Інна Тихонова 
Обожнюваний жінками і шанований чоловіками, він дарував свого «Оскара» синові друзів, лікував втрату кохання війною, ніколи не роздавав автографів, уникав «світського рабства» і не вмів злитися. А ще був п’ять разів одружений, ставав батьком чужим дітям і не встиг побачити власного сина, померши у тому ж шпиталі, де через чотири місяці народився його спадкоємець.
На перших ролях
Мільйони жіночих сердець розбив брутальний герой культового бестселера Маргарет Мітчелл «Віднесені вітром». Здавалося, що портрет Ретта Батлера писався з Кларка Гейбла – творця одного з найвідоміших образів світового кінематографа в однойменній кіноепопеї, що є екранізацією славетного роману. За це професійне досягнення легендарний актор був номінований на «Оскара», але отримав його за іншу кінороботу, де був «самим собою», а сам вважав своєю кращою роллю ту, що вартувала йому життя. «Король Голлівуду був наймужнішим із відомих мені чоловіків, але водночас залишався маленьким хлопчиком, і саме це поєднання так вабило до нього жінок», – описувала зірку 1930-50-х років одна з актрис, що його добре знала.
Панування на екрані «зухвало мужнього», за словами критика, романтичного героя ніяк не пов’язувалося з його недавнім животінням у статусі безликого статиста масовки, з якою не контактували режисери та артисти. Мало хто зважився б тоді уявити незграбного довготелесого хлопця, який погано координував свої 185 сантиметрів, у тому блискучому майбутньому, що чекало на нього у світлі софітів. Але факти – річ уперта: фільмографія Кларка Гейбла налічуватиме понад 60 робіт, а до кола його знайомих увійдуть навіть президенти. Хто зробив із колишнього робітника-нафтовика, фермера та продавця краваток екранного кумира, і які особисті якості дозволили йому 30 років із 37-річної кар’єри грати лише головні ролі?
На всі руки майстер
Єдина дитина у сім’ї буровика нафтової свердловини зі штату Огайо народилася 1 лютого 1901 року в Кадісі. У роді Вільяма Кларка Гейбла були німці, бельгійці та пенсільванські голландці. Своєї матері Аделіни Гершельман Вільям Кларк не пам’ятав: молода жінка померла, коли її немовляті не було й 10 місяців. Разом із вдівцем хлопчика ростила мачуха – нова дружина батька прищепила пасинку любов до Шекспіра та навчила грати на фортепіано. Згодом він освоїв ще й духові інструменти: 13-річний підліток був єдиним неповнолітнім музикантом, який «видував мідь» у міському оркестрі. А батько розвивав у сина «чоловічі» навички – брав із собою на полювання і привчав до грубої фізичної праці на буровій та фермі.
Кларк з дитинства засвоїв будову механізмів, навчився все лагодити, будувати та фарбувати. Він з юності рубав ліс, доглядав коней, вирощував люцерну, розбирав і збирав мотори, а в майбутньому самостійно ремонтував свої автівки і будь-яку іншу техніку – від побутового обладнання до військового літака. Звичку обходитися без допомоги автомеханіків актор пояснював тим, що робота в кіно може колись закінчитися, а машина має їздити незалежно від касових зборів. Як норму, гості фермерського маєтку Гейбла сприймали і кухонний фартух на атлетичному торсі чоловіка, котрий звично закочував банки з дарами свого саду та городу.
Випадковостей не буває
Заробляти на сільському господарстві збирався ще батько Вільяма Кларка: зіткнувшись у 1917 році із фінансовими труднощами, Вільям Генрі перевіз сім’ю до Пальміри. Але через три роки, знову овдовівши, Гейбл-старший повернувся до нафтового бізнесу – поїхав із сином в Оклахому. Якийсь час майбутній актор разом з батьком видаляв осад на нафтових родовищах у Талсу, а в 21 рік отримав від материнської рідні $300 спадщини і подався шукати собі застосування на тихоокеанському північному заході. Він мріяв спробувати себе у чомусь цікавому, і такою новою діяльністю для молодика стала робота у пересувних шоу. Але то були такі ж випадкові заробітки, як і тимчасове працевлаштування на тартаках.
