Інна Тихонова 
Цей творчий «цеховик» поставив письменницьку працю на потік, розділивши роботу на власний бренд з іншими авторами. У написанні своїх історико-пригодницьких романів, п’єс, дорожніх оповідань та кулінарних книг творець «Трьох мушкетерів» і «Графа Монте-Крісто» використовував працю «літературних рабів», вражаючи читачів небаченою продуктивністю. Під ім’ям найбільш плодовитого письменника свого часу опубліковано не менше 100 000 сторінок текстів, над якими разом із ним працювали найманці-помічники. Один із найбільш читаних французів мав гарний почерк і «сюжетне чуття», добре заробляв і багато витрачав, мав пристрасть до смачної їжі, подорожей і жінок. Олександр Дюма збирав рецепти, сам готував страви та мав близько 500 коханок. А ще він займався журналістикою та видавничою діяльністю, переховувався від кредиторів і брав участь у революції.
Портрет Олександра Дюма, написаний Вільямом Генрі Пауелом, 1855 рік
Непересічний родовід
Народився майбутній майстер популярного чтива 24 липня 1802 року в родині генерала Тома-Олександра Дюма – єдиного визнаного сина французького аристократа від чорношкірої рабині з острова Гаїті. Через бабусю по батьківській лінії Марію-Сесету, котра була коханкою діда – нормандського маркіза Антуана Деліля Даві де ля Пайєтрі, Олександр Дюма-батько став квартероном. Так у колоніальних країнах називалися мулати з генами негроїдної раси від дідуся чи бабусі (quarta у перекладі з латини – чверть). Коли згодом хтось із недоброзичливців намагався зачепити генеральського сина нагадуванням про його «не цілком шляхетне» походження, Олександр Дюма фігурально парирував: «Мій батько був мулатом, дід – негром, а прадід – мавпою. Тож моя еволюція, мосьє, починалася там, де закінчується ваша».
Дитинство та юність Олександра Дюма-батька пройшли у комуні Віллер-Котре (департамент Ена), де він жив до 20 років і куди продовжував приїжджати, навіть перебравшись до столиці. Символічно, що саме в цьому невеликому містечку на півночі Франції у 1539 році було видано едикт про визнання французької мови державною, а її популяризації чималою мірою сприятиме народжений тут майбутній всесвітньо відомий письменник. Батьківщина знаменитості у путівниках називається «містом трьох Дюма»: «діда» Тома-Олександра Дюма, Олександра Дюма-батька та Олександра Дюма-сина (один із спадкоємців так само став відомим письменником, автором «Дами з камеліями»). Місцеві гіди розповідають про відомих земляків цікаві історії. Зокрема, бурхливе життя першого Дюма гідне пригодницьких романів – можливо, саме воно й розвило неабияку творчу уяву сина?
Батько Олександра Дюма
«Чорний диявол»
Розповідь про історію своєї сім’ї сам Олександр Дюма починає з фактів біографії діда, маркіза де ля Пайєтрі, який посварився з власним братом і залишив Францію, втікши від кредиторів до колонії Гаїті. На острові Сан-Домінго в нього народилися від чорної рабині діти, які мали за законом теж бути рабами. Після смерті брата маркіз-вигнанець зміг повернутися на материк, повернувши втрачені статки та відновивши дворянський титул. При цьому плантатор Деліль продав своє майно на Гаїті – зокрема, й чотирьох дітей-рабів. Угода містила можливість протягом п’яти років викупити старшого сина. Після повернення в 1775 році до Парижа маркіз де ля Пайєтрі одружився зі своєю економкою і через чотири роки викупив Тома-Олександра (його чорношкіра мати на той час померла), офіційно визнавши батьківство і надавши синові родове прізвище. Але син не пробачив батькові відмови від визнання та викупу братів. Будуватиме військову кар’єру він під материнським прізвищем Дюма.
Підтвердивши, що його батько був народжений від маркіза де ля Пайєтрі чорною рабинею, Олександр Дюма розповів і про наступні етапи життя людини, яку він майже не пам’ятав. У Віллер-Котре молодий драгун мав зустріти майбутню дружину Марію-Луїзу Лабуре. Хтось називає її батька шинкарем, хтось – дворянином та власником місцевого готелю. Видати дочку за військового батько погодився за умови, що наречений стане бригадним генералом. Через рік чин був отриманий, пара одружилася, і незабаром молодий батько вирушив до єгипетського походу з Бонапартом. За відвагу Тома-Олександра Дюма називали в армії «чорним дияволом». Але перетворення полководця на імператора Наполеона суперечило переконанням республіканця Тома-Олександра, і генерал Дюма віддав перевагу відставці, в яку вийшов без заробленої пенсії. Дорогою додому він потрапив у полон в Італії і був звільнений лише через півтора роки. Залишившись без засобів для існування, батько знову попросився в місію і був направлений на придушення заколоту і відновлення рабства на своєму рідному острові Сан-Домінго. Від такої долі син рабині відмовився.
