Ніла Іваненко 
Місто, випадково виявлене в південно-східному штаті Кампече, археологи назвали Валеріана – на честь прилеглої лагуни. Там знайшли піраміди, спортивні майданчики, дамби, що з’єднували райони, та амфітеатри. За словами експертів, за густотою населення Валеріана поступається лише Калакмулю – найбільшому поселенню мая.
Комплекс споруд допомогла виявити в густих джунглях Мексики геопросторова технологія лідар, що використовує лазерні промені для сканування прихованих об’єктів та створення тримірних мап місцевості.
Блискуча удача аспіранта-археолога
На сліди невідомого міста раптом натрапив у недовивчених матеріалах лідарного обстеження Люк Олд-Томас, аспірант Тулейнського університету (США), коли шукав потрібні йому дані в інтернеті.
«Я був десь на 16 сторінці пошуку Google і знайшов лазерне обстеження, проведене мексиканською організацією з моніторингу навколишнього середовища», – пояснив він. Але коли пан Олд-Томас опрацював дані за допомогою методів, що використовують археологи, він побачив те, чого не помітили інші: величезне стародавнє місто, в якому на піку свого розвитку (750-850 роки нашої ери) могло проживати від 30 до 50 тисяч жителів.
За словами професора Марчелло Кануто, співавтора дослідження, ця знахідка допомагає змінити уявлення західного суспільства про те, що тропіки були місцем, де «цивілізації вмирали». Насправді ця частина світу була територією розвинутих та складних культур.
Учені також повідомили, що Валеріана має «ознаки столиці» і за щільністю забудови поступається лише розкішному місту Калакмуль, розташованому приблизно за 100 кілометрів. На думку археологів, місцеві жителі могли підозрювати, що під насипами землі є древні руїни.
Місто площею близько 16,6 км² мало два великі центри з великими будинками, розташованими за два кілометри один від одного та з’єднаними щільною забудовою і дамбами. Команда виявила дві площі з храмовими пірамідами, де мая поклонялися богам, зберігали скарби, як-от нефритові маски, та ховали своїх померлих. Також тут був майданчик, де, ймовірно, грали у м’яч. А ще вчені помітили ознаки наявності у Валеріані водосховища.
Загалом команда під орудою Люка Олд-Томаса обстежила три різні ділянки джунглів та знайшла 6764 будівлі різних розмірів, повідомляє BBC.
Дослідження засвідчило, що крах цивілізації мая, який почався у 800 році н.е., частково був обумовлений тим, що міста були населені надто густо й не змогли подолати кліматичні проблеми. Завоювання регіону іспанцями у XVI столітті також сприяло знищенню міст-держав мая.
Результати дослідження опублікував журнал Antiquity.
У чому секрет стійкості древніх міст мая?
Люк Олд-Томас зауважив: «Ви можете побачити колони вздовж фасаду будівель, що використовувалися для суспільних цілей. Вони в дуже доброму стані».
Тож у чому секрет мая? Як їхня знаменита архітектура витримала руйнівний вплив часу? Недавні дослідження пролили світло на методи, які використовували тодішні будівельники. Ці методи, зокрема, передбачали додавання до розчинів таких матеріалів, як гума, клей та вулканічний попіл для підвищення міцності.
Хуан Карлос Фернандес-Діас, інженер з Університету Х’юстона (США), який брав участь в останньому дослідженні, картував області Мезоамерики за допомогою лідара протягом останніх 15 років. Він засвідчив: архітектура мая чудово збереглася.
Однією з причин цього є те, що мая будували з каменю, який не гниє, як дерево. Також вони виготовляли особливий розчин, що не давав кам’яним спорудам розсипатися на купи щебеню, розповідає BBC.
Для цього розчину будівельники використовували такі природні матеріали, як кров, яйця та натуральний каучук, отриманий з місцевих дерев. Коли 2018 року дослідники проаналізували розчин, взятий з каменів у головній піраміді археологічної пам’ятки Вітцинах, вони виявили сліди насичених жирів, типових для натурального каучуку. Муляри мая використовували його як сполучну речовину разом із дрібнозернистою глиною для створення міцного розчину, що зв’язував кам’яну кладку.
Інша команда археологів вивчила зразки розчину з археологічних розкопок Ріо-Бек на південному сході Кампече та виявила докази того, що мая додавали до розчину, аби його зміцнити, вулканічний попіл.
Ученим давно відомо, що мая вміли робити вапняний тиньк, який використовували для покриття та захисту внутрішніх підлог або стін, зв’язування каменів між сбою та прикрашання поверхонь будівель.
Археологи виявили, що тиньк був особливо міцним та довговічним завдяки тому, що мая нерідко додавали в суміш сік кори дерев чукум та хіоте. А тим часом додані екстракти дерева гуасуми діяли як фіксатор, зберігаючи шари кольору у вапняному тиньку.
Органічні рослини також запобігали розчиненню матеріалу під дощем. Це надзвичайно важливо для тропічного клімату з його частими ураганами, що приносять сильні дощі.
Інші дослідження вказали на ще одну причину, через яку руїни міст мая проіснували так довго. Річ у тім, що хоча густі зарості зробили ці руїни важкодоступними, вони також захистили їх від забудови та пограбування.
Фото: pixabay.com
