Інна Тихонова 
Творець першої української опери «Запорожець за Дунаєм» – чи не єдиний приклад у світовій практиці, коли одна людина виступила одночасно драматургом, композитором і виконавцем головної ролі у власному творі. Артист яскравого комічного хисту зіграв художньо колоритного героя, написав лібрето і музику до авторської музичної комедії, що визначила класичний культурний образ України. Майже чверть століття фахівець із професійними навичками церковного співака й оперного виконавця працював на провідній столичній сцені у подвійному вокальному діапазоні – баритональному і басовому.
Водночас його різноплановий талант не вичерпувався співацькою спеціалізацією: рідкісний володар універсального творчого обдарування був музикантом, актором, вокальним педагогом, композитором, літератором, художником і знахарем, що цікавився нетрадиційною медициною і такими прогресивними галузями як статистика й інженерна справа. Чоловік шляхетної вдачі анонімно підтримував грошима у засланні Тараса Шевченка, цурався богемних спокус і мав славу надійного сім’янина, що прожив життя у незаплямованих подружніх стосунках. Його визначною етичною рисою була особиста скромність – саме вона могла завадити непересічному співвітчизникові зайняти більш вагоме місце у європейській мистецькій ієрархії.
Козацька пристрасть
Семен Гулак-Артемовський походив із давнього козацького роду: Гулаків і Гулаків-Артемовських історики вважають прямими нащадками генерального обозного Війська Запорозького, наказного полковника Івана Гулака, що жив у 1629–1682 роках. Невипадково на родовому гербі Гулаків був стрілецький лук. Але на час народження у багатодітній родині священика майбутнього творця «Запорожця за Дунаєм» (це відбулося 16 лютого 1813 року на хуторі Гулаківщина поблизу містечка Городище в Черкаському повіті Київської губернії) чоловіки з роду козаків вже сформували династію церковних службовців. Батьком Семена був настоятель місцевої Покровської церкви Степан Петрович Гулак-Артемовський, матір’ю – донька акцизного урядовця Варвара Арсенівна, а рідним дядьком – байкар, професор словесного факультету і ректор Харківського університету Петро Петрович Гулак-Артемовський.
Родовий герб Гулаків
Сина батьки бачили продовжувачем родинних традицій і в 11 років віддали на навчання до Київського повітового духовного училища. Але богослов’ям Семен не захопився так само палко, як музикою Дмитра Бортнянського й Артемія Веделя. Пристрасне уподобання і неабиякий голос хлопця не залишилися поза увагою митрополита Євгенія (Болховітінова), і владика запросив здібного співака до хору київського вікарія Софійського собору. Так сталося, що після смерті батька Степана Петровича Семена було відраховано з училища, проте співати він не перестав: 1830 року митрополит Євгеній посприяв влаштуванню юнака у митрополичій хор Михайлівського Золотоверхого монастиря, де володар красивого дисканту, що трансформувався після мутації голосу у баритон, невдовзі став головним солістом.
Нові друзі
Вокальні успіхи забезпечили Гулаку-Артемовському у 1835–1838 роках місце на навчанні в Київській духовній семінарії. А в його подальшу долю втрутився випадок. У 1838 році під час богослужіння в Михайлівському монастирі голосом українського семінариста заслухався композитор Михайло Глінка. Капельмейстер придворного хору в Петербурзі приїхав до Києва з метою знайти для свого колективу два десятки юних обдарувань. Познайомившись із Семеном, Глінка запропонував юнакові переїхати до Санкт-Петербургу, де негайно взявся готувати його до оперної сцени. Композитор познайомив свого протеже із впливовими людьми і знайшов меценатів для оплати його навчання музиці та вокалу.
Опинившись серед друзів свого наставника, Семен був представлений письменникові Нестору Кукольнику, який викладав йому французьку й італійську мови, художникам Івану Айвазовському і Карлу Брюлову, котрий разом із поетом Василем Жуковським за великі гроші викупили навесні 1838 року з кріпацтва Тараса Шевченка. Знайомство Гулака-Артемовського з Кобзарем так само відбулося у цьому дружньому колі. Згодом приязні стосунки українців переросли в теплу дружбу, адже між ними виявилися майже родинні зв’язки: двоюрідний брат поета Євдоким Шевченко змалку виховувався в сім’ї Гулаків-Артемовських. У подальшому Семен присвятить Тарасові Шевченку пісню «Стоїть явір над водою» і потайки матеріально підтримуватиме поета навіть у період опали, інкогніто відсилаючи йому гроші у місця заслання.
«Стоїть явір над водою», картина художника Георгія Терпиловського
Щебечи, соловейку!