Будинок, де народився Дюма
«Відродження Відродження»
Хворий батько помер у 43 роки, коли Олександрові Дюма було лише чотири рочки. Дружину і двох дітей – сина та дочку з однаковим ім’ям – померлий залишив під опікою знайомих. Друзі допомогли нужденній матері відкрити крамницю з продажу тютюну та солі. Вчитися син пішов до місцевої школи лише з 10 років. Сьогодні цей коледж носить його ім’я, а тоді ніхто появі хлопчини-мулата там не зрадів. За спогадами Олександра Дюма, вчителька завжди просила відчиняти вікна, щоб «не смерділо негром». Матеріальним свідченням дитинства Дюма залишилися його шкільні зошити з блакитними аркушами, списаними каліграфічним почерком. З 14 років підліток працював розсильним, згодом був підручним клерка і службовцем у двох нотаріальних конторах, помічником бібліотекаря та писарем у секретаріаті герцога. Влаштуватися писарем до герцога Орлеанського без достатньої освіти допомогли батьківські зв’язки та гарний почерк, який посприяв письменницькій кар’єрі обдарованого хлопця. Робота в столичній канцелярії дозволила юнакові оселитися в 1823 році в Парижі і почати писати п’єси, що вже з 1829 року ставилися в найпрестижнішому репертуарному театрі «Комеді-Франсез» та на інших сценах.
Олександр Дюма, 1828 р.
З новим другом-театралом Адольфом де Левеном вчорашній провінціал став постійним відвідувачем паризьких театрів, де переконався у кращому прийомі публікою водевілей, а не класичних постановок. Тож сам Олександр Дюма вирішив сконцентруватися на створенні творів у «легкому жанрі». Першу його драму «Двір Генріха III» попросили взяти до постановки без черги самі актори Comédie Française. Помітна прем’єра стала професійним трампліном для письменника, який потребував коштів для утримання матері та свого незаконнонародженого сина Олександра. Новаторський підхід письменника полягав у пропозиції сучасникам яскравих пристрастей, більш характерних для Ренесансу. Подальші театральні твори Олександра Дюма – «Христина», «Геній і безпутство», «Антоні», «Нільська вежа» – зміцнили його літературні амбіції: успішний автор романтичних сюжетів із бурхливою дією та історичним контекстом мав намір стати найкращим драматургом своєї доби.
Ціна слави
Під час Липневої революції 1830 року письменник був серед повстанців, що штурмували королівський палац Тюїльрі і повалили монарха Карла X. А коли наступне революційне повстання було через два роки придушене, Дюма виявився «не в той час, не у слушному місці». На похоронах генерала Ламарка, що передували повстанню, знайомий із ним за життя письменник очолював траурну колону у складі артилеристів, що прямували за катафалком, і факт його знаходження зі зброєю міг мати для Олександра Дюма важкі наслідки. Його не розстріляли, як ходили чутки, та арешту він не уникнув би, якби не встиг покинути Францію. Декілька найближчих місяців Дюма довелося провести у Швейцарії, де він готував до видання свою першу історико-публіцистичну статтю «Галія та Франція». Цей досвід підказав письменникові у 1830-х роках ідею відтворити 400-річну історію Франції у циклі романів, дія в яких ґрунтується на художньо інтерпретованих реальних подіях.
Твори Олександра Дюма «Ізабелла Баварська», «Хроніка часів Карла VI» та «Історія герцогів Бургундських» зміцнили матеріальне становище автора, який надалі зміг вести розкішний спосіб життя. У різний час Дюма видавав власний літературний журнал «Психея», був засновником газет «Мушкетер», «Монте-Крісто», «Д’Артаньян» і навіть мав свій «Історичний театр». В 1847 році Олександр Дюма-батько побудував шикарний триповерховий кам’яний замок Монте-Крісто, де зараз розташовується його музей. У садибі-шато біля Порт-Марлі періодично жили й його літературні помічники, які працювали над темами та сюжетами, вносячи свій внесок у творче надбання письменника. Це була справжня «артіль», що значно підвищувала продуктивність офіційного автора. А почалося все з кінця 1830-х років, коли французькі газети для збільшення тиражів почали публікувати романи-фейлетони Дюма з продовженням. Це ім’я приваблювало читачів, що були заінтриговані цікавою розповіддю та розкуповували черговий номер в очікуванні розвитку обірваного «на півслові» сюжету.
Садиба Монте-Крісто
Як усе встигнути?
