Валентина Вакуленко 
Ім’я Плавтилли Неллі (1524-1588) сплило у контексті феміністичного дискурсу щодо відновлення спадщини незаслужено забутих жінок-мисткинь – звичайно, у «нетрях упередженого чоловічого світу». Сам дискурс викликає неоднозначну реакцію: дехто вважає, що недооцінених жінок-художниць останнім часом почали, навпаки, надто переоцінювати. Але це точно не стосується Плавтилли Неллі, яку називають непересічним флорентійським феноменом.
Про художницю згадали після виходу документальної стрічки студії PBS «Жінки-невидимки: забуті художниці Флоренції». Але чи можна вважати матінку Плавтиллу такою вже непомітною? Адже вона була настоятелькою одного з найвпливовіших монастирів Флоренції, популярною релігійною художницею, яку згадував в своїй праці «Життєпис найвідоміших живописців, скульпторів і архітекторів» італійський живописець, архітектор і письменник Джорджо Вазарі, та першою флорентійською художницею епохи Відродження.
Вона була першою
Про життя художниці ми знаємо небагато. Її офіційна біографія може уміститися в декілька рядків: Пулісена Маргарита Неллі народилася в районі Сан-Феліче Флоренції у заможній родині, її батько П’єро де Лука був успішним торговцем тканинами. Загалом сімейство Неллі належало до вищого патриціанського прошарку флорентійського суспільства. У місті до наших днів зберіглася вулиця Віа-дель-Канто-де-Неллі у районі Сан-Лоренцо, на якій були розташовані будинки роду Неллі. Також відомо, що за рахунок родини Неллі було оновлено ризницю церкви Сан-Лоренцо.
Щодо Пулісени: у віці 14-15 років (в середньовічній Європі – вік нареченої) вона прийняла чернечий постриг у обителі Св. Катерини Сієнської на площі Сан-Марко і отримала ім’я сестри Плавтилли. Згодом жінка стала настоятелькою цього монастиря. Померла у 1588р.
Ось, власне і все. Можна тільки здогадуватись, чому юна діва опинилася у монастирі: вона явно не була дівчиною без приданого, якій, власне, не було куди більше подітися. Або вельможною, але незаможною панночкою, якій жадібна рідня поскупилася на посаг. Гарна дівчина з багатого патриціанського роду не вважалася тягарем, навпаки – непоганою інвестицією, вигідною та довгостроковою. Особливо у питаннях набуття нових ділових партнерів чи політичних союзників у буремних флорентійських колотнечах.
Площа Сан-Марко у Флоренції
Отож, з великою вірогідністю, цей крок був добровільним. Але чому? Що було причиною цього відчайдушного вчинку? Смерть коханого нареченого? Обітниця у тяжкій хворобі? Духовний порив, властивий юності? Або підсвідоме небажання бути річчю, яку інвестують навіть в успішний проект?
А як зреагувало на її рішення поважне сімейство? Забороняли? Відмовляли? Чи вирішили, врешті, що непогано буде, якщо хтось молитиметься за їхній рід?
«Cтраждаюча мадонна» Плавтилли Неллі
Якою вона була? Явно непересічною особистістю, якщо взяла до рук пензля. Ще й почала створювати масштабні релігійні композиції – і це у часи, коли черницям, за негласним правилом, дозволялося малювати хіба що книжкові мініатюри… А ще вольовою людиною і талановитим менеджером, якщо спромоглася очолити обитель. Мабуть, праведною та побожною черницею, яка не дуже полюбляла виходити за стіни рідної Санта-Катарини, бо за брамою починалася надто «розпусна» світська Флоренція, де на кожному кроці можна було натрапити на язичницьких ідолів або на поганську богиню Венеру, зображену… у чому її піна морська народила. І куди це дивиться правитель, який стверджує, що він захисник християнської віри? Хоча злі язики торочать, що Венеру писали з чергової герцогської коханки. А панотець єпископ (прости Господи, не нам його судити!) на все заплющує очі, бо правитель щедрий до церкви…
Брати та сестри Савонароли
Аби зрозуміти реалії тогочасного духовного життя, треба знати, чим був монастирський комплекс Сан-Марко (церква Святого Марка та жіночий монастир Святої Катарини) для Флоренції.
Колись настоятелем обителі Сан-Марко був Джироламо Савонарола (1452-1498) – фактичний правитель Флоренції з 1494 до 1498 рр. Проклятий Римом єретик та борець за чистоту католицької віри був жорстоким диктатором та завзятим духовним пастирем, фанатичним богословом та палким проповідником. Це той самий Савонарола, чия скульптура стоїть поряд з пам’ятником М.Лютеру у Вормсі і про якого досі кажуть, що якби Савонарола переміг, то навіщо був би Лютер. Він нещадно критикував Рим, але вважав себе найвідданішим католиком, влаштовував на площах Флоренції «багаття марнославства», на яких спалювали витвори мистецтва, але разом з тим проповідував виключну роль мистецтва духовного. Савонарола приймав закони про страту богохульників та «содомитів», а в той же час у проповідях захищав права жінок і дітей. Стверджуючи, що жінки, які обирають релігійний подвиг, зрівнюються у духовній мужності з чоловіками – і це в часи, коли богослови вели серйозні диспути щодо того, чи є у жінки душа. Савонарола належав до ордену св.. Домініка, але вважав, що Віра вища за устав.
«Св. Катерина отримує стигмати» авторства Плавтилли Неллі
За часів Савонароли Флоренція змінилась до невпізнаваності: дами перестали носити прикраси, замість пісень на вулицях лунали псалми, багаті жертвували великі кошти бідним, але разом з тим процвітали доноси та жорстокі страти. Як і будь яка утопія, духовна республіка Джироламо Савонароли не могла тривати довго: для нього та його послідовників все закінчилось прокляттям Риму та багаттям. До влади повернулись Медичі, спадкоємці Козимо Медичі, покровителя ненависних «язичників»-гуманістів.