Проїхавши країною далі, Вільям Кларк опинився в Портленді, де знайшов роботу продавця краваток. І за якимось символічним збігом обставин в орегонському універмазі Гейбл зустрів театрального актора, який виявився племінником однієї з майбутніх акторок «Винесених вітром». Новий приятель познайомив Гейбла з однією із учасниць своєї акторської трупи. Нова пара почала виступати разом, але невдовзі колектив збанкрутував, і Гейблу довелося шукати роботу знову. Вдень він працював у телефонній компанії, а вечорами вивчав драматичне мистецтво. Тренерка з акторської майстерності і стала тією чарівницею-феєю, яка визначила зіркову долю учня, спрямувавши його мистецьким шляхом.
Творчиня Гейбла
На момент зустрічі з 22-річним Вільямом Кларком Жозефіні Діллон було вже майже 40. Скромна й інтелігентна жінка здобула освіту в Стенфорді. Три сестри в її родині пов’язали своє життя з мистецтвом: одна була композиторкою, інша оперною співачкою, а Жозефіна стала акторкою. Колись вона виступала на Бродвеї, а згодом стала театральною менеджеркою, взявшись розкривати молоді таланти. «Я побачила тиху, глибоку і проникливу молоду людину, готову долати труднощі наодинці, нікого до них не залучаючи», – згадувала наставниця про свої перші враження від нового учня, до якого поступово прив’язалася і перейнялася ніжними почуттями.
Жозефіна звернула увагу на те, що їхні захоплені розмови в студіях та кав’ярнях завжди були про майбутнє і ніколи про минуле. Наставниця формувала майбутню зірку з натхненням скульпторки, що народжує свій найкращий твір. Жозефіна не лише викладала учневі основи акторської майстерності, а й працювала над його іміджом: за власний кошт виправила Кларкові недосконалі зуби, подбала про його вдалу зачіску, поставила «мужній» голос, прищепила гарні манери і заново навчила ходити, навчивши балансувати рухи і стежити за поставою. А ще наставниця змінила своєму учневі простакувате перше ім’я Віллі на респектабельне друге – Кларк. Після потрібних перетворень її дітищу можна було розпочинати кінематографічну кар’єру.
Кларк Гейбл та Жозефіна
«Я їй вдячний»
У 1924 році Кларк та Жозефіна у статусі подружжя переїхали до Голлівуду. Грошей їм спочатку вистачало лише на один квиток у кіно, і «перша місіс Гейбл» віддавала його чоловікові. Почавши з участі в масових сценах у німих фільмах з Кларою Боу і Полою Негрі, за два роки Кларк так і не пробився до помітних ролей у кіно і повернувся до театру, де на нього чекала прихильність глядачів і симпатія головної актриси. Після театральної прими на ім’я Джейн Коул в обіймах Кларка побувала голлівудська la femme fatale Полін Фредерік, популярність якої сприяла першій згадці імені Гейбла в пресі.
Знайома з артистичним світом Жозефіна мирилася з неминучими романами молодшого на 17 років чоловіка і не вимагала від нього вірності. Але Гейбл все одно її залишив – одного разу просто переїхав до іншого помешкання. Надалі їх пов’язувала лише робота. Вони не згадували про спільне минуле і нікому не пояснювали причин свого розлучення. Втім, все було й так зрозуміло: чоловік, чиє фото перша дружина зберігала в рамці до кінця життя, більше її підтримки не потребував. «Я їй вдячний», – такою лаконічною була відповідь Кларка на запитання преси про «першу місіс Гейбл». Це все, що секс-символ Золотого Голлівуду вважав за потрібне сказати про свою творчиню.
У п’єсі Machinal 1928 року із Зітою Джохан
«Лісоруб у вечірньому вбранні»
Через кілька днів після офіційного розлучення в 1930 році Гейбл одружився на техаській світській левиці Ріа (її повне ім’я – Марія Франклін Прентіс Лукас Ленгхем). Другий шлюб через різні законодавчі вимоги штатів укладався двічі: повторне одруження відбулося роком пізніше після переїзду пари до Каліфорнії. На той час Гейбл встиг попрацювати на сценах Г’юстона та Нью-Йорка, і після успішних театральних сезонів студія Pathé запропонувала артистові першу роль у звуковому кіно: в малобюджетному вестерні 1931 року «Розмальована долина» він зіграв лиходія. Подібного плану була і його роль у картині Warner Bros «Нічна доглядальниця».
