Інна Тихонова 
«Варто підрости, і милосердний бог залишить вас напризволяще», – ця метафорична фраза письменника і пілота може бути ключем до розуміння перипетій його життєвого шляху.
Безпека світу
Антуан Марі Жан-Батіст Роже де Сент-Екзюпері народився 29 червня 1900 року в Ліоні. Згадки про стародавній аристократичний рід графа Антуана де Сент-Екзюпері починаються з 1235 року. Старовинні провансальські дворяни були пращурами матері Марі Буайє де Фонколомб, яка мала медичну освіту, захоплювалася поезією (навіть видала власну збірку), живописом і музикою, і ці здібності успадкував син: Антуан добре малював, складав вірші та грав на скрипці. Виховати та поставити на ноги п’ятьох дітей батько не встиг: коли середньому Тоніо (так називали Антуана у дитинстві) було чотири рочки, страховий інспектор Мартін-Луї Жан Екзюпері помер від інсульту.
Після смерті чоловіка багатодітна вдова переїхала до матері, забравши дітей до фамільного замку Ла Молль на середземноморському узбережжі. Антуан жив то там, то у двоюрідної бабусі Марі, віконтеси Трико, у її помешканні на площі Белькур у Ліоні чи заміському замку Сен-Моріс де Реманс. Дитинство було найщасливішим і найбезтурботнішим періодом його життя, про що він із ностальгією згадував у листуванні з матір’ю: «Я не впевнений, що жив після того, як розлучився з дитинством. Ніщо й ніколи не давало мені такої впевненості у безпеці світу, як затишна піч у верхній кімнаті в Сен-Морісі».
Будинок в Ліоні, де народився Антуан де Сент-Екзюпері. Тепер вулиця носить його ім’я
Лунатик і Звіздар
З дитинства Антуан виявляв здібності до експериментування та творчості: вигадував мотори та конструював літак, прикріплюючи до велосипеда простирадла на каркасі з вербових лозин і розганяючи його в надії колись відірвати від землі. За захопленість небом та зірками з дитинства його прозвали Лунатиком та Звіздарем. Хлопчик оспівував літальні апарати у своїх римах («Крила погойдувалися від вечірнього вітерця, спів мотора заколисував душу») і знався на математиці, що знадобилася йому в подальших винаходах: він стане не лише пілотом, а й водночас механіком, що мав п’ять зареєстрованих власних патентів.
Екзюпері навчався з молодшим братом Франсуа в єзуїтських коледжах Нотр-Дам де Сен-Круа (Ле-Ман) і Нотр-Дам-де-Монгре у Вільфранш-сюр-Сон, а продовжив навчання в коледжі маристів Вілла-Сент-Жан у Фрібурі у Швейцарії, де брат у підлітковому віці помер від ревмокардиту. У цій згуртованій родині зростали три дівчинки і два хлопчики: Франсуа був найближчим другом Антуана, який дуже страждав, коли залишився один. «Дружбу не купиш», – казав Екзюпері, переживаючи непоправні втрати в майбутньому.
Антуан де Сент-Екзюпері з братом і сестрами
Вибір зроблено
Здобувши атестат зрілості, Антуан продовжив освіту в школі Боссюе в Парижі, змінивши її згодом на інтернат при ліцеї Сен-Луї, де вивчав додатковий курс математики, необхідний йому для підготовки до конкурсу у військово-морське училище. За іронією долі, конкурс до технічного навчального закладу майбутній письменник провалив на творі: він не розкрив тему про враження ельзасця, який повернувся з війни до рідного села, що знову стало французьким. «Я там не був, не знаю», – не став фантазувати абітурієнт, сумніваючись у правильності обраного шляху.
Пізніше Екзюпері вступив як вільний слухач на архітектурне відділення при Академії мистецтв, але й від такої освіти відмовився на користь своєї мрії про небо. Хлопчина з олівцем насправді марив професією пілота. Вперше піднявшись у небо у 12-річному віці як пасажир літака одного з піонерів авіації, він назавжди прикипів душею до романтичної та героїчної роботи людини за штурвалом і не полишав надії підняти колись у повітря крилату машину самому. Щойно оголосили набір до льотної школи, як ні про що інше Антуан уже не думав. Його сміливості не було меж, і молодий лихач був готовий віддати себе батьківщині.
Наодинці з мотором
У 1921 році Екзюпері призвали до армії, і він зробив усе можливе, щоб опинитися у 2-му полку винищувальної авіації у Страсбурзі. Першим щаблем у його кар’єрних сходах була робоча команда при ремонтних майстернях, але невдовзі новачок успішно склав іспит на цивільного пілота. Після переведення до Марокко Антуан отримав права військового льотчика, удосконалювався на курсах офіцерів запасу і в 22 роки в званні молодшого лейтенанта був призначений до авіаційного полку в Ле-Бурже під Парижем. Переживши наступного року свою першу авіакатастрофу, Антуан отримав черепно-мозкову травму, комісувався та зайнявся літературою у Парижі.
