Інна Тихонова 
Доля колишнього біржового брокера, що змінив ділову рутину мегаполіса на уявну безтурботність тропічних островів, стала передвісником дауншифтингу – свідомої відмови від нав’язаних цінностей і спрощення життя заради гармонії з собою. Але баланс придбань і втрат людини, яка обрала ризик замість компромісу, потребував би вчасного застереження: «Добре там, де нас немає».
У пошуках раю
Поль Гоген народився 7 червня 1848 року в Парижі і вже в однорічному віці втратив і батька, і батьківщину. У 1849 році журналіст відділу політичної хроніки Кловіс Гоген був змушений тікати із французької столиці разом із сім’єю задля безпеки. Вразливий після провалу антимонархічного перевороту радикальний республіканець, що не приховував своєї позиції в публікаціях журналу «Насьональ», разом із немовлям і дружиною Аліною-Марією (її мати Флора Трістан поділяла ідеї утопічного соціалізму) відплив на батьківщину дружини-креолки до Перу. Але до Південної Америки, де мав надію випускати власне видання, 35-річний очільник родини не дістався: він помер на тому кораблі від серцевого нападу на шляху до нового життя.
Портрет матері Поля Гогена
До семи років Поль Гоген жив у Перу, виховуючись заможними родичами матері. Безтурботне життя в дядьковому маєтку в Лімі залишилося в його пам’яті разом із яскравими картинками барвистого національного вбрання, цілорічного сонця й екзотичної південної природи, в яку йому завжди хотілося повернутися. Дитячі враження про «земний рай без проблем» відбилися на його всепоглинаючій любові до тропіків і невгамовній спразі подорожей. Повернувшись у 1855 році з матір’ю до Франції для отримання спадщини за батьківською лінією, Поль оселився в дідівському будинку в Орлеані і став готуватися до морського училища. Не витримавши конкурсу, 15-річний підліток найнявся у плавання учнем лоцмана. Сім років юнга мандрував світом, побувавши в різних куточках планети – від північних морів та Середземномор’я до Південної Америки й Індії.
Закон виживання
Додому шанувальник пригод прибув, дізнавшись у плаванні про смерть матері. У заповіті Аліна-Марія радила синові будувати кар’єру, щоб не залишитися безпорадним без сторонньої підтримки. Проте підтримати Поля було кому. За рекомендацією друга матері Гюстава Арози (той був біржовим ділком, фотографом і колекціонером живопису) Гоген отримав у 1872 році місце біржового брокера в Парижі і впродовж року одружився з молодою датчанкою, з якою познайомився завдяки тому ж таки наставникові.
“Сад у Вожирарі “(Сім’я художника в саду на вулиці Карсель), 1881 р.
Найближчим десятиліттям Метте-Софі Гад народила Гогену п’ятьох дітей, а їхній батько під впливом власного опікуна Арози виявив у себе інтерес до образотворчого мистецтва і розвинув здібності до малювання, про які півжиття не замислювався. У брокера з’явилася художня майстерня, а до заробітку успішного фінансиста додалися гроші від продажу власних картин.
І все було добре, поки чоловікові вистачало коштів на утримання великої родини і оплату комфортабельного житла. Втративши прибуткову роботу, Поль Гоген зіткнувся з новою реальністю: творчістю і талантом забезпечити колишній рівень життя неможливо. Крім друзів-художників – Едуарда Мане, Едгара Дега та Каміля Піссарро – ранні картини Поля Гогена мало кого приваблювали. В 1884 році родині довелося виїхати з Парижа до не менш дорогого Копенгагена. Однак очікувати підтримки від родичів дружини було помилкою. Побачивши неспроможність годувальника, датська рідня почала схиляти Метте до розлучення з невдахою. «Мені відомо, що таке холод і голод, – згадував тодішній досвід Поль Гоген. – До злиднів звикаєш. Але найбільш жах від них у тому, що вони заважають працювати. Постійна боротьба у столичних містах за шматок хліба висмоктує енергію та позбавляє розум маневру».
