Сергій Гулюк 
Про події, що сталися проти ночі 7 листопада (за старим стилем – 25 жовтня) 1917 року у російському Петербурзі, у районі Зимового палацу, складено багато історій, міфів, легенд, створено сотні книжок, фільмів та навіть серіали. Здебільшого цю титанічну роботу свого часу взяла на себе радянська пропаганда, яка зі шкільної лави забивала у мізки юних громадян цвяшки-тези про історичне і невідворотнє значення холостого пострілу крейсера «Аврора», який буцімто знаменував початок нової ери (чого варта лише пісня «Что тебе снится, крейсер «Аврора»?). Існує й думка про те, що наслідки того пострілу понад сторічної давнини нам доводиться частково відчувати і сьогодні, бо з розпадом Радянського Союзу та ера не скінчилася.
Художня вигадка та необмежені можливості ідеологічних партійних відділів зафіксували у свідомості майже анекдотичний образ більшовика чи матроса з рушницею, який, увірвавшись до Зимового, перед тим, як привласнити звідти усі коштовності, першим ділом промовив фразу: «Которые тут временные? Слазь! Кончилось ваше время», – яку потім Маяковський зафіксував у своїй поемі «Хорошо». То була апеляція до Тимчасового уряду, який тоді засідав у палаці. Фактично очолював той уряд і головував на його останньому засіданні у той трагічний для світової історії день 31-річний Михайло Іванович Терещенко, киянин, підприємець, політик та перший олігарх, як назвали його згодом.
Розкішна яхта – як взірець недоторканності
Якщо навмисне використати тавтологію, то киянин Терещенко, що належав до знаменитого роду і чиїм прізвищем названа вулиця у Києві, тимчасово виконував обов’язки головуючого у Тимчасовому уряді через те, що його призначений керівник – Олександр Керенський – втік із Зимового палацу (як довгі роки переконувала радянська пропаганда, нібито у жіночій сукні, а за іншою версією – на автомобілі з американськими дипломатичними номерами).
Родинний маєток Терещенків, розташований у Києві на вулиці Терещенківській, 9. Зараз тут знаходиться Київська національна картинна галерея
Але слід пояснити, яким чином молодий українець опинився у російському царському уряді та ще й очолив його. Треба сказати, що кар’єра Михайла у той час розвивалась дуже стрімко: лише у революційному 1917 році він встиг побувати міністром фінансів та міністром закордонних справ. До цього, після навчання у Київському університеті, три роки вивчав економіку у Лейпцигському університеті, отримав ще й юридичну освіту, потім працював у дирекції імператорських театрів, займався видавничою діяльністю, але, перш за все – активно розвивав сімейний бізнес, бо народився ж бо у родині крупних цукрозаводчиків та землевласників. Тому Михайлові належали цукрово-рафінадні заводи, а його особисті статки загалом оцінювались приблизно у 70 млн рублів. І, як це часто буває із великими бізнесменами, банкірами та підприємцями, Терещенка занесло у політику (олігархи і політика – десь ми вже таке бачили, чи не так? 🙂 ).
Герб родини Терещенків
А там, де є великі гроші та вплив – там інтриги та змови, і саме Михайло Терещенко – один з тих, хто брав участь у підготовці державного перевороту у лютому 1917 року, у результаті якого російський імператор Микола II зрікся престолу. Стверджують, що напередодні цих подій міністр юстиції царського уряду Щегловітов доповідав імператору: «Ваша Імператорська Величносте, для того, аби революції не відбулося, необхідно заарештувати лише одну людину – Михайла Івановича Терещенка».
Та заарештувати Терещенка не могли, як мінімум, з однієї цікавої причини: він був володарем 127-метрової яхти «Іоланда», на якій регулярно відбувалися гучні вечірки, де, серед інших, брали участь члени імператорської родини та поважні князі. Та й взагалі, перебуваючи у дружніх стосунках з царською родиною, Михайло Іванович вважався недоторканою персоною.
Яхта «Іоланда»
У 1912 році, коли він придбав яхту «Іоланда», це була найбільша приватна яхта у світі. 27-річний Терещенко побачив її у Криму і втратив апетит, сон та, певно що, і розум. На той момент вона належала одному з нью-йоркських мільярдерів, а саме судно будували для італійського короля Віктора Емануїла III і назвали на честь однієї з його доньок.
