щоб орел очі не вийняв». Якщо загиблий заслуговував на військові почесті, його проводжали на осідланому коні, вкритому вишитою хустиною – оберегом нескінченного роду.
Мова народу
В традиційному побуті хустка завжди несла інформацію щодо обов’язків, родинного та матеріального статусу жінки. В одній треба було йти у поле, а в іншій – до церкви. Молодиця вдягала яскраву або білу хустку, старша жінка – більш темну, а вдова – чорну. Влітку та у повсякденні наші прабабусі носили зручні для роботи по господарству невеликі хустки, а взимку накривали голову, плечі та груди великими хустками, закручуючи їх навколо тіла. Маленьку дитину мати теж обертала своєю хусткою, прив’язуючи маля до себе.
Святкові хустки українок вирізнялися оздобленням. Спочатку це були вишиті на білому тлі золотом або сріблом геометричні візерунки, де кожна фігура та навіть лінія щось означали. Етнографи називають історичну вишивку «складною мовою» та «знаковою мелодією», що адресувалася не лише очам, а й розуму та почуттям.
Молодиця у яскравій хустці. Фото: Gabi Gofmann
А у XVIII сторіччі на хустках українських жінок з’явився квітковий орнамент – найбільш пізнаваний у національній декоративній традиції. В модному орнаменті тих часів найпопулярнішими зображеннями стали калина, троянди, гвоздики, волошки та різні птахи. Вишивати хустки належало шовком. Чим більше кольорів було у малюнку, тим дорожче цінувалася робота. Тож на нитках українки не заощаджували: на відміну від вишитих сорочок, хустки оздоблювали не одним-двома кольорами, а всією досяжною палітрою – зеленим, синім, жовтим, червоним та рожевим одночасно. Святкова хустка могла коштувати півмісячного заробітку господаря. До речі, козацький старшина теж користувався хустиною у побуті: це був дорогий вишитий предмет зі скрині, показник добробуту та елемент декору оселі.
Хустки з різних регіонів України на марках Укрпошти
Спосіб носіння
У різних регіонах та обставинах жінки практикували кілька характерних способів пов’язування хусток. Заміжня жінка мала манеру пов’язувати хустку на очіпок, котрий вона знімала з голови лише на ніч. Хустку вважали оберегом для господині: вона захищала жіноче волосся від недоброго ока. У давнину заміжній жінці не дозволялося «світити волоссям» ще й тому, що це вважалося гріхом, оскільки спричиняло хвороби та неврожай. А молода дівчина носила хустку без очіпку: на відміну від старших жінок, молодь не повністю ховала волосся, показуючи красиві коси як предмет дівочої привабливості. Юні українки доповнювали хустку квітковим віночком: на весілля чи свята наречені та молодиці прилаштовували плетіння поверх хустини.
Різноманітні способи в’язати хустки та очіпки. Фото: ukrainky.com.ua
За дослідами фольклориста Василя Милорадовича, лубенські сільські дівчата за будь-якої пори року пов’язували голови смугастими чорно-кольоровими хустками. На Полтавщині дівчата насували на лоба так звані «солотовки» – низькі та широкі пов’язки, що нагадували чалму. В степах на півдні дівчата просто запинали голову хусткою, нічим її більше не пов’язуючи. На півночі України хустку заведено було зав’язувати під підборіддям, а кінці поєднували на маківці. Мешканки Київщини обгортали кінці хусток навколо шиї і зав’язували на потилиці. На Подніпров’ї хустку драпірували на голові так, щоб не закривати денце очіпка.
Цікаві способи носіння хустин можна побачити на старовинних картинах і раритетних світлинах. Відомо, що автор історичного полотна про запорізьких козаків Ілля Репін замальовував успадковані хустки мешканців Хортиці під час подорожі «за пороги»: тож художник залишив цінний образотворчий документ для нащадків.
Фото на заставці: facebook.com/groups/ukrainskahystka
Фото: uk.wikipedia.org
