Інна Тихонова 
Третину життя одіозний французький аристократ-вільнодумець, що двічі дивом уникав гільйотини, провів у в’язницях та божевільнях. Бунтар, радикал і провокатор зі славою антигуманіста епохи Просвітництва відкидав обмеження людської свободи раціональними законами моралі, релігії чи права, не визнавав верховенства розуму над почуттями й увійшов в історію разом із лячним поведінковим феноменом, названим його ім’ям. Наразі батьківщина, що колись забороняла шкідливі книжки суперечливого філософа, письменника і політика з порочними нахилами, витратила нечувану суму на придбання його доробку, визнаного національним надбанням.
Шляхетне коріння
Представник третього покоління маркізів у своєму генеалогічному дереві Донасьєн Альфонс Франсуа де Сад народився 2 червня 1740 року у паризькому замку і вже за одним цим фактом став графом, бо його рід належав до так званого «дворянства шпаги», де титул передавався у спадок від батька до сина.
Відомо, що першим аристократом у цій родині був дід, від якого приналежність до знаті успадкував батько хлопчика – спадковий намісник у чотирьох провінціях та посланець при дворі кельнського курфюрста Жан-Батіст Жозеф Франсуа граф де Сад.
Мати Донасьєна – Марі-Елеонор де Майє-Брезе де Карман – була фрейліною принцеси де Конде. За сімейним переказом, до графської династії де Сад належала і та сама Лаура де Нове, котру світ знає як музу і кохану жінку поета Франческо Петрарки.
Батьки маркіза де Сада
Ось якими блискучими були вихідні дані у людини, що закінчила далеке від благочестя життя в психіатричній лікарні Шарантон. Але до 2 грудня 1814 року мине чимало непередбачуваних подій, включаючи зміну суспільного ладу та відмову учасника Французької революції від власного шляхетного положення.
Смак болю
Що мало стати причиною для «вигнання» маленького Донасьєна з палацу, ми навряд чи колись дізнаємося. У біографії маркіза де Сада є згадка про його дитячу бійку з другом, юним наслідним принцом де Конде: після того інциденту п’ятирічну дитину батьки й відправили на постійне місце проживання до родичів у Прованс.
З 1745 року батьки передали «вигнанця» на виховання дядькові, абату д’Ебре–де Саду. Найліпше на новому місці Донасьєн почувався у просторому підвалі його старовинного замку, де любив проводити час на самоті. Матір хлопчині на найближчі п’ять років замінила нова знайома Мадам де Сен-Жермен.
На момент навчання в Паризькому коледжі д’Аркур у рідні стіни Донасьєн не повернувся. Через розлучення батьків і переїзд матері до свого родинного маєтку учень Єзуїтського корпусу оселився в апартаментах наставника Жака Абле (в майбутньому ця людина стане його домоуправителем).
У бажанні зробити військову кар’єру 14-річний підліток вступив до кавалерійського училища, за рік став молодшим лейтенантом королівського піхотного полку, у 16 років – корнетом карабінерів, а у 19 – ротмістром полку. Виявивши відвагу на полях битв Семирічної війни, у 23 роки кавалерист залишив військову службу (як виявилося, не назавжди) і відкрив для себе принади столичного світського життя.
Нові враження
З 1763 року молодий відставник поклав око на юну дочку президента податкової палати Франції. Проте, замість молодшої сестри батько віддав за нього заміж старшу дівчину. З королівського благословення Донасьєн де Сад одружився у 1763 році на Рене-Пелажі Кордьє де Монтре.
Однак гонитва за новими враженнями вже через півроку привела вчорашнього нареченого до будинку побачень, де він потрапив у скандал, отримавши покарання за неналежну поведінку. Так гість розважального закладу опинився у своєму першому двотижневому ув’язненні. Надалі тим в’язницям не буде кінця, а ідеї маркіза де Сада про насолоду через заподіяння страждань і принижень отримають назву «садизм».
Загалом людина, чиїм головним принципом було досягнення меж хтивості, проведе за ґратами понад три десятки років: зокрема, 10 років – у камері Бастилії та 13 років – у лікарняній палаті. В неволі буде написано більшість його літературних праць порнографічного та філософського змісту.
А крім пригод та аморальних експериментів Донасьєн де Сад займався буденними справами. Його службову кар’єру стимулювала смерть батька, посаду якого спадкоємець обійняв у 1764 році. Тоді ж новий королівський генеральний намісник сам став батьком: дружина народила маркізу первістка. На жаль, подружнього зв’язку той факт не зміцнив.
Кохати або воювати
«Приймай мене з недоліками, бо я не змінюся», – сказав чоловік нещасній жінці і свого слова дотримав. Бургундський інспектор Маре зазначав у донесенні, що невдовзі від маркіза де Сада варто чекати нових «жахливих вчинків», адже він намагається пропозицією про утримання схилити до близькості «дівчину з опери». І хоча згадана співачка ту пропозицію відкинула, скандал все ж таки стався.
1768 року де Сад був засуджений за зґвалтування іншої француженки. Провівши деякий час під вартою, маркіз змінив три в’язниці і був звільнений рішенням короля після сплати 100 луїдорів штрафу. Позбувшись переслідування, 30-річний майор де Сад відновив військову службу і вже наступного року був підвищений у званні до полковника кавалерії.
Але 1772 року маркіз де Сад став фігурантом «марсельської справи», що закінчилася обшуком у прованському замку Лакост, звинуваченням у содомії та постановою про арешт двох учасників акту розпусти – де Сада і його лакея. У зв’язку з тим, що кілька дівчат, які брали участь в оргії, поскаржилися поліції на отруєння «цукерками для збудження», обвинуваченим у навмисному заподіянні шкоди здоров’ю було винесено смертний вирок.