Кажуть, що український підприємець довго вмовляв американця продати йому судно і навіть перервав його круїз, компенсувавши мільярдеру усі незручності, пов’язані з поверненням до Нью-Йорку. Під час Першої світової війни Терещенко передав «Іоланду» британському адміралтейству, з неї зробили плавучий шпиталь, а у Другу вона під прапором Британського військового флоту боролася з німецькими підводними човнами.
«Вам привіт від Міхал Іванича…»
Але повернемося до вечора 6 листопада 1917 року, коли за лічені хвилини до більшовицького штурму Зимового палацу і проведення останнього засідання Тимчасового уряду, Михайло Терещенко у одній з кімнат палацу зворушливо прощався зі своєю коханою – француженкою Маргарет Ное, яка була на той час вагітною. Цікаво, що серед Терещенків панувало негласне правило: ніяких французів у родині. Нібито це було пов’язане з тим, що засновник роду – Артемій Терещенко – свого часу воював проти армії Наполеона Бонапарта.
Та Ное не тільки стала дружиною підприємця, а й народила йому трьох дітей, а ще – фактично врятувала йому життя. Так от, прощаючись з дружиною та переконуючи її при першій можливості вирушити до Парижу, Михайло попросив її зробити ще одну річ: розібрати кольє, яке він свого часу їй подарував, і дістати з нього синій діамант, додавши, що він ще згодиться під час скрутнощів, які, схоже, наставали для родини.
Діамант Tereschenko Blue
Фантастичної краси діамант, який важив 42,92 карати, було знайдено в Індії, в копальні Коллура. Стверджують, що він був частиною вкраденої ритуальної прикраси індуїстського бога Рами. Терещенко придбав коштовне каміння у 1913 році у Антверпені та подарував коханій Маргарет Ное. Після огранування діамант отримав назву «Tereschenko Blue» і став другим за розміром у світі синім діамантом після відомого «каменю Хоупа».
Як і слід було очікувати, тієї ж ночі, коли стався Жовтневий переворот, і більшовики штурмували Зимовий, головуючого Тимчасового уряду Михайла Терещенка було заарештовано і відправлено до холодної камери в’язниці у Петропавлівській фортеці. Розлючений натовп солдатів та матросів, який зустрічав колишнього царського міністра на сходах палацу, вимагав його негайної страти, звинувачуючи у «експлуатуванні» робочого класу та інших смертних гріхах.
В’язниця, у якій потому він перебував майже п’ять місяців, у його становищі виявилась ще непоганим результатом. Майже курйоз стався з Терещенком під час його ув’язнення: серед засуджених він зустрів у фортеці того самого міністра юстиції Івана Щегловітова, який рекомендував царю його арештувати. «Михайло Іванович, і ви тут!», – чи то удавано, чи то щиро здивувався екс-міністр, а потім додав: «Мабуть, це задоволення коштувало вам пари мільйонів. Чому ви не попросили мене про це, коли я був при владі? Я б організував для вас це безкоштовно».
Кращі друзі більшовиків – діаманти
Тим часом французька кохана олігарха Маргарет разом з його матір’ю Єлизаветою Терещенко прикладали найрізноманітніші зусилля для його звільнення. Застосовувалися політичні та дипломатичні канали та зв’язки, та марно: окрім усього, Михайло Терещенко – принаймні, як він стверджував пізніше – був особистим ворогом Леніна, тому що мав компромат на «вождя світового пролетаріату», у якому були задокументовані його зв’язки з Німеччиною. Та більшовики, очевидно, не знали того, що ці докази було знищено напередодні штурму Зимового.
Михайло Терещенко з дружиною Маргарет Ное
Настала весна 1918 року, а доля колишнього міністра імперського уряду була туманною, як і доля усіх, хто жив у той час у росії. Наближалося 22 квітня, і джерела у новій владі донесли чутки, що Ленін планує на свій день народження зробити собі подарунок у вигляді страти ненависного царського міністра. Та раптом зі Смольного прийшла звістка про те, що Ленін та «товариші» зможуть прийняти у себе Маргарет Ное.
