Інна Тихонова 
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Цікаві сторінки біографії Тараса Шевченка
Більшу частину земного шляху «батько української нації» провів на чужині. 27 із 47 років поза домом та інші неординарні факти з життя автора «Заповіту».
Штрихи до портрета
Навіть у панській неволі та засланні під наглядом жандармів нащадок вільних запорожців примудрявся залишатися вільним. Після арешту за участь у таємному товаристві член Кирило-Мефодіївського братства буденно продовжував займатися творчістю, знаходячи привід для жартів навіть у казематах. Єдине, про що просив у віддаленому форті Оренбурзького корпусу, куди його запроторили на примусову солдатчину із забороною писати та малювати – дозволити бодай пензель, який у його випадку є політично безгрішним. Не дочекавшись послаблень, пристосував для віршів і малюнків «захалявну книжечку», згадуючи перші півтора роки в безлюдній місцевості без можливості творити як найнестерпніші у засланні.
Шевченко-солдат (автопортрет, 1847)
За свідченнями «Київської старовини» (примірник 1889 року), «суворий і мішкуватий, поет не намагався справити на оточуючих сприятливого враження, однак у міру знайомства люди несподівано прив’язувалися до нього».
У Новопетровській фортеці Шевченко чекатиме права залишити службу близько десяти років і зачарує за цей час керівництво гарнізону. То був єдиний випадок у практиці коменданта Ускова, коли рядовий солдат став другом родини. Шевченка пускали на кухню і за стіл у його будинку, а насварити могли хіба що за надмірний потяг гостя до спиртного. Але моралі мали дружній характер, бо керівництво розуміло, що творча натура переживає неможливість творити особливо важко.
Треба віддати комендантові належне: коли б не доноси, на заборони тут закривали би очі. Потайки і напівлегально, в експедиції, Шевченко мав змогу малювати у засланні. Та навіть попри це, зустрічали в Новопетровському порті красеня-новобранця, а проводжали за сім років на вільний берег сивого старого.
Малювання замість полювання
Незважаючи на можливість вислуги під рушницею, Тарас Шевченко не навчився, за його власним висловом, жодного військового прийому. Він ігнорував зброю в будь-якому вигляді, надаючи перевагу малюванню над полюванням. А ще фотографував та ліпив із дітьми. Тарас Григорович знайшов підхід до молодших членів родини очільника і розважав жартами його дружину. Жіноче товариство якось зібралося на її кухні для приготування пельменів. Коли поета спитали, скільки йому зліпити, він відповів: «Сто!» Бажаючи розіграти служивого, жінки підсунули йому вареники з перцевою начинкою, але Шевченко все вдячно з’їв і навіть не скривився, чим розвеселив господиню.
Портрет жінки і дочки коменданта фортеці, що написав Тарас Шевченко
Ночував особливий рядовий не в казармі, а у власному ліжку. Під час виїзду на прогулянку «душа компанії» зазвичай влаштовувався в екіпажі біля провізії і не довозив більшу частину горілки та свого улюбленого рому до привалу. «Мало який пікнік обходився без його участі, – згадували товариші, – і, коли був в гарному настрої, жартам Шевченка не було кінця».
На солдатчині Тарас Григорович виступав у аматорських постановках і вражав очевидців сценічним перевтіленням. Не дарма він був завсідником у петербурзьких театрах і навіть пропонував руку та серце молодій актрисі. Шевченко мав також ніби артистичний голос (тенор) і знав багато пісень. А ще його приємний тембр магічно діяв на жінок.
«Гарний, сердечний, обдарований, – відгукувався про Тараса Григоровича комендант фортеці, – усім його природа наділила, окрім щастя».
Рідкісне фото, де Тарас Шевченко виглядає як справжній франт
«Сирота без роду»
Батьківське коріння Шевченка йшло від козака Андрія, який перебрався в серце України з Січі на початку XVIII століття. А дід по материнській лінії свого часу переселився до Київської губернії з Прикарпаття. Третя дитина кріпаків Григорія Івановича Шевченка та Катерини Якимівни Бойко народилася 9 березня 1814 року в Моринцях, а дитинство провела у батьківській Кирилівці. Надірвавшись на панщині, батьки рано померли: мати – 1823 року, батько – 1825-го. Тож знав, про що писав, автор рядків:
«Тяжко-важко в світі жити
Сироті без роду:
Нема куди прихилитися,
Хоч з гори та в воду!».
Освіту осиротілий у 11 років Шевченко здобував лише два роки в церковно-парафіяльній школі. Проте наприкінці життя його подарунком дітям стане власне видання «Абетки» («Буквара»), що створить основу нової літературної української мови. Для вивчення рідної писемності у безоплатній недільній школі Тарас Григорович за власний кошт надрукує 10 000 книжок. Але наразі сам набиратиметься знань у дяка з Києва за послуги на побігеньках. І піч учень топив, і воду носив, і навіть псалми на допомогу вчителеві на відспівуванні померлих читав.
Дитячою мрією Тараса була робота маляром: так називали у селах майстрів, котрі розписували храми. За витончену науку хлопець ладен був батрачити у чергового диякона – вже на Черкащині.
