Світлана Сергеєва 
Дослідники змоделювали на основі даних дослідників Арктики та екіпажів підводних човнів, якими мають бути майбутні колонізатори Марса. За їхніми словами, «невротичні» люди мають найгірші шанси для виживання при колонізації Червоної планети.
Також залишитися на Землі та не мріяти про підкорення космосу мають ті, хто бореться з тривогою, стає занадто конкурентним або просто задихається під тиском. За словами дослідників, найкращі шанси стати колонізаторами Марса мають найбільш невимушені та «приємні» типи людей.
Комп’ютерне моделювання життя колонії на Марсі
Нове дослідження проводило комп’ютерне моделювання, що відстежувало прогрес людських поселень на Червоній планеті протягом перших 28 років віртуального функціонування. Дослідники розглядали потенційних майбутніх колонізаторів для всіх чотирьох типів особистості. Вони виявили, що приємні типи особистості були оцінені як найбільш витривалі протягом тривалого періоду, тоді як невротики продемонстрували найменшу здатність до адаптації.
Дослідники також виявили, що мінімальна кількість поселенців, необхідна для успішного функціонування людської колонії на Марсі, була набагато меншою, ніж очікувалося: лише 22 людини. За їх словами, стійке поселення можуть заснувати десятки, а не сотні, як вважалося раніше, поселенців, представлених усіма типами особистості.
Як зазначає видання Daily Mail, автори дослідження вводили дані з різноманітних пов’язаних сценаріїв, щоб краще інформувати свою комп’ютерну модель. Вони розглядали економічні та сільськогосподарські дані, огляд ресурсозаощаджувальних та виробничих можливостей МКС та дані, зібрані з антарктичних дослідницьких станцій, екіпажів підводних човнів тощо.
Як заявили дослідники, створення людського поселення на Марсі є неймовірно складною інженерною проблемою. Проте, окрім технічних та інженерних труднощів, майбутні колонізатори також зіткнуться з психологічними та людськими чинниками.
Саме тому дослідники намагаються краще зрозуміти поведінкові та психологічні взаємодії майбутніх марсіанських поселенців за допомогою моделювання. Останнє було поєднано з теорією ігор та «еволюційним програмуванням», що використовується для вивчення біологічних систем.
Якими мають бути колонізатори Марса?
Модель визначила «приязний» тип як індивіда з найнижчим ступенем конкурентоспроможності, низькою агресивністю та не зацикленого на суворому розпорядку дня. «Соціальний» тип був визначений як індивід із середнім ступенем конкурентоспроможності, екстраверт, що потребує соціальної взаємодії, але не зациклений на суворих розпорядках.
«Реактивний» тип являв індивідів, які мають помірну конкурентоспроможність та зосередженість на дотриманні своїх строгих розпорядків. Четверта група моделі – «невротики», мала високий рівень конкурентоспроможності, дуже агресивні міжособистісні характеристики та слабку здатність адаптуватися до нудьги чи зміни у рутині. Все це робило їх найменш адаптивними до несподіваних викликів при необхідності збереження колонії на Марсі.
Дослідники зробили низку щедрих припущень щодо своєї моделі, включаючи регулярні постачі із Землі та ядерний генератор, здатний стабільно забезпечувати поселення електроенергією протягом принаймні 7 років. Їхні колонії на Марсі також мали завдання видобувати дорогоцінні мінерали для доставлення назад на Землю.
Як зазначають дослідники, основна увага приділялася типам особистості обраних колоністів. Також досліджувалося, як поселенці працюють протягом свого перебування на Марсі, використовуючи свої навички для видобутку корисних копалин і реагуючи на випадкові аварії човників із поповненням запасів або катастрофи середовища існування.
Риси, які допоможуть колонізаторам вижити на Марсі
- Пристосованість до змін: наявність меншої одержимості дотримання будь-якого суворого розпорядку дня допомогло краще впоратися з несподіванками та бути готовими до адаптації та виживання.
- Низька агресивність: невротики були найгіршими через дуже агресивні міжособистісні характеристики, які часто виявлялися фатальними, коли симуляція стикалася з кризою.
- Низька конкурентоспроможність: категорія «погідливих» була більш кооперативною, ніж «невротики» та «реактивні», що сприяло виживанню колонії.
Життя в екстремальних умовах Марса
Дослідники провели свою модель 5 разів протягом 28 змодельованих років кожен. Змінюючи розмір населення колонії від 10 до 170 поселенців між сеансами, вони виявили, що база може працювати десятиріччями лише з 22 мешканцями.
Під час більшості симуляцій дослідники виявили, що їх поселення зазвичай може відновлюватися, доки загальна кількість колонії залишатиметься на рівні 10 колоністів або більше між трагедіями та невдачами. Це не спрацьовувало у випадках, коли колонія не могла відновитися самостійно, між місіями постачання із землі, які за моделюванням планувалося проводити кожні 1,5 року.
Як зазначають дослідники, непривітна природа марсіанського середовища вимагає, щоб будь-яке середовище існування було значною мірою самодостатнім. Стрес, викликаний нещасними випадками, а також спілкуванням з іншими колоністами, має негативний вплив.
Проведене моделювання показує, що успіх в екстремальних умовах можна загалом пояснити здатністю справлятися. Тобто тим, як люди пливуть за течією під час труднощів, пристосовуються до несподіваних змін та імпровізують у несприятливих умовах або катастрофах.
У майбутньому моделюванні дослідники планують поекспериментувати зі співвідношенням типів особистості серед колоністів на кожній марсіанській базі. Вони сподіваються з’ясувати, чи зможе команда з цілком невимушених колонізаторів бути кращою за змішані групи, що складаються з усіх типів із минулих випробувань.
Фото: pixabay.com