Як згадувала потім дружина Терещенка, та зустріч була не з простих: жоден аргумент не діяв на «залізних революціонерів», включно з тим, що підприємець надавав багато робочих місць та завжди поважно та з увагою ставився до своїх робітників. Тоді Маргарет вирішила скористатися останнім козирем і промовила, що за посередництва посольства Франції вона готова віддати свій дорогоцінний діамант, якщо це допоможе звільнити її коханого. Ленін на це оскаженів ще більше і почав волати, що «робітничо-селянська революція не продається, а Терещенко – уособлення того, проти чого ведуть боротьбу більшовики».
Здавалося б жодних шансів вже не було, аж тут знову сталося диво: через друга сім’ї – П’єра Дарсі, члена французької воєнної місії, Маргарет вдалося вийти на Льва Троцького, який тоді був головою вищої військової ради у більшовицькому уряді (фактично – міністром оборони). Троцький відверто заявив, що йому необхідні кошти на створення «червоної робітничо-селянської армії», таким чином фактично прийнявши пропозицію француженки. Того ж вечора Терещенка перевели до іншої в’язниці – «Хрести», звідки, ймовірно, було легше імітувати його втечу, потім у супроводі конвою доставили на Фінляндський вокзал, звідки у товарному вагоні відправили до Мурманська. Там, перечекавши деякий час, він на санях дістався спочатку Фінляндії, а потім криголамом – до Норвегії.
Олігарх, що не став лордом
Наступний період життя українського підприємця заслуговує окремої історії і навіть книги. Власне, її написав його онук – у минулому мер міста Глухів, що на Сумщині, та трішки український політик Мішель Терещенко: вона отримала красномовну назву «Перший олігарх».
Мішель Терещенко
Починаючи з двадцятих років минулого століття його дідусь жив у Франції та Англії, займався бізнесом на Мадагаскарі і навіть керував колоніальними плантаціями у Мозамбіку. Влітку 1918 року він возз’єднався із своєю коханою та рятівницею Маргарет і офіційно вступив з нею у шлюб, та іронія долі полягала у тому, що у 1923 році пара розлучилася у Парижі. Через три роки Терещенко взяв шлюб с громадянкою Норвегії Еббою Хорст, з якою прожив до кінця свого життя. Помер він у віці 70 років у Монако –за однією з версій, ледь не за ігорним столом у місцевому казино «Отель де Парі».
Родина Терещенків після порятунку Михайла
Ще один цікавий епізод стався у його емігрантській сторінці життя: у 1946 році британський король Георг VI на знак вшанування тих, хто доклав зусиль до перемоги над нацизмом, вирішив офіційно надати титул лорда деяким особливо поважним громадянам, що не мали громадянства Британії. Серед них у цьому списку опинився і Михайло Терещенко, та великою несподіванкою для присутніх виявилося те, що він не з’явився на офіційну церемонію без жодних на те пояснень. Причина була одна: образа на Великобританію за декілька відмов надати йому візу, через що Терещенко відмовився їхати на поклон до британського короля.
Портрет Михайла Терещенка авторства Олександра Головіна (Художній музей Мальме, Швеція)
Не менш цікава історія синього діаманта «Tereschenko Blue». 14 листопада 1984 року цінний камінь, який востаннє бачили в оточенні революціонера Троцького, несподівано опинився на торгах аукціону «Крістіс» (Christie’s). На них його новим власником став громадянин Лівану Роберт Моувад, який заплатив за камінь 4 мільйони 600 тисяч доларів, що на той час було рекордною сумою з тих, що коли-небудь платили за діаманти на аукціонах. Придбаному каменю новий власник дав назву «Mouawad Blue».
І тут варто згадати, що знайдено було його у Коллурських копальнях древньої індійської фортеці Голконда. Окрім того, що він був частиною вкраденої ритуальної прикраси індуїстського бога Рами, існувало повір’я, що діамант приносив своїм власникам нещастя. Ті, хто знайомий з біографією міністра у вигнанні, стверджують, що у випадку його та його сім’ї прокляття діаманта відпрацювало не тільки проти них, а й проти десятків мільйонів людей, що жили при владі, яка прийшла у результаті Жовтневого перевороту.
Це лише повір’я, але хто знає?
Фото з відкритих джерел