Але небо його не відпустило. Після армії Екзюпері було прийнято на роботу в компанію «Аеропосталь»: пілот доставляв авіапошту до Африки, обслуговуючи маршрут Тулуза – Касабланка – Дакар. У 26 років льотчика було призначено начальником станції на краю Сахари, де він написав свій перший роман «Південний поштовий». «Я дуже швидко втомлююсь від себе і через це можу нічого не зробити в житті, – тривожився Екзюпері в листі до близької подруги у 1926 році. – Але я так сильно потребую свободи!». «Ви не уявляєте, яке умиротворення і свободу відчуваєш на висоті 4000 метрів наодинці з мотором», – зізнавався Сент-Екзюпері матері. А 1927 року він розповів їй у листі про своє потаємне бажання писати: «Я маю так багато сказати! Хочу, щоб мене бачили в тому, що я пишу – концентраті моїх думок, спостережень і почуттів».
З ризиком для життя
Як технічний директор аргентинської філії служби авіапошти «Аеропосталь» Екзюпері вирушив до Південної Америки, де його наздогнали і дебютне видання, і висока нагорода за роботу в Африці. За порятунок поранених льотчиків у небезпечних районах із ворожим населенням і внесок у розвиток цивільної авіації льотчик Екзюпері у 1930 році став кавалером ордена Почесного легіону. У поданні до нагороди відзначалися його сміливість, холоднокровність, самовідданість та знання справи. Адже працювати керівникові аеродрому в Кап-Джубі доводилося з ризиком для життя, в оточенні ворожих племен, у пустелі.
А в новому регіоні роботи того ж року Антуан де Сент-Екзюпері особисто займався пошуками друга-льотчика Анрі Гійоме, який зазнав аварії в Андах. Роман «Нічний політ» був наступним документальним свідченням небезпеки роботи авіаторів. У льотній біографії Екзюпері було кілька авіакатастроф, коли він насилу вибирався з кабіни літака, що тонув, і розбивався в пустелі. Бувало, що з двох членів екіпажу він виживав один. Після зіткнення літака з піщаним схилом їх із механіком одного разу врятували від зневоднення у пустелі бедуїни.
Сент-Екзюпері біля розбитого літака в Лівійській пустелі
Військовий хрест
Численні переломи сковували надалі рухи льотчика, не дозволяючи навіть самому надіти комбінезон. Але чоловік уже не міг жити без ризику і звик до болю після накопичених травм. Стаючи що менш придатним для польотів, пілот що більше їх потребував. Він казав керівництву, що відчуває у цьому «фізичну та душевну потребу». Жодне падіння не ставало на заваді черговому зльоту, у тому числі – творчому. У 1930-х роках Антуан де Сент-Екзюпері спробував свої сили у кінематографі: за одним із його сценаріїв 1936 року режисер Раймон Бернар зняв фільм «Анна-Марія».
Роком пізніше письменник на власному літаку (він з’явився у нього 1935 року) вирушив як кореспондент паризької вечірньої газети Paris Soir в охоплену громадянською війною Іспанію. Наступного дня після оголошення Францією війни Німеччині Екзюпері прибув на військовий аеродром у Тулузі за місцем мобілізації. Через два місяці його перевели до бойової авіачастини дальньої розвідки. «Коли у Провансі горить ліс, люди виходять проти вогню з відрами та лопатами, – писав 39-річний льотчик. – Я мушу битися в цій війні, адже все, що мені є дорогим, зараз – під загрозою». За бойові вильоти з розвідувальною місією «граф за штурвалом» отримав нагороду «Військовий хрест».
Заборонена зброя
Напередодні капітуляції, названої перемир’ям, у липні 1940 року групу 2/33, в якій воював Екзюпері, відправили в евакуацію до Алжиру, а після підписання перемир’я так само і у Північній Африці його зброєю стало слово. У 1942–43 роках він написав у США повісті «Військовий льотчик» та «Лист до заручника», які мали стати арсеналом французького Руху Опору. Але книга «Військовий льотчик» опинилася під забороною в обох частинах країни: у той час як у нацистів та маріонеткового уряду Віші видання були визнані пропагандою Опору, прихильниками де Голля книга критикувалася через «пораженські настрої». Всі ці події не додали оптимізму льотчику, який все глибше поринав у депресію.