Гравюра, що зображує розваги де Сада
Розпусників врятувало лише те, що вони зникли, не чекаючи доставки на ешафот: за вердиктом суду, де Сада мали обезголовити, а його лакея стратити на шибениці. За фізичної відсутності обвинувачених осіб виконавцям вироку довелося спалювати на площі їхні опудала. А втікачі тим часом зникли в Альпах. І у де Сада розгорілася пристрасть до сестри власної дружини.
Школа розпусти
Звістка про заборонений роман спонукала тещу де Сада добиватися для зятя Lettre de cachet – позасудового королівського дозволу взяття під варту без обґрунтування причин. Маркіза та його слугу заарештували в столиці Савойї Шамбері і заточили до фортеці, звідки вони з ще одним бароном-в’язнем через п’ять місяців втекли. До речі, здійснювалася та втеча не без допомоги законної дружини маркіза де Сада.
Протягом найближчого року Донасьєн тихо жив у родовому маєтку в Лакості, намагаючись не привертати уваги через острах нового арешту. Але надовго його смирення не вистачило. Після таємного від’їзду дружини сластолюбець перервав самітництво викраденням для сексуальних втіх трьох місцевих дівчат. Пропажу швидко знайшли, а викрадача звинуватили у намірі спокуси.
Не чекаючи чергового арешту, маркіз де Сад утік до Італії, де перечекав лиху годину за вивченням окультних наук. Повернувшись у 1776 році до Лакосту, граф найняв на роботу служницями молодих дівчат, які швидко втекли з його домівки. Залишилася лише Катерина Тріле, котру граф називав Жустиною. Її батько публічно вимагав відпустити «полонянку» і навіть стріляв у кривдника.
До наступного ув’язнення де Сад встиг відвідати матір, що помирала (у тій поїздці його супроводжувала дружина): жінка, що недодала любові рано відлученому синові, доживала свого віку на самоті. А життя Донасьєна тривало за попереднім сценарієм, де звинувачення і в’язниці чергувалися в незмінній послідовності.
Маркіза і маркіз де Сад
Нещастя чесноти
У 1781 році ув’язненому маркізу де Саду вперше дозволили зустрітися з мадам де Сад, але побачення закінчилося нападом ревнощів та агресії у чоловіка. І так відбувалося щоразу, поки відвідування не припинилися. Знесилена токсичними стосунками дружина постриглася в черниці і молилася перед монастирськими образами за спасіння душі невиправного грішника.
У 1785 році в’язень Бастилії приступив до написання свого найвідомішого роману «120 днів Содому», закінчивши роботу за 37 днів. Багатометровий рулон паперу, на якому було написано текст, автор сховав у тюремній камері, як і наступні свої твори: повість 1787 року «Жустина або Нещастя чесноти» і новелу 1788 року «Євгенія де Франваль».
Коли 1789 року Францію сколихнули народні заворушення, маркіз де Сад закликав народ звільнити арештантів, вигукуючи з вікна камери, що над в’язнями знущаються тюремники. Донасьєна покарали за витівку переведенням до божевільні, а залишені у в’язниці рукописи тим часом розікрали охоронці і натовп революціонерів під час взяття Бастилії.
Прижиттєве видання роману «Жустина, або нещастя чесноти», 1791 рік
1790 року мадам де Сад розлучилася з чоловіком, який під ім’ям Луї Сад приєднався до протестантів. Його наступними коханками стали президентка де Флер’є і молода акторка Марі Констанс Ренель, яка не покинула психічно хворого графа до самої його смерті. Революція сприяла зняттю з маркіза де Сада звинувачень та початку нового етапу в його житті.
Інша реальність
В 1791 році де Сад зміг опублікувати роман «Жустина або Нещастя чесноти», того ж року в паризькому театрі поставили його першу драму «Граф Окстьєрн або Наслідки розпусти», а керівництво «Комеді Франсез» запросило автора п’єси «Жан Лене або Осада Бове» прочитати свій твір зі сцени. Книги маркіза де Сада збудили суспільство, а постановку комедії «Спокусник» у 1792 році освистали якобінці.
Після проголошення Першої республіки Донасьєн де Сад отримав посаду комісара кавалерії, і одночасно з цим призначенням бунтівниками було розграбовано його родовий маєток. У 1793 році народна влада повалила монархію, стратила короля Людовіка XVI і призначила присяжним революційного трибуналу маркіза де Сада. У цьому становищі Донасьєн домігся визнання невинності для своїх родичів, які могли будь-коли зазнати гонінь. Але сам де Сад репресій у новій реальності не оминув.
Поліцейський департамент Парижа видав наказ про його арешт, і просто з домівки письменника забрали до в’язниці. Революційний трибунал знову засудив графа-порнографа до страти. Але вирок не встигли привести до виконання через Термідоріанський переворот, що трапився днем пізніше. Цілим і неушкодженим маркіз де Сад вийшов на волю. На початку 1800 року працівник версальського театру отримав право громадянства, та під загрозою взяття під варту за борги вирішив за краще сховатися від переслідуванням в лікарні.
1801 року письменника заарештували за порнографічні твори. У в’язниці його звинуватили в розбещенні співкамерників, перевели до іншого виправного закладу, а потім знову відправили лікувати хвору психіку. Помер 74-річний сластолюбець у божевільні від нападу астми. 2021 року Франція викупила для Національної бібліотеки оригінал книги маркіза де Сада «120 днів Содому» за 4,55 мільйона євро.
Історію життя іншого непересічної історичної особи, чиє ім’я стало узагальненням у значенні героя-коханця, читайте у нашій статті про Джакомо Казанову.
Фото з відкритих джерел