Та дух фра Джилорамо, фізичне тіло якого було спалене та розвіяне, жив у серцях своїх послідовників: монахи Сан-Марко, попри домініканські шати, надовго залишалися саме братами і сестрами Савонароли…
А протистояння вільнодумної, гуманістичної, веселої Флоренції Медичі та праведної, побожної, суворої Флоренції Савонароли у всіх трагічних протистояннях та переплетіннях стало своєрідним Інем та Янем високої флорентійської, а згодом – італійської культури.
Санта-Катарина Сан-Марко – обитель живопису
Отож проповіді Савонароли про жіноче рівноправ’я та його настанови щодо уникнення лінощів та працьовитість ченців, культ духовного мистецтва, що процвітав серед послідовників фра Джилорамо, помножені на творчий ентузіазм та організаційні таланти матінки Плавтилли дали результат: за часів її правління монастир Санта-Катарина перетворюється на велику художню майстерню. Твори черниць користувалися неабиякою популярністю серед флорентійської знаті, про що згадує той же Джорджо Вазарі. Поважні сеньйори воліли милуватися своїми Флорою та Венерою у дальніх покоях, але у сімейному алтарі надавали перевагу наївним та зворушливим образам сестер Святої Катарини.
Св. Катерина Сієнська
І якщо інша Свята Катарина – Булонська – відстояла право жінок у монастирях тримати пензля, хай навіть для малювання книжкових мініатюр, то Плавтилла Неллі та її учениці довели, що здатні створювати повноцінний релігійний живопис та навіть складні, масштабні композиції.
Сама матінка написала одне з наймасштабніших полотен – семиметрову картину «Таємна вечеря», що стало своєрідним знаком якості для тієї епохи і поставило мисткиню в один ряд з такими майстрами, як Леонардо да Вінчі, Андреа дель Сарто, Доменіко Гірландайо та Алессандро Аллорі. Іншому величному полотну художниці «Плач зі святими», його реставрації та вивченню був присвячений окрема документальна стрічка студії Art Media.
До речі, «Таємна вечеря» – єдина підписана картина художниці, під іншими своїми полотнами вона просто писала «prega per l’artista» («моліться за митця»). Так, не за сестру-черницю, не за настоятельку, а саме за митця… Це багато про що говорить.
«Таємна Вечеря» Плавтилли Неллі
Міфи та принципи матінки Плавтилли
Щодо творчості Плавтилли Неллі існують деякі міфи, які, навіть при поверховому аналізі абсолютно не підтверджуються. Наприклад, вважається, що художниця була самоучкою. Це твердження ми знаходимо у того ж Вазарі, який писав, що Неллі «не мала великої практики у своєму мистецтві». Нібито вона вивчала живопис за першою книгою роздумів про правила малювання Алесандро Алорі та Аньоло Бронзіно і копіюючи роботи фра Бартоломео, що залишив близько 500 малюнків обителі Санта-Катарина.
«Оплакування мертвого Христа»
Але будь-яка людина, яка відвідувала художню студію, розуміє, що неможливо досягти такого рівня, копіюючи чужі роботи та читаючи книжки з теорії живопису! У творах Плавтилли Неллі ми бачимо наявність, хай первинної, але ґрунтовної художньої освіти, що дає ще одну тему для роздумів. Адже таку освіту у згадані часи могла отримати хіба що дочка художника або дівчина з прогресивної родини ренесансних гуманістів, які не вважали малярство виключно чоловічою справою. Можливо, батько Плавтилли і був таким? Але згодом, нажаханий безкінечними лихами, що звалилися на його рідне місто, перетворився з вільнодумця на ревного католика? Тоді все сходиться – і художня освіта майбутньої матінки-настоятельки, і її подальші релігійні прагнення.
Ще одна міфологема – неспроможність Плавтилли Неллі малювати чоловіків: нібито, за неможливістю вивчати чоловічу анатомію, фігури чоловіків виходили в неї надто «жіночними». Але варто порівняти її «Таємну вечерю» з аналогічним твором Леонардо да Вінчі. Непевними здаються радше безтілесні апостоли Леонардо, а зовсім не конкретно-тілесні м’язисті апостоли-рибалки Плавтилли Неллі. Крім того, відомо, що фра Бартоломео залишив монастирю ще й колекцію дерев’них моделей, за якими черниці могли безпечно вивчати основи анатомії.
Чоловічі постаті на картині Плавтилли Неллі «Таємна вечеря»
Мисткині також нерідко докоряють «старомодною», «середньовічною» манерою живопису, яка довго вважалася ознакою другорядності її творчості. Але, можливо, саме ця манера, властива Плавтиллі та її вчителям (тому ж фра Барталомео) та ученицям, була своєрідним ресентиментом щодо високого «рафаелівського» Відродження, що залишилось глибоко чужим для натхнених братів та сестер Савонароли як занадто «мирське». Серед моря рафаелізму вони продовжували відстоювати художні ідеали Кватроченто – гармонії традиції, духу і плоті задля торжества Віри.
Св. Домінік отримує вервицю
Минули віки, в решті-решт усі отримали своє: рід Неллі – молитви та прощення гріхів, а Савонарола та Медичі – сторінку у підручнику історії. Зрештою, кожен з них по-своєму любив Флоренцію та прагнув її процвітання. А скромна черниця обителі Санта-Катарина, стала не дуже доречним прапором фемінізму та символом прагнення жінки до творчих висот. І це, здається, не дарма…