Малюнок батьківської хати, зроблений самим Тарасом Шевченком
14-річний Шевченко став козачком у кріпосника Енгельгардта, який не без «шкірного» інтересу взявся «правити алмаз», щоб отримати зі свого придбання максимальний зиск: адже не кожен поміщик міг мати в розпорядженні особистого портретиста. Наступного року пан повіз здібного учня до міста Вільно (сучасний Вільнюс). За півтора роки практики у портретиста Яна Рустема юний художник переїхав до Північної Пальміри, де працював у нового наставника Василя Ширяєва і як підмайстер розписував із цеховим живописцем петербурзький Большой театр.
Свобода – у лотерею
1836 року на етюдах у Літньому саду відбулося знайомство Шевченка із богуславським художником Іваном Сошенком. Порадившись із другом-письменником Євгеном Гребінкою (вихідцем із Пирятинського повіту Полтавщини), земляк представив «співплемінника» людям, які справили вирішальний вплив на його долю. Поет Василь Жуковський, академік живопису Карл Брюллов та інші авторитети з Академії мистецтв висловили готовність допомогти обдаруванню звільнитися з кріпацтва. 24-річного Шевченка вирішено було викупити у господаря за 2500 царських рублів. Таким був річний дохід із маєтку у 30 кріпаків. Збирали значну суму асигнаціями на закритому аукціоні з єдиним лотом – портретом Жуковського роботи Брюллова.
Майбутнього викривача самодержавства разом із двома десятками жертводавців викуповувала царська сім’я: за архівними довідками, особистий внесок імператриці Олександри Федорівни у благодійну лотерею на визволення Тараса Шевченка склав 400 рублів, Великої княжни Марії Миколаївни та наслідного князя Олександра Миколайовича – 600 на двох.
З квітня 1838 року одним кріпаком в імперії поменшало, а одним студентом Академії мистецтв – стало більше. Новий учень та товариш Брюллова три роки поспіль удостоювався за свої новаторські роботи медалей (особистою технікою Шевченка було використання замість ґрунтовки кольорового паперу, що забезпечувало картинам індивідуальний стиль та особливий настрій). 1845 року Шевченко став вільним художником, а після відбування заслання захистив ступінь академіка з художнього гравіювання у техніці офорту. Під час подорожей рідною землею живописець встиг сфотографувати у 1840-х роках чимало пам’яток старовини для виданого з княжною Варварою Рєпніною альбому офортів «Живописна Україна».
Тарас Шевченко серед друзів, 1859. Санкт-Петербург
Вірші Тараса Шевченка
Талановитого пейзажиста та портретиста Шевченка замовникам рекомендував сам Брюллов. І одного разу до плідного учня завітав майбутній видавець його першої поетичної збірки. Погляд завсідника літературних салонів та однокурсника Гребінки Петра Мартоса вихопив аркуш із віршами на підлозі. Рими гостю видалися цікавими. Дізнавшись, що Шевченко пише «під ліжко» також іншу поезію, замовник портрета несподівано запропонував видати збірку власним коштом. У цензора, що доводився родичом дружини Мартоса, питань до віршів не виникло: можливо, причиною цього була необізнаність в українській мові.
26 квітня 1840 року перша тисяча екземплярів книги зі сліпим кобзарем на обкладинці вийшла друком. У дебютній збірці було вісім поезій. Відставний штаб-ротмістр заробив на них 400 срібників, а автор зміг оцінити зрештою силу друкованого слова.
Найближчі шість років стали розквітом літературного обдарування Шевченка. Якщо «Кобзар» народився з романтичних традицій фольклорних піснеспівів, то надалі захоплення козацькою давниною еволюціонувало у більш тверезу оцінку національної історії в поемі 1841 року «Гайдамаки», присвяченій народному руху XVIII століття. А поеми «Кавказ» та «Єретик» засуджували не лише вади самодержавства, а й будь-яке насильство над особистістю.
На звинувачення петербурзької критики у провінціалізмі автор «Катерини», «Перебенді», «Тополі», «Хусточки» та «Наймички» відповів: «Хай хоч мужицький, аби поет».
Вірш «Заповіт»
Помер Тарас Григорович у Санкт-Петербурзі через три роки після звільнення з солдатського заслання – 10 березня 1861 року. За тиждень до його смерті було оголошене скасування кріпосного права.
Поховати себе Кобзар заповів «на Вкраїні милій». І за два місяці влада дала дозвіл і на це.
На місці перепоховання над Дніпром, на Чернечій горі в Каневі, сьогодні стоїть величний пам’ятник Кобзареві – один із 1384-х у світі. Як і раніше, у важкі часи українці шукають підтримки у свого Тараса: навіть через 200 років думки поета залишаються слушними.
Могила Шевченка у Каневі
**
Заповіт
Як умру, то поховайте
Мене на могилі,
Серед степу широкого,
На Вкраїні милій,
Щоб лани широкополі,
І Дніпро, і кручі
Було видно, було чути,
Як реве ревучий.
Як понесе з України
У синєє море
Кров ворожу… от-тоді я
І лани, і гори –
Все покину і полину
До самого бога
Молитися… а до того
Я не знаю бога.
Поховайте та вставайте,
Кайдани порвіте
І вражою злою кров’ю
Волю окропіте.
І мене в сім’ї великій,
В сім’ї вольній, новій,
Не забудьте пом’янути
Незлим тихим словом.
Фото: uk.wikipedia.org