Виконавчий директор студії тоді казав, що «у Кларка Гейбла великі вуха, і він схожий на мавпу». Але це той випадок, коли внутрішній зміст особистості навіть у кіно буває важливішим за зовнішність. Артист відповідав необхідним вимогам, коли в Голлівуді взялися долати нестачу зірок чоловічої статі. Рекламний менеджер Metro-Goldwyn-Mayer Говард Стріклінг описував студійний імідж Кларка Гейбла образним висловом «лісоруб у вечірньому вбранні». Тактика MGM щодо просування нових акторів полягала у використанні чоловіків в тандемах з відомими акторками. У восьми фільмах Кларк Гейбл знімався з Джоан Кроуфорд, у семи – з Мірною Лой, у шести – з Джин Харлоу, у чотирьох – з Ланою Тернер, у трьох – з Нормою Ширер та Авою Гарднер.
Гейбл з Джин Харлоу в «Червоному пилу» (1932)
Зійшла зірка
Перша головна роль Гейбла у партнерстві з Джоан Кроуфорд у фільмі 1931 року «Танцюйте, дурні, танцюйте» спонукала керівника студії Луїса Майєра зняти цю гармонійну пару ще в семи фільмах (багато хто вважав Гейбла «природним» екранним партнером акторки) і замінити Кларком іншого актора у вже відзнятому матеріалі. «Зійшла зірка, що затьмарить своєю яскравістю усіх інших», – писали критики після виходу фільму 1931 року «Вільна душа», де Гейбл так майстерно зіграв гангстера, що продюсерам стало очевидно: відтепер вони запрошуватимуть цього актора лише на головні ролі.
Кларк Гейбл з Джоан Кроуфорд
У 1931 році на екрани вийшли картини «Сюзан Ленокс», де Кларк грав із Гретою Гарбо, і «Одержима», де партнеркою харизматичного актора була зірка Джоан Кроуфорд, з якою у нього спалахнув роман (критики називали їхні стосунки «інтрижкою, що мало не спопелила» Голлівуд»). Потім Гейбл переключив свою увагу на партнерку з фільму «Поллі з цирку» Меріон Девіс. У тому ж 1932 році вийшла картина «Дивна інтерлюдія» з Нормою Ширер, де Гейбл знову зіграв головну романтичну роль. Наступна робота в мелодрамі «Червона курява» зробила партнера акторки Джин Харлоу найбільшою чоловічою зіркою Metro-Goldwyn-Mayer.
Сутність та імідж
А романтична комедія 1934 року «Це трапилося якось вночі» принесла акторові премію «Оскар» за найкращу чоловічу роль (екранна партнерка Клодетт Кольбер удостоїлася такої ж нагороди за найкращу жіночу роль, а загалом фільм режисера Френка Капри отримав п’ять «Оскарів»). Відомо, що роль газетяра-репортера у виконанні Гейбла підірвала продаж чоловічих майок: образ чоловіка, що не носив під сорочкою білизни, виглядав надто ефектно. Водночас «химерний і добродушний» персонаж артиста вперше не транслював «стандартного набору» рис секс-символу і був схожим на «справжнього Гейбла».
Кадр з фільму «Це трапилося якось вночі»
За словами всіх, хто добре знав актора, у житті його особистість мала небагато спільного з тими героями-коханцями, котрих він грав у кіно. Кларк був позбавлений «пафосу» і вмів однаково добре ладнати з простими і високопоставленими людьми. Але на «фабриці мрій» йому більше не давали можливості бути на екрані «собою». Якщо в 1934 році для Гейбла не було проєкту, що відповідав його усталеному іміджу, студія платила акторові за контрактом $2000 на тиждень, не зобов’язуючи хоч щось робити. Коли вимушена відпустка затягувалася, керівництво MGM здавало свого артиста в оренду. Якось Луїс Майєр «поділився» ним за $2500 з Columbia Pictures, отримуючи на «прокаті» зірки $500 прибутку на тиждень.
Віддав «Оскара»
Кларк Гейбл був найбільш успішним з комерційного погляду актором довоєнного Голлівуду. З 1934 по 1942 роки, коли кінокар’єру суперзірки перервала Друга світова війна, це ім’я не полишало верхньої частини касових зборів. Стабільна популярність артиста компенсувала студії всі витрати. Успіх у глядачів та критиків мали фільми «Манхеттенська мелодрама» (1934), «Сан-Франциско» (1936), «Саратога» (1937), «Льотчик-випробувач» (1938) та «Шумне місто» (1940). «Щільна» фільмографія Кларка Гейбла не виключала створення шедеврів. На найвищу нагороду американських кінематографістів артист у цей період був номінований ще двічі: за роль Флетчера Крістіана у картині 1935 року «Заколот на «Баунті» та роль Ретта Батлера у фільмі 1939 року «Віднесені вітром».
