Інна Тихонова 
Дослідника-експериментатора, що поєднав медицину з кібернетикою, колеги називали «єретиком у науці». Академік, який описував світ математичними формулами, мав водночас інженерну та медичну освіту й обидва паралельні інститути закінчив з відзнакою. Тож цілком закономірними досягненнями Миколи Амосова стали новаторські технології у хірургічному лікуванні вад серця, перше в СРСР протезування серцевого клапану, створення оригінальних апаратів штучного кровообігу та перших у світі автономних роботів, керованих штучною нейронною мережею. Він кваліфіковано вивчав механізми регулювання систем організму, розуму і штучного інтелекту. Те, що зробив для України Микола Амосов, вимірюється не лише особисто врятованою сотнею тисяч пацієнтів, а й перспективними ідеями подовження віку, моделювання особистості та спільноти. Лікар, науковець, письменник і громадський діяч переймався нагальними питаннями психології, соціології та суспільствознавства, вів тривалу лекційну та просвітницьку роботу, на власному досвіді досліджував можливості запобігання старінню і залишив слід як популяризатор фізичної активності та пропагандист здорового способу життя. Тож досягнення Миколи Амосова не вичерпуються його медичними здобутками – впродовж свого довгого життя і піввікового професійного стажу в Україні хірург і філософ міркував над глобальними проблемами людства.
Хто по національності Амосов
Він народився 6 (19) грудня 1913 року в затопленому пізніше Рибинським водосховищем селі Вільховому поблизу міста Череповець в тодішній Новгородській губернії, тож акцентоване «окання» у вимові майбутнього Почесного киянина походило саме звідти. Як і багато інших визначних діячів науки і техніки, людина, що стала гордістю України, мала російське походження. І подальшої всесвітньої відомості у галузях кардіохірургії, трансплантології, біокібернетики чи геронтології перші сторінки біографії Миколи Амосова жодним чином не передбачали.
Матір’ю здібного хлопчика була місцева повитуха, яка допомагала народитися багатьом сільським дітлахам і стала прикладом для сина у тому, що не приймала подарунків від пацієнтів. Проста селянська родина жила незаможно, а в однорічному віці малюк ще й залишився без батька: у 1914 році чоловіка було мобілізовано на Першу світову війну, а невдовзі після повернення з фронту він покинув сім’ю. До навчання хлопчина приступив аж у 12 років. Спочатку гриз граніт науки у Череповецькій школі, а потім отримав професійну підготовку у механічному технікумі.
В 21 рік молодий чоловік поховав матір і вперше одружився. Перед вступом 1935 року разом із дружиною до медичного інституту в Архангельську Амосов три роки працював механіком і очолював зміну робітників на тамтешній електростанції при великому лісопильному заводі. Водночас із роботою на новобудові першої п’ятирічки Микола розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті за фахом теплотехніка. Обидва вузи випускник закінчив із відзнакою, здобувши разом із медичною освітою й інженерну кваліфікацію.
Скальпель замість зброї
Серед цікавих фактів із життя Миколи Амосова – захист технічного диплому з проєктом повноцінного аероплана з паровою турбіною та… випадкове заняття хірургією. Після закінчення медичного інституту випускник мав намір працювати у фізіології, а в хірургію його змусив піти брак вільних місць в аспірантурі за бажаним профілем. Попередня практична робота ординатором-хірургом в Череповецькій міжрайонній лікарні мала вагу під час призову 1941 року до лав Червоної Армії. Друга світова війна потребувала фахівців із хірургічними навичками.
Після роботи в комісії з мобілізації Амосов отримав призначення на посаду головного хірурга до польового пересувного госпіталя і до перемоги служив зі скальпелем замість зброї на Західному, Брянському та трьох Білоруських фронтах, а також на 1-му Далекосхідному фронті в радянсько-японській війні у серпні 1945 року. Через очолюване ним мобільне хірургічне відділення у складі 48-ї армії пройшло понад 40 тисяч поранених бійців, а особисто завідувач здійснив близько 4 тисяч операцій. У цьому статусі Амосов уклав у 1944 році другий шлюб – зі шпитальною медсестрою, що була дочкою державного та партійного діяча Василя Денисенка.