У 1840-50-х роках письменник працював у неймовірно високому темпі, поставляючи конкуруючим видавництвам нові розділи різних романів у міру виходу до друку попередніх. Оскільки платили авторові за кількість написаного, Дюма щодня видавав на гора, кажучи сучасною мовою, по 24 тисячі знаків унікального художнього контенту. За словами письменника, 20 років йому доводилося працювати по 10 годин на день: за цей час було створено 400 томів творів та 35 драм. В одному лише 1844 році було написано 16 значних творів Олександра Дюма, включаючи «Трьох мушкетерів», «Дочку регента» і «Графа Монте-Крісто» (був закінчений роком пізніше), а в 1845 році з’явилися ще 12 романів, серед яких – «Через двадцять років» та «Королева Марго». При цьому Дюма ще встигав залицятися до акторок (був недовго одружений на одній із них), «робити дітей» і подорожувати світом. Плодючість Дюма дратувала заздрісників, і в 1845 році на тлі оглушливого успіху його книг не менш голосно прозвучав викривальний памфлет «Фабрика романів «Торговий дім Олександр Дюма і Ко». Його автор Ежен де Мірекур розкритикував приватне життя письменника та звинуватив його в експлуатації праці «літературних рабів». Письменник із «наклепником» судився і навіть виграв позов, але припинити чутки, що ганьбили його гідність, вже не зміг.
Олександр Дюма пише «Трьох мушкетерів» у своїй бібліотеці, гравюра 1890-х років, художник Моріс Лелуар
Адже співробітники Дюма знали історію маловідомого літератора Огюста Маке, під впливом якого шеф звернувся до жанру історико-авантюрного роману. Свого часу Дюма переробив п’єсу молодого автора, щоб її прийняли до постановки. Щасливий Маке показав Олександру Дюма й інші свої твори. Переробивши їх на свій лад, письменник опублікував роботи під власним ім’ям, бо подвійний підпис видавці тоді не практикували. Йдеться про романи «Шевальє д’Арманталь», «Три мушкетери», «Граф Монте-Крісто», «Королева Марго», «Жіноча війна». За робочим листуванням Маке та Дюма експерти визначили, що внесок співавтора в інтелектуальні продукти був значним. Після скандалу Дюма попросив Маке опублікувати листа із відмовою від прав на перевидання спільних книг, і той написав такі рядки: «Доброї дружби та чесного слова нам завжди вистачало, а тепер, дорогий друже, Ви виявили великодушність, не зрікшись мене, а публічно оголосивши про моє співробітництво з Вами в написанні низки творів, чим мене прославили. Хіба вже цим Ви не розрахувалися зі мною сповна за всі твори, що їх ми написали разом?».
Портрет Огюста Маке
«Колективний» Дюма
Щоправда, пізніше відносини співавторів зіпсувалися, і Маке зізнався, що написав того листа під тиском. Він навіть подав у 1858 році на Дюма до суду, вимагаючи визнати своє співавторство у створенні 18 романів, але послідовно програв три процеси. Перед смертю Олександр Дюма розповів синові про «таємні розрахунки» між співавторами, і згодом Дюма-син з’ясовував у Маке, чи укладали вони з батьком якусь конфіденційну угоду. І той відповів йому в 1871 році так: «Ви, дорогий Олександре, краще за інших знаєте, скільки таланту, праці та відданості я віддав Вашому батькові за багато років нашої співпраці, що поглинула моє ім’я та статок. Ще більше я вклав у цю справу власної великодушності та делікатності. Тож знайте, що між нами ніколи не було жодних фінансових непорозумінь».
Олександр Дюма-син
Крім Маке, свої послуги Олександрові Дюма пропонували й інші літератори, які потребували коштів. Встановлено, що з їхньою допомогою написані «Дві Діани», «Асканіо», «Замок Епштейнів» та інші твори. Загалом дослідники нарахували у письменника понад півсотні випадкових чи постійних співробітників, помічників та постачальників ідей. Цим «колективним розумом» створено 37 267 персонажів, серед яких 4 056 – головні дійові особи, 8 872 – другорядні, 24 339 – фігуранти. Але ніхто зі співробітників «артілі» не зміг досягти співмірної популярності у самостійній творчості: в історії літератури залишився лише визначний Олександр Дюма. Після перевороту 1851 року письменник потрапив в опалу і був змушений тікати від кредиторів до Брюсселя, де писав мемуари на рівні своїх найкращих белетристичних творів. Відомо, що в 1860 році він приєднався до руху Гарібальді за об’єднання Італії, отримав посаду директора музеїв та археології в Неаполі і заснував газету L’Independente. Кавалер ордена Почесного легіону помер 15 квітня 1872 року в маєтку сина і у 2002 році був урочисто перепохований у паризькому Пантеоні.
Фото: wikipedia.org