Після отримання авансу за роботу в кіноадаптації роману, до сценарію якого доклав руку навіть автор «Великого Гетсбі» Френсіс Скотт Фіцджеральд, Гейбл оформив розлучення зі світською левицею Рією Ленгхем, адже давно вже не жив із нею разом. Саме цей шлюб сприяв тому, що зірку втомило «світське рабство»: об’єктивів і камер Гейблу і на студії вистачало, і він не бачив сенсу марнувати життя на беззмістовні публічні виходи, де зацікавлені люди збираються для зав’язування потрібних знайомств. На новому етапі Кларкові було важливіше берегти енергію для роботи, від якої артист отримував головне задоволення. А минулими здобутками Гейбл не хвалився і надмірно не тішився. Коли син друзів зацікавився його «Оскаром», актор віддав заповітну статуетку зраділому хлопчині: «Тримай, це тобі від мене подарунок!».
Сумніви та принципи
Цікаво, що Гейбл не хотів грати Ретта Батлера, у ролі якого глядачі від самого початку уявляли лише його. Ще до оголошення кастингу на студію приходили мішки листів від шанувальників із проханням знімати свого кумира у ролі мужнього героя. І саме ці очікування вселили в Кларка сумніви: він боявся потрапити до пастки вже сформованих уявлень. Що буде, якщо він не виправдає надій і не зможе відповідати образу, виплеканому американцями? Подумавши, Гейбл вирішив погодитися на відповідальну роль, знайшовши рішення, що робити у разі провалу. Якщо будуть критика та скарги, він завжди зможе сказати: «Ви самі цього хотіли!». А нервувати акторові довелося з першого дня роботи над фільмом до його прем’єри.
Виконавець головної чоловічої ролі ледь не зірвав зйомку, збираючись залишити майданчик із окремими туалетами для «чорних» та «білих». Наступним приводом для його обурення стали плани студії влаштувати прем’єру в Атланті і не запросити туди чорношкіру акторку Хетті Макденієл, яка зіграла Маммі. Це була протеже Кларка Гейбла: саме він сприяв її затвердженню на роль, за яку боролося не менше претенденток, ніж за втілення образу героїні Скарлетт О’Хара (її зіграла британка Вів’єн Лі) – навіть Елеонора Рузвельт відзначилася тим, що хотіла «прилаштувати» на роль матінки-рабині власну покоївку. І лише прохання до Кларка не бойкотувати прем’єру від самої Макденієл (вона отримала за свою роботу «Оскар») не позбавила глядачів можливості побачити Гейбла на презентації картини.
Кадр з фільму «Віднесені вітром»
Ма та Па
На початку знімального процесу «Віднесених вітром» продюсер Девід Селзнік відпустив виконавця ролі Ретта Батлера на власне одруження. Третьою дружиною актора стала акторка Керол Ломбард – його головне кохання. Вони познайомилися в 1932 році на зйомках фільму «Важкий чоловік» і ніяк спочатку один одного не зацікавили. На наступній зустрічі через чотири роки майбутнє подружжя навіть посварилося, після чого Гейбл отримав від міс Ломбард на знак примирення пару білих голубів, які започаткували зграю, що жила потім на їхньому родинному ранчо. Дарувати один одному на знак дружби чергову пару птахів стане їхньою гарною традицією. «Цій маленькій божевільній можна довірити свої слабкості та мрії», – зрозумів Гейбл, вперше відчувши себе з жінкою так невимушено.
Керол Ломбард і Кларк Гейбл
Вони зійшлися на любові до жартів і розіграшів. Комедійна акторка була веселою та легкою у спілкуванні. Щоб зареєструвати шлюб, пара скористалася чужою автівкою і поїхала подалі від Голлівуду. Для працівниці служби оформлення актів громадянських станів маленького містечка в Аризоні поява зірок стала повною несподіванкою: від хвилювання жінка-службовець заляпала документ чорнилами. Оселилися молодята на фермерському ранчо неподалік від Лос-Анджелесу, де Ма і Па розводили коней, утримували корів та свійську птицю. Гейбл об’їжджав територію на мулі, а Керол під наглядом керуючого фермою доглядала за птахами і збирала вирощений урожай.
Страшніше за війну
Але щастя пари було недовгим. 1942 року Керол Ломбард відвідала свій рідний штат Індіану, де залучала кошти для військових потреб під випуск державних облігацій. Літак, на якому дружина Гейбла зі своєю матір’ю та прес-агентом поверталася до Лос-Анджелеса, через помилку пілотів розбився в горах Невади. Усі пасажири та екіпаж загинули. Вдівець брав участь у пошуку тіл разом із рятувальниками.