Демобілізувавшись із армії, досвідчений військовий хірург завідував головним операційним корпусом Московського науково-дослідного інституту швидкої допомоги ім. Скліфосовського, а у 1947 році очолив хірургічне відділення обласної лікарні у Брянську, де став головним хірургом області і викладачем фельдшерської школи (нині Брянський медичний коледж носить ім’я академіка М. Амосова). Вже за рік на матеріалах клінічного досвіду воєнної доби хірург захистив кандидатську дисертацію, а на початку 1953 року, вже в Україні, – і докторську.
Що винайшов Микола Амосов
Темою української медичної дисертації Амосова була «Резекція легень при туберкульозі». 1952 року потрібного фахівця з грудної хірургії запросили на роботу до Київського інституту туберкульозу для керівництва клінікою торакальної хірургії. Так Микола Михайлович переїхав до України, де йому належало жити та працювати майже півстоліття – 49 років. Про той переїзд може розповісти одна показна світлина з київського меморіального кабінету-музею Миколи Амосова: фото під склом демонструє легкову автівку, якою некорисливий науковець за одну поїздку перевіз все своє майно з Брянська до Києва.
Саме в українській столиці Микола Михайлович захопився кардіохірургією, що принесла йому всесвітню славу. 1955 року він першим в Україні почав лікувати хвороби серця хірургічними засобами, одночасно створивши й очоливши першу кафедру грудної хірургії в Київському інституті удосконалення лікарів (кафедрою торакальної хірургії науковець керуватиме у 1956–1970 роках). У подальшому з неї виділилася так само безпрецедентна кафедра анестезіології: це стало можливим на базі організованих Миколою Амосовим перших в країні курсів анестезіології.
У 1958 році автор новаторських методів у кардіології та торакальній хірургії одним із перших у Радянському Союзі запровадив до хірургічної практики метод штучного кровообігу, а 1960 року очолив відділ біокібернетики Інституту кібернетики Української Академії наук. Серед винаходів Миколи Амосова – проєктування систем штучного інтелекту: у 1960-х і 1970-х роках він разом із колегами створив перших у світі автономних роботів, керованих штучною нейронною мережею. Під керівництвом Миколи Михайловича на перших вітчизняних комп’ютерах (електронно-обчислювальних машинах) моделювалися основні психічні функції та соціально-психологічні механізми людської поведінки.
Відкриття Миколи Амосова
Після фундаментальних досліджень систем саморегуляції серця, розробки технічної діагностики його хвороб і побудови фізіологічної моделі «внутрішнього середовища організму» нетрадиційні підходи власника оригінальних медичних поглядів здобули визнання у нас та за кордоном. Досягнення Миколи Амосова в галузі біокібернетики були відзначені Державною премією України. Успішно провівши 17 січня 1963 року перше в СРСР протезування мітрального клапана серця, через два роки Микола Михайлович повідомив про вдалі імплантації інноваційних протезів клапанів серця пацієнтам, котрим не вдавалося допомогти кульовими протезами.
Колеги згадували, що для перших операцій на серці Миколі Амосову доводилося вирішувати не лише конструктивні завдання з механіки протезування, а й вигадувати спосіб отримання потрібного матеріалу. Всі були вражені нестандартним мисленням винахідника, коли він для виготовлення пелюсток клапана використав привезену з-за кордону нейлонову сорочку. Ту операцію згодом Амосов поставив на потік. А побачивши на науковому конгресі в Мексиці апарат штучного кровообігу, за два місяці самостійно відтворив конструкцію, що допомагала «вимикати» серце для операцій на ньому.
Втім, досягнення Миколи Амосова не вичерпуються його медичними здобутками. Його знають як автора ідей у царині «соціальної інженерії», прибічника раціонального планування суспільного життя, винахідника так званого «методу обмежень і навантажень» у системному підході до здоров’я й автора дискусійних робіт із геронтології. Популяризатор рецептів здоров’я та правильного харчування регулярно влаштовував зустрічі з киянами для обміну думками щодо різних випадків життя. У 1970-х роках його відкриті лекції були чимось на зразок «інтелектуального дозвілля» для містян та гостей столиці. А ще люди охоче приєднувалися до відомого киянина на біговій доріжці, де він навіть у поважному віці продовжував бігти попереду.