Самому ж Гулаку-Артемовському завзято допомагав Михайло Глінка – саме він відіграв вирішальну роль у становленні нового оперного співака. В захопленні від молодого таланту композитор написав дві пісні спеціально для нього – то були композиції на вірші Віктора Забіли «Не щебечи, соловейку» та «Гуде вітер вельми в полі». Коли виявилося, що духовна особа, якою вважався на той час випускник семінарії, не могла займатися мирською діяльністю, саме Глінка просив Синод православної церкви позбавити духовного сану свого підопічного. Це було важливо для можливості навчатися за кордоном, виступати на сцені і в подальшому служити в театрі.
Шліфувати голос Гулаку-Артемовському мали у Європі. Але навчання за кордоном потребувало чималих коштів. Для вирішення цієї проблеми наставник разом із колегою-композитором Олександром Даргомижським і меценатом Петром Волконським влаштували перший публічний виступ Гулака-Артемовського у Петербурзі, куди запросили заможну еліту. Відвідувачем того концерту був власник уральських заводів і благодійник Павло Демидов. Меценат узяв на себе фінансування поїздки українця до Європи для завершення музичної освіти. Вокальному мистецтву Семена навчали найкращі викладачі співу у Франції й Італії: його педагогами були Джузеппе Мартоліні, Джуліо Аларі, Феліче Романі.
«Семен Гулак-Артемовський и Михайло Глінка», картина Василя Забашти
«Добрий співака»
Після дворічного навчання відбувся не лише дебютний виступ Гулака-Артемовського у флорентійській опері – талановитий випускник отримав ангажемент і прослужив у Флорентійському оперному театрі один сезон. А 1842 року туга за батьківщиною та друзями спонукала Гулака-Артемовського пристати на офіційну пропозицію дирекції імператорських театрів вступити до петербурзької оперної трупи на умовах грошового забезпечення хориста капели. Попри те, що перший контракт соліста передбачав лише 600 срібних карбованців на рік, співак європейської школи на нього погодився. Згідно з підписаною угодою, Гулак-Артемовський мав «грати і співати в операх партії басу з переробками, пристосованими до голосу, й інші ролі та партії за призначенням дирекції, не відмовляючись від них в жодному разі».
Першою його роллю була партія лорда Генріха Астона в опері Доніцетті «Лючія ді Ламмермур», а творчим проривом стала партія Руслана в опері Глінки «Руслан і Людмила». Ось як описував те виконання меценатові Григорію Тарновському Тарас Шевченко: «Тепер через день дають «Руслана і Людмилу». Що то за опера, та ну! Коли Артемовський співає Руслана, то аж потилицю почухаєш – добрий співака, нічого не скажеш». Гулак-Артемовський був залучений до виконання головної партії в московській прем’єрі у Большому театрі в 1846 році. А 1848 року 35-річний співак одружився з донькою декоратора московських театрів і балерини Олександрою Іванівною Івановою (піаністка й арфістка в подальшому акомпанувала чоловікові на концертах). У подружжя народилося троє дітей, але всі вони в дитинстві померли, тож співак залишився без власних нащадків.
В історії мистецтва
Протягом 22 років Семен Гулак-Артемовський був солістом Імператорської російської опери у Санкт-Петербурзі, а в 1864-65 роках працював солістом Большого театру в Москві. На головних оперних сценах країни на нього чекав сталий тріумф упродовж майже 25 років, за які Семен Степанович виконав близько 50 головних партій у провідних операх. Виконавські твори Семена Гулака-Артемовського – Руслан («Руслан і Людмила» М. Глінки); Мазетто («Дон-Жуан» В.А. Моцарта); Антоніо, Астона («Лінда ді Шамуні», «Лючія ді Ламмемур» Г. Доніцетті), головні партії в операх О. Даргомижського, О. Верстовського, А. Рубінштейна. А ще співак виступав з концертними програмами, де співав арії, романси і українські пісні з власних водевілів, до яких писав музику та слова: «Ой, на горі женці жнуть», «Спать мені не хочеться» чи вже згадувану посвяту Тарасові Шевченку «Стоїть явір над водою».
Особливістю театральних виступів артиста було глибоке занурення в образи, тож глядачі чекали від Семена Степановича не лише високого вокального, а й акторського рівня. Коли через суміщення партій для басу і баритону (дублерів він майже ніколи не мав) його голос почав втрачати силу, митець узявся за створення опер. Серед того, що написав Семен Гулак-Артемовський, – «Українське весілля», «Картина степового життя циган», «Ніч напередодні Іванова дня», де в основі постановок лежала національна музична традиція. А вершиною творчості популярного композитора стала перша україномовна опера «Запорожець за Дунаєм». Навіть якби Семен Гулак-Артемовський не мав більше творів, крім цього, що є по-справжньому народним, його ім’я назавжди б залишилося в історії мистецтва.