Рятуючись «чаклунством пам’яті», Антуан зігрівався спогадами про будинок свого дитинства і розумів, що гостро потребує тепла родинного вогнища. Чи встигне він створити власне вогнище і чи знайде ту жінку, яка заспокоїть його тривожність? Поразка Франції змусила письменника переїхати до США, і там його посилена «кризою середнього віку» неприкаяність одразу заявила про себе на повний голос. Екзюпері мав ще багато задумів, проте він знову домагається права сісти за штурвал військового літака. Він уже не молодий, до того ж скалічений, та хіба це може його стримати? Отримавши влітку 1944 року дозвіл ще на дев’ять бойових польотів, з дев’ятого вильоту 44-річний майор Сент-Екзюпері не повернувся, назавжди залишившись у небі, як і його Маленький принц…
Притча про самотність
У Нью-Йорку Екзюпері написав у 1942 році найвідомішу свою роботу – притчу-казку про самотність «Маленький принц». Письменник створив автобіографічного героя – маленького Тоніо, що загубився у дорослому світі. Це та сама щаслива дитина, з якої виросла розчарована доросла людина. Таким є життя сучасної особи на планеті, що потребує «садівника для людей». Образ Маленького принца Екзюпері використовує також у тексті попередньої книги «Планета людей» (в американському виданні вона називається «Вітер, пісок і зірки»).
Так вийшло, що і попередня книга, що була зібрана із записів льотчика під час лікування в нью-йоркському госпіталі після падіння його літака в Гватемалі, теж мала відношення до США. В 1938 році аварія, в якій загинув механік, сталася під час набору висоти при спробі здійснити переліт з Нью-Йорка на Вогняну Землю. Антуан тоді дуже покалічився. Друкарня подарувала йому сувенірний екземпляр першого видання, видрукуваного на авіаційному полотні. У Франції книга 1939 року удостоїлася Великої премії Французької академії.
Де твої крила?
Зображення крилатого хлопчика, який сидить на хмарі, художник Екзюпері машинально малював на шматках паперу в перервах між бойовими вильотами. Поступово крила змінилися довгим шарфом (такий носив і сам автор), а хмара перетворилася на астероїд. Оригінальні авторські малюнки увійшли до першого американського видання казки, випущеної по всьому світу загальним тиражом близько 200 мільйонів екземплярів. У США найуспішніший твір письменника було опубліковано 1943 року у видавництві Reynal & Hitchcock двома мовами – французькою й англійською. Людям досі відгукується філософський сенс притчі для дорослих, адже багатьом читачам є відомі прообрази персонажів.
Лис у «Маленькому принці» – образ вірного друга, але насправді уособленням персонажа, що навчав героя «бути відповідальним за тих, кого приручив», вважається американська подруга Антуана – Сільвія Рейнхардт (їх пов’язували дружні стосунки). Великими вухами на малюнку Екзюпері персонаж нагадує приручену льотчиком у Марокко маленьку пустельну лисичку фенека. А зворушлива і норовлива Троянда – це «хворе кохання» письменника, прообраз його дружини Консуело. Їхнє знайомство відбулося у Буенос-Айресі, а побралася пара у 1930 році. Імпульсивну молоду латиноамериканку знайомі називали «сальвадорським вулканом».
Антуан де Сент-Екзюпері з дружиною Консуело
Спогади Троянди
«Тоніо любив хорошу компанію, але телефонні дзвінки викликали в ньому жах, бо за характером він був нелюдимим», – писала в мемуарах «Спогади Троянди» Консуело де Сент-Екзюпері. Те саме говорив про себе в листі до матері і сам Антуан де Сент-Екзюпері: «Мало хто може сказати, що хоч скільки-небудь мене знає: я не відкриваю людям душу». Коли письменник кликав Консуело до Парижа, то попереджав, щоб вона не повідомляла про це журналістів. А сальвадорська журналістка, письменниця та художниця й сама мала стосунок до того цеху. Щоправда, коли вона прийшла якось брати в Антуана інтерв’ю, письменник здивувався: він мало стежив за кар’єрою власної дружини.
Консуело де Сент-Екзюпері (Сунсін-Сандоваль-Сесіння) походила із сальвадорського міста Вірменія. Її батьками були заможні землевласники, тому дочка здобула освіту в США, Франції та Мексиці. Попри молодість, заміж вона виходила вже втретє. «Мені хотілося б від вас такого розуміння, як у матері до сина», – наставляв дружину Екзюпері. Мати була для Антуана, який виріс без батьківського виховання, найдорожчою людиною у світі. «Ви потрібні мені так само сильно, як у дитинстві», – не втомлювався повторювати мамі відважний льотчик до кінця своїх днів. Син пояснював матусі, що чекає від дружини «допомоги у знятті тривожності», але їх з Консуело модель стосунків цього не передбачала.