Цікаві факти
Микола Амосов у 1968 році обійняв посаду заступника директора з науки Київського науково-дослідного інституту туберкульозу та грудної хірургії. Захворівши на туберкульоз, у 1960-х та на початку 1970-х років лікар і сам лікувався від недуги, подолати яку допомагав іншим. Перемігший хворобу, він організував у Старокримському санаторії пульмонологічне хірургічне відділення, де робив зі своїми учнями операції, як і в місцевій міській лікарні. Одного з тамтешніх лікарів вразила проста вдача науковця. Ще не знаючи Амосова в обличчя, він якось наказав «новенькому» колезі віднести медичні журнали в адміністрацію санаторію. Амосов без вагань виконав доручення, а у головлікаря з’ясувалося, що тим кур’єром був професор, праці якого у легеневій хірургії були відзначені в 1961 році найвищим визнанням – Державною премією.
Вражає й відповідь на питання, скільки операцій провів Амосов. На рахунку невтомного трудівника – близько 7000 резекцій легень і понад 95000 хірургічних втручань із приводу хвороби серця, в тому числі близько 36000 – зі штучним кровообігом. Інтенсивна праця Миколи Амосова у кардіохірургії розтягнулася на 40 років, він підготував у створеному ним Інституті серцево-судинної хірургії понад 40 докторів та півтори сотні кандидатів наук, багато з яких очолили великі наукові центри, але сам обіймав посаду директора Інституту серцево-судинної хірургії лише п’ять років (із 1983-го по 1988-й).
Зрештою академікові та Герою праці було заборонено проводити операції з пересадки серця, і коли йому знадобився серцевий клапан самому, на таку операцію довелося їхати до Німеччини. То була погана реклама вітчизняній школі серцево-судинної хірургії з боку її засновника, але обізнаним співвітчизникам рішення кардіолога зі світовим ім’ям довірити власне життя європейським колегам повідомляло лише про негаразди в системі охорони здоров’я України. Як би там не було, західна медицина подовжила життя визначного хірурга на декілька років. Микола Амосов, що запам’ятався сучасникам публічним викликом старості, до віку кавказьких довгожителів, на який він орієнтувався, трохи не дотягнув.
Близько до серця
Що пішло не так у його моделі здоров’я, нам про те не дізнатися. Можливо, не минули безслідно нервові будні в операційній, де при одній операції на день він мав би робити виконаний ним обсяг хірургічних втручань 137 років. Саме на такий термін можна було б розподілити те, скільки операцій на серці зробив Амосов, при нормальному робочому графіку, не спресованому до межі людського виснаження. Не додавали здоров’я і надмірні суспільні навантаження. Депутат Верховної Ради СРСР 6-9-го скликань сприймав все близько до серця і одного разу, у 1979 році, нервово покинув зал засідань через те, що його запит на виступ був тричі проігнорований. Якщо до проблем медичної галузі владі нема діла, то краще повернутися до своїх хворих, яким він більше потрібний.
З такою думкою Амосов склав повноваження, коли йому не надали слова. Обізвати депутатські баталії «пустопорожньою балаканиною» за радянських часів було сміливим вчинком, а здача мандату у ті роки була ризикованим кроком, що міг погано позначитися на кар’єрі. Важкі рішення для Амосова були звичними, адже на його чоловічу долю випало чимало випробувань. Але його «полум’яне серце» виявилося менш стійким, ніж міцний характер. Коли воно підвело Миколу Михайловича, це стало приводом для великого сум’яття кардіохірурга, який знав той орган, здавалося б, неначе свої п’ять пальців. Амосов довго шукав причину прикрого збою у власній оздоровчій програмі, в яку щиро вірив на підставі «кібернетичних розрахунків», проте так і не знайшов помилки.
Микола Амосов з жінкою і дочкою
Не могли щось порадити авторові ані понад 400 наукових праць і низки книг, перевиданих у США, Німеччині й Японії, ані його учні, ані рідні люди, що так само мали відношення до медицини: дружина Лідія Денисенко теж працювала після закінчення Київського медичного інституту хірургом та фізіотерапевтом (вона пережила чоловіка на 12 років), а дочка Катерина Миколаївна – не лише мати онуки Амосова Анни, а й доктор медичних наук та член-кореспондент Української медичної академії. Їхнього славетного дідуся, батька та чоловіка не стало 12 грудня 2002 року. Коли помер Микола Амосов, багатьом здалося непорозумінням, що його серце зупинилося у 88 років внаслідок інфаркту міокарда. Але і на цей випадок Микола Амосов залишив мудрі цитати: «Не сподівайтеся на медицину. Вона не може ані зробити людину здоровою, ані навчити когось, як стати здоровим»; «Довіряйте своїй природі і не бігайте даремно до лікарів».
Фото з відкритих джерел
