Ніла Іваненко 
Внутрішній монолог, внутрішня мова та внутрішньоособистісна комунікація – усе це терміни для позначення явища, що знайоме величезній кількості людей. Йдеться про розмову із собою.
Усі пам’ятають давню жартівливу приказку щодо цього: «Приємно побалакати з розумною людиною».
Ленні Шедлецкі, професор комунікації в Університеті Південного Мена (США), вивчав цей феномен упродовж 40 років. Він вважає, що кожен з нас є «ходячою лабораторією» та має досвід розмов із самим собою: мовчазних або гучних.
Наприклад, коли шукаємо втрачений предмет, супроводжуємо свої дії внутрішнім монологом. Дехто може заперечити: мовляв, те, що відбувається в таких випадках у мозку, називається мисленням, а не спілкуванням. Однак професор Шедлецкі готовий посперечатися з цього приводу. Він стверджує, що всередині нас безсумнівно існує сфера спілкування. Стимули для нього надходять ззовні. Це може бути щось побачене або почуте.
Але як дізнатися, коли саме починається внутрішній монолог? За словами професора, він виникає, коли маємо справу з оцінкою або присвоєнням чогось.
Якою мірою поширене це явище?
Науковці досі не змогли дійти єдиної думки, чи всім притаманний внутрішній монолог.
На цьому наголосив експерт із комунікацій Рассел Харлберт з Університету Невади (США), що також присвятив життя вивченню цієї теми.
На його думку, щоб відповісти на це запитання, потрібно провести широкомасштабне і доволі складне дослідження. Наразі Рассел Харлберт вважає: багато людей думають, що їм властивий внутрішній монолог, проте насправді таких значно менше.
В одному зі своїх досліджень Харлберт спостерігав за групою із 30 студентів університету, до вух яких прикріпили пейджери. Протягом дня у приладах через довільні проміжки часу вмикався звуковий сигнал. В інтервалах учасники мали записувати свої думки, розповіло видання Newsweek.
Потім дослідник побесідував зі студентами, а також проаналізував їхні записи, щоб зрозуміти спосіб мислення кожного. Результати показали, що внутрішня мова була притаманна 26 відсоткам учасників.
Тобто, як вважає вчений, лише кожна четверта людина регулярно вдається до внутрішнього монологу.
Чи є внутрішня мова ознакою інтелекту?
У дослідженні 2015 року, опублікованому в журналі Psychological Bulletin, йдеться про те, що внутрішній монолог притаманний навіть дітям 5-7 років.
А в декого він починає розвиватися у віці від 18 до 21 місяця, засвідчила інша команда науковців у журналі Cognition.
Дослідники констатували, що деякі люди використовують внутрішній монолог частіше за інших. Але зовсім не обов’язково, що це пов’язано з інтелектом.
За спостереженнями професора Шедлецкі, немає різниці між внутрішнім монологом молодої людини та літньої. Зокрема, частота спілкування із собою у різних вікових групах однакова.
Хіба що людям шанованого віку для оцінки події потрібно на декілька секунд більше. З роками когнітивні здібності погіршуються, однак зрілі люди, нехай і повільніше, але все ще здатні розв’язувати проблеми. А внутрішня мова їм нерідко в цьому допомагає.
Внутрішній монолог – це добре чи погано?
На думку Рассела Харлберта, це аж ніяк не погано. За винятком тих випадків, коли внутрішній монолог є негативним за своїм змістом.
Нічого дивного в цьому немає. Просто дехто схильний до негативного внутрішньоособистісного спілкування, а дехто – до позитивного. За оцінками експертів, у людини щоденно виникає від 12 000 до 60 000 думок. Близько 80 відсотків із них – негативні.
Такі думки можуть спричиняти депресію або тривожність. Для їх усунення застосовують когнітивно-поведінкову терапію: форму лікування, що фокусується на обмеженні негативних розмов із самим собою.
Так чи інакше, а внутрішньоособистісне спілкування відбувається тоді, коли люди повинні приймати рішення, зазначив професор Шедлецкі. І часто саме завдяки розмові із собою ці рішення зважені та правильні.
Фото: pixabay.com
