Інна Тихонова 
Життєві безвиході змінюють наш світогляд і суспільний статус. А їхній головний урок – у позитивному сприйнятті оновленого себе. Психологи – про перебудову свідомості, пошук опори та нові цілі.
Кризи особистості
Перші вікові катарсиси пов’язані з психологічною еволюцією у дитинстві та юності. У зрілості «віхи» турбують людей рідше, бо протікають вони більш приховано, ніж у молодості. Але це не означає, що у другій половині життя пережити їх легше. Тим більше, що під гнітом соціальної напруженості (негативних подій економічного та політичного характеру) вікова криза загострюється.
«Спусковим гачком» для перегляду життєвої стратегії і тактики можуть стати:
- різкі фізичні зміни (гормональний зсув чи несподівана серйозна хвороба);
- громадські катаклізми (гостра зміна соціальних очікувань, умов, вимог тощо).
Зовнішнє переформатування способу життя «підштовхує» внутрішню потребу у духовному зростанні та самовдосконаленні. Подвійна криза проявляється ускладненим перебігом із необхідністю глибинного переосмислення особистого існування.
Вікові кризи
Хронологія «перехідних періодів» для особистісних зрушень торкається таких років життя:
- 17-22 («відрив від коріння»: пошук себе, створення сім’ї, професійна спеціалізація);
- 28-34 («руйнування ілюзій»: перша криза дорослості пов’язана з розбіжністю «очікування/реальність» та переоцінкою попереднього вибору);
- 40-45 («крах ідентичності»: усвідомлення завершення можливостей та надолуження втраченого);
- 55-60 («підготовка до старості»: осмислення перспективи та перегляд ресурсів для самореалізації);
- 60-65 («відхід від справ»: час втрат та примирення з віком).
Початок, тривалість та інтенсивність змін диктуються особистими обставинами. Переорієнтація на нову життєву мету здатна значно вплинути на наш розвиток, оскільки викликає зміни у взаєминах та діяльності.
Криза середнього віку
Якщо у 30-річних вперше виникає прагнення до стабільності та спокою (дехто без залишку пірнає в кар’єру, а хтось знаходить базу у сімейному будівництві), то криза 40-45 років – це перша битва зі старістю.
Середній вік психологи називають водночас «небезпечним періодом» і «дверями у великі можливості». Розлад внутрішнього світу проявляється у зміні сприйняття значимих речей: те, що раніше здавалося важливим і цікавим, у «зеніті життя» раптом починає пригнічувати і відштовхувати. Підвищене занепокоєння, емоційний спад і поглиблення самоаналізу запускаються усвідомленням кінця молодості, згасанням привабливості та сил, зміною ролей і переглядом очікувань.
Одні в середині шляху вдаряються в амурні пригоди, інші обирають сенсом існування професійну діяльність, треті шукають відповіді на питання в релігії чи філософії, четверті поспішають «відчути смак адреналіну», підіймаючись на гірські вершини або стрибаючи з парашутом. Представники цієї когорти нерідко рвуться у бій не лише у переносному сенсі. Головна проблема кризи 40-річчя – сумнів у правильності попереднього життя.
Пошук нових смислів
У 55-60 років починаються нові «пертурбації» в усвідомленні «Я», і важче їх переживають жінки. Це викликано тим, що жіночі психологічні цикли більшою мірою пов’язані з сімейними подіями: шлюбом, народженням дітей та їх відокремленням. Особливо тяжким синдром «порожнього гнізда» може виявитися для жінок, котрі реалізувалися лише як матері та дружини. Конструктив для виходу із кризи потрібно шукати у новій самореалізації.
Наступна криза настає у 60-70 років. Вийшовши на пенсію, ми раптом гостро усвідомлюємо, що наш земний час вичерпується. Життя підходить до краю, ми вже не в зеніті його можливостей. Неприємними супутниками цього періоду виявляються втрата інтересу до життя, відчуття покинутості та занедбаності. Через дезорієнтацію треба пройти, щоб існувати далі. Заспокоять і примножать сили нові смисли та цілі на майбутнє.
За власне життя кожен відповідає сам. Не варто перекладати відповідальність на тих, хто поряд. У нашій незатребуваності не є винними ні діти, що виїхали з батьківського дому, ні роботодавці, котрі позбавилися цінного фахівця-пенсіонера, ні друзі, у яких не вистачає ресурсів для уваги та підтримки. За допомогою щоденних обов’язків та повсякденних справ можна швидко стати на ноги, знову радіючи життю.
Хвіст пістолетом!
Соціальна ізоляція, брак спілкування та проблеми зі здоров’ям негативно впливають на психологію людей похилого віку, що нерідко призводить до нервових зривів та депресії. Якщо у такому стані зловживати алкоголем, можна стати жертвами шахраїв та втратити майно.
Щоб не вкорочувала життя самотність, психологи радять заводити домашніх улюбленців. Це найкращі компаньйони, вірні та безкорисливі друзі, здатні своєю позитивною енергією додати людині здоров’я і зарядити оптимізмом. Турбота про вдячних вихованців зробить вас сильнішими.
Радійте перевагам здорового способу життя, відвідуйте клуби за інтересами, вивчайте іноземні мови, займайтеся садівництвом, рукоділлям та всім, що дарує естетичну насолоду. Цікавими хобі можуть стати танці, художня самодіяльність, малювання, в’язання, вишивання чи оформлення інтер’єру. Коли роботи та домашніх клопотів поменшало, можна нарешті передивитися улюблені фільми в інтернеті та перечитати книжки з домашньої бібліотеки.
Нагадайте про себе друзям молодості: їх ми набуваємо на все життя. І секрет не стільки у якості юнацького вибору, скільки в особистій потребі у приємних спогадах. Однокласники та однокурсники пам’ятають нас у найкращі роки: коли ми були привабливими, оптимістичними й готовими перевернути гори. Юнацькі життєві установки підтримають і на схилі років.
Ліки від змін
Психологи стверджують, що легше пристосовуються до нового життя люди із завищеною самооцінкою. Щоб ставитись до себе краще, потрібно частіше говорити про свої перемоги, згадувати досягнення та рекламувати успіхи.
Вихід із кризи пролягає через активну внутрішню роботу. Все, що не вбиває нас, робить сильнішими. Досвід подолання у кожного свій, тому що відрізняються не лише виклики, а й реакції на них унікальної особистості. Психологи налаштовують на довіру власним цінностям та пріоритет душевної гармонії, яка є складовою гармонії світу.
Розуміння закономірностей перебігу життя переконує людину в нормальності процесів, що з нею відбуваються. Ухвалення змін може показати шляхи виходу з особистих вікових проблем. Адже зрілою особистістю вважається не той, хто не має труднощів та протиріч, а той, хто може свої негаразди усвідомити і подолати. Вікові кризи підводять нас до реалістичної життєвої позиції та більш ефективної форми взаємовідносин зі світом.
Фото: pixabay.com, pexels.com