А потім Кларк Гейбл служив у армії. Попри те, що на момент вступу його країни у Другу світову війну він уже не підлягав призову, вступити на військову службу до Американських військово-повітряних сил новобранця змусило прагнення заповнити психологічну порожнечу і заглушити особисте горе.
Популярного артиста було приписано до Першого кінематографічного об’єднання – підрозділу, який займався зйомками пропагандистських та навчальних фільмів для американських Збройних Сил. У діючий авіаполк зірку направили 1943 року для зйомок документального кіно про повітряних стрільців. Екіпірований камерою, Кларк мав знімати роботу коригувальників вогню на військових бомбардувальниках. Зірка Голлівуду здійснив 25 бойових вильотів, два роки пропрацювавши повітряним оператором та бомбардувальником у Європі. Дізнавшись про його участь у війні, Гітлер пообіцяв за той «трофей» солідну винагороду тим, хто візьме його у полон.
Поспішав жити
Під час бойового вильоту літак Гейбла атакували винищувачі, внаслідок чого було підірвано стабілізатор і виведено з ладу один із двигунів. А вдруге постраждали всі члени екіпажу: одного було вбито, двох поранено. Гейбл дивом уникнув влучання зенітної артилерії – куля пробила йому черевик і мало не поцілила в голову. У червні 1944 року документи про звільнення Кларка Гейбла з армії підписав капітан Рональд Рейган – майбутній президент США. З війни майор Гейбл повернувся з медалями та нагородним хрестом, а його бойова кінохроніка була показана у кінотеатрах. Військовий досвід додав ваги артисту в очах глядачів: Гейбла розірвали б «на сувеніри», якби шанувальникам не було відомо, що зірка не дає автографів.
Актор встиг ще двічі одружитися, обираючи жінок, схожих на його кохання Керол. Шлюб із однією з них, за визнанням Гейбла, став помилкою: із британською моделлю й акторкою Сільвією Ешлі Кларк через три роки розлучився. А в 1955 році чоловік одружився з давньою подругою Кей Вільямс, попереднім чоловіком якої був спадкоємець американського «цукрового магната». Гейбла завжди любили прийомні діти, які були у двох його дружин, а власну дитину йому могла подарувати Кей. Але першу вагітність від Кларка його остання дружина втратила, а вдруге актор не встиг відчути радість батьківства, не доживши до народження спадкоємця.
Кларк Гейбл і Кей Вільямс
Золоте серце
Після війни Кларк продовжив зніматися в кіно, з’явившись на екранах у картинах із Грейс Келлі («Могамбо»), Софі Лорен («Це почалося в Неаполі») та Мерилін Монро («Неприкаяні»). Спільна кіноробота з Мерилін Монро стала останньою для обох зіркових акторів. Важкі умови зйомок передчасно звели в могилу 59-річного Гейбла. Фільм за сценарієм Артура Міллера (чоловіка Монро) знімався у розпеченій пустелі, а партнерка актора затримувала свій вихід у кадр, нервово переживаючи розлучення з письменником. Акторові з коронарним тромбозом доводилося без дублера скакати в спеку верхи на мустангу (від чого зрештою й помер Кларк Гейбл), а потім терпляче чекати на вихід Монро з трейлера для спільних сцен. Але він ще й знаходив у собі сили по-батьківському підбадьорювати актрису на складному життєвому етапі.
Кларк Гейбл із Грейс Келлі («Могамбо»), Софі Лорен («Це почалося в Неаполі») та Мерилін Монро («Неприкаяні»)
«Кларк мав золоте серце, він не вмів злитися чи ненавидіти, і його поведінка ніколи не містила жодного натяку на образу», – говорив про артиста рідкісного дару Артур Міллер. Причиною смерті Кларка Гейбла стали наслідки інфаркту і пережиті ним останніми днями два серцеві напади. 16 листопада 1960 року 59-річний артист помер в Голлівудському медичному центрі в Лос-Анджелесі, де через чотири місяці народився його син Джон Кларк Гейбл. Останній фільм за участю Кларка Гейбла вийшов посмертно у 1961 році. На щастя, артист встиг побачити робочі кадри психологічного вестерну, де він вклав душу в образ старіючого ковбоя, що його вважав «найкращою своєю роботою й єдиною роллю, котру він зіграв по-справжньому».
Фото з відкритих джерел