Консуело де Сент-Екзюпері (1942 рік)
Синдром Екзюпері
Письменник навіть реєстрацію шлюбу в Америці зупинив, засмутившись через те, що на церемонії в мерії не було його рідних. «Ви ж розумієте мене?» – звернувся він крізь сльози до урочисто вбраної нареченої. І та зрозуміла: весілля скасовується. Наречений палко дякував за те, що його рішення знайшло підтримку. Довелося переносити церемонію до Парижа. Такий нервовий і неспокійний союз давно цікавить психотерапевтів. Переживання, образи, маніпуляції, взаємні зради – отруйний коктейль для перевірки почуттів. Але шлюб зберігався, виснаживши обох і ставши ілюстрацією «синдрому Екзюпері» (так у медичній психології називається «турбота про тих, кого приручили»).
Письменник продовжував плекати свою «Троянду під скляним ковпаком», нагороджуючи її гарними листами на кшталт цього: «Консуело, я щасливий мати таку дружину і хочу після смерті зустріти тебе у вічності». 160 любовних листів з малюнками та фотографіями Екзюпері зараз перебувають у власності вдови садівника Хосе Мартінеса-Фруктуозо, якому «Троянда»-Консуело заповідала після своєї смерті майно та права на пам’ятні реліквії Екзюпері. Родичам письменника вона не зробила такого подарунка з образи – помстилася за глузування та засудження (називали її «оперетковою графинею). Тепер спадкоємцям з обох боків є чим займатися: померла їхня колишня невістка у 1979 році, а вони досі судяться за право публікації документів без дозволу другої сторони.
Весілля Антуана і Консуело (наречена в чорному вбранні)
«Він приречений»
«Чоловік був приречений на смерть», – писала Консуело. Що це – передчуття «чорної вдови» (у всіх її чоловіків передчасно обривалося життя) чи «творча інтуїція»? Екзюпері часто говорив із дружиною про смерть: «Потонути – це просто. Дозвольте вам розповісти про це…». Навіть керівникові штабу ескадрильї Жану Леле льотчик напівжартома повідомляв, що ворожка передбачила йому загибель у морі: «За матроса мене прийняла вона, чи що?». І коли в 1944 році трапилося лихо, хтось про той цікавий факт із життя Екзюпері відразу згадав.
31 липня 1944 року Антуан де Сент-Екзюпері зник безвісти на острові Корсика. Він вилетів з аеродрому Борго в розвідувальний політ і не повернувся. Перш ніж загубитися в небі над Середземним морем, льотчик освоїв новий швидкісний літак P-38 Lightning і написав 9-10 липня 1944 року: «Потішне маю ремесло для 44 років. Але польоти на висоті десять тисяч метрів – це ліпше, ніж алжирське ледарство. Я вибрав роботу на максимальне зношування і мушу вичавити себе до кінця. Добре було б цій мерзенній війні закінчитися раніше, ніж згасну я. Адже маю ще надалі справи».
Військовий браслет Антуана де Сент-Екзюпері, знайдений у 1998 році у Середземному морі
Остання таємниця
Напередодні фатального польоту пілот закінчив довгу розмову з генералом Гавуалем передачею йому маленької валізки зі своїми рукописами. «Ми розплакалися, і я пішов від нього з валізкою дуже пізно, – згадував генерал. – Це був ніби заповіт. Мені здалося, він передчував, що його скоро не стане». Тривалий час обставини загибелі Антуана де Сент-Екзюпері були невідомі. Припускали, що він розбився в Альпах. І лише 1998 року рибалка біля Марселя виловив у морі браслет з гравіюванням імен льотчика та його дружини: Antoine, Consuelo. На браслеті також було вибито адресу видавництва, що друкувало книги Екзюпері. А у травні 2000 року нирець виявив на 70-метровій глибині розсіяні на кілометровій смузі уламки літака, який міг належати Антуану де Сент-Екзюпері.
Залишки Lockheed P-38 Lightning, на якому літав Сент-Екзюпері, коли зник над Середземним морем. Уламки були знайдені та ідентифіковані в 2004 році.
Через три роки зруйнований апарат підняли та ідентифікували: це був той самий літак, на якому полетів Екзюпері. Журнали Люфтваффе не містили того дня записів про збиті в регіоні літаки, самі уламки не мають ознак обстрілу, а останків льотчика не виявлено. До версій про аварію або самогубство пілота на тлі депресії додалося припущення про можливе дезертирство льотчика. Відразу знайшовся 86-річний ветеран Люфтваффе, який зізнався, що збив той літак на своєму Messerschmitt. Перевірка показала, що дідусь говорив неправду: виявилося, він хотів уберегти льотчика від образливих підозр. Зараз уламки літака зберігаються в Музеї авіації та космонавтики в Ле-Бурже, а основними версіями вважаються людський фактор або технічна несправність, внаслідок яких літак Антуана де Сент-Екзюпері впав у море. Згадаймо, як закінчується історія про Маленького принца? Тіла його сумний оповідач не знайшов, тож Маленький принц повернувся на свою планету?
Фото з відкритих джерел