Гоген з дружиною Метте в Копенгагені , Данія , 1885 рік
Не заради слави
Стурбований сімейним розладом, 1885 року митець утік від скандалів і претензій спочатку до Парижа, а у наступні кілька років – до Бретані (Понт-Авена), на острів Мартиніку в Карибському морі, Панаму та Арль. Історична сварка в місті на півдні Франції з другом-художником Ван Гогом, коли той в нападі божевілля ганявся за гостем із ножом і потрапив до лікарні з відтятим вухом, спонукали Гогена назвати цивілізацію «хворобою» і втекти у тропіки: на той час колоніальні володіння Франції приросли Океанією. Дізнавшись, що французька влада оплачує дорогу до тихоокеанської Полінезії, а тамтешні перлини мають попит у європейців, Поль Гоген зважився на кардинальну зміну свого життя.
Вінсент Ван Гог, 1888 р.
До переїзду легкого на підйом мандрівника спонукало поширене уявлення про безтурботні тропічні племена, що не знають важкої праці, бо їм не потрібно заробляти на житло, одяг та їжу. Вічне літо робить необхідні європейцям придбання непотрібними, а плоди хлібного дерева та банани самі падають на аборигенів із неба.
Подумав митець і про особливий бонус для художника – моделей мрії: вродливі, безтурботні та доступні таїтянки розбурхували уяву француза з гарячою креольською кров’ю якнайбільше. «Маю намір забути про своє жалюгідне минуле і поїхати туди, де можна жити без грошей, – повідомив Гоген датського художника Віллюмсена. – Писатиму за бажанням, а не на замовлення і не заради слави». У прагненні «злитися з природою» Поль поїхав у 1891 році на Таїті й оселився в Папеете, де написав упродовж року 80 робіт.
Хто, звідки та куди
Після нетривалого візиту до Франції через відсутність грошей і хворобу в 1895 році художник виїхав до Океанії назавжди. Повертатись на батьківщину він більше не збирався. Дружина та діти залишилися в Європі. На Таїті у художника з’явилася нова жінка: неповнолітня модель Техура народила чоловікові сина. Цей подружній зв’язок був не єдиним. Велелюбний художник легко сходився і розлучався з молодими красунями, які ставали його моделями. Зображував він на своїх полотнах і портових повій, що розмахували при зустрічі кораблів медичними довідками, як віялами (назва картини Поля Гогена «Тематете» перекладається як «Ринок»). Порушник спокою збудував собі на тихих островах Maison du Jouir (образний переклад – «Палац Екстазу»). Житло художника охороняв пес Пеніс.
«Тематете» («Ринок»), 1892 р.
Активний європеєць підтримував соціальні протести тубільців і відстоював їхні права у конфліктах із місцевою адміністрацією. Художника притягали до суду, штрафували і навіть погрожували йому трьома місяцями ув’язнення. У 1901 році Поль Гоген наодинці перебрався на острів Хіва-Оа (Маркізи), де за батьківським прикладом працював журналістом, писав оповідання і створював мальовничі полотна. Попри бідність, депресію та купу хвороб (наслідком сифілісу були виразки, біль від яких митець глушив морфієм), найкращу творчу спадщину митець створив саме там. Закінчивши роботу «Хто ми, звідки прийшли і куди йдемо?», Поль Гоген вжив миш’як, але самогубство не вдалося: чоловіка врятував блювотний напад через перевищення дози.
“Хто ми, звідки прийшли і куди йдемо”, 1897 р.
Посмертна слава
Наслідки отруєння вкоротили художникові віку: Поль Гоген помер в Атуоні 8 травня 1903 року у віці 55 років. Серцевий напад спровокувала чергова доза морфію, порожня ампула з-під якого лежала біля його ліжка. Могила митця залишилася у Полінезії. А до Європи переїхали його роботи, що проклали колегам шлях до символізму та модерну. Виставка у 1906 році 227 картин Поля Гогена в Парижі забезпечила живописцю, скульптору та керамісту посмертну славу. Загалом він встиг залишити людству 517 мистецьких творів.
Могила Гогена в Атуоні
Біографія Поля Гогена надихнула письменника Сомерсета Моема на роман «Місяць і гріш», а сучасні кінематографісти присвятили художникові, що пожиттєво бідував, фільми «Знайдений рай» і «Дикун» («Подорож на Таїті»). І хоча найвідоміше у світі переселення з Парижа на Таїті не додало екстремалові ні здоров’я, ні достатку, неординарний досвід пригод вплинув на подальшу оцінку його творчості. Картину Поля Гогена таїтянського періоду «Коли весілля?» швейцарський колекціонер Рудольф Штейхелін продав катарському колекціонерові майже за $300 мільйонів.
Фото: wikipedia.org