Державна загроза
Прем’єра опери відбулася 26 квітня 1863 року на сцені Маріїнського театру в Петербурзі й мала шалений успіх: вистава була у репертуарі сезону 13 разів. Шанувальники опери вперше й востаннє бачили постановку, де одна людина написала і музику, і лібрето, та ще й виконала головну партію: у ролі Карася на прем’єрну сцену виходив сам автор опери. З цього погляду «Запорожець за Дунаєм» по сьогоднішній день є унікальною роботою, а зняття її з репертуару Імператорського театру після вдалого сезону критики пов’язують з українською тематикою. Попри появу наступного року в репертуарі Большого театру в Москві, надалі національна опера була вилучена з театрів на цілих 20 років. Погіршилася культурна ситуація з виходом 1876 року сумнозвісного Емського указу, що забороняв театральні виступи українською мовою. То була реакція імператора Олександра II на пожвавлення на початку 70-х років XIX століття українського руху.
Царська влада вбачала у спробах національно-культурного виокремлення небезпеку для державної монолітності й обмежувала використання української мови лише побутовим вжитком. Та попри те, що сумнівний циркуляр залишався чинним до 1905 року, влітку 1884-го опера знову з’явилася на театральній сцені: цього разу – національній. Вперше на українській землі її поставив Марк Кропивницький за участі Марії Заньковецької та Марії Садовської-Барілотті у трупі Михайла Старицького. Якщо хтось не знає чи забув, яку оперу написав Гулак-Артемовський, нагадаємо, що в основі сюжету – історія козаків, котрі по розгромі Катериною II Запорізької Січі опинилися в Османській імперії. Ідею підказав історик Микола Костомаров – один із численних друзів Гулака-Артемовського.
Трупа Кропивницького
Вчорашня зірка
Підґрунтям для лібрето стала правдива історія втечі запорозьких козаків із Туреччини на батьківщину. В першій національній опері з патріотичним спрямуванням йдеться про мрії та спроби українців вирватися з турецької чужини додому. Злякавшись можливого супротиву, султан за сюжетом музичної комедії добровільно відпускає волелюбних козаків, які радіють такому рішенню. Митцеві, що в юнацтві виїхав з України робити кар’єру до Петербургу й ніколи більше не повернувся на рідну землю, тема втрати батьківщини була близькою і болючою. Можливо, через те, що найкращі твори Семена Гулака-Артемовського пробуджували національну свідомість українців, царська цензура й заборонила оперу, а зрештою позбулася й її автора?
Театральна адміністрація не подовжила співробітництво з Гулаком-Артемовським: після зняття опери з репертуару вчорашню зірку невдовзі відправили на пенсію, не дозволивши залишитися в театрі хоч кимсь. А він же, крім музики, мав талант до малювання, створював театральні декорації і захоплював поціновувачів прекрасного своїми майстерними художніми мініатюрами (зокрема на слоновій кістці). Водночас із концертними виступами різнобічний українець уклав «Статистико-географічні таблиці міст Російської імперії» і запропонував міській владі власний проєкт петербурзького водогону. Свої ідеї Семен Степанович опублікував 1858 року в журналі «Ілюстрація»: за його задумом, система водопроводу, де вода мала надходити самопливом з Неви у 70 резервуарів, могла б забезпечити питною вологою петербурзьку бідноту. Проте, слушну ініціативу ніхто не підтримав.
Цікаві факти про Гулака-Артемовського
Семен Гулак-Артемовський важко переживав той етап свого життя, бо віддав сцені не лише свої найкращі роки, а й найдорожче, що було у співака – голос. Нікому надалі не потрібний, артист мало не втратив віру в себе. На плаву загнаного долею в депресію митця підтримав ще один особистий дар: успадкований від пращура-козака хист цілителя-характерника. У молодості, за часів навчання у Франції, Семен Степанович ознайомився з теорією фізіолога Франца Месмера, який стверджував, що людина здатна отримувати космічну енергію і з її допомогою впливати на фізичне та духовне відновлення хворих. Артист замислився про власну силу, коли оживив у руці зів’ялу троянду. Під кінець життя Гулак-Артемовський переїхав з дружиною до її родичів у Москву, де оселився в скромному будинку Кудринської Христорождественської церкви і почав займатися цілительством та гіпнозом.
Пам’ятник Гулаку-Артемовському у Харкові
До «магнетизера Артемівського» щодня приходило чотири десятки стражденних, яким знахар надавав посильну допомогу. Свою лікувальну практику він будував на молитві. Люди казали, що винагороди за послуги ескулап не брав, бо вважав то гріхом: «Божим даром треба ділитися безкорисно, а не витискати з нього прибуток». Його натурі завжди були притаманні доброзичливість і делікатність, м’яке поводження й однакова приязність до людей різного суспільного стану. А найбільш характерною рисою музиканта, який помер у 60 років від запалення легень і похований на Ваганьківському цвинтарі, знайомі відзначали шкідливу для артиста скромність. Чи не стала вона на заваді в формуванні його професійного іміджу, сперечаються музикознавці, – адже мистецький успіх базується не лише на таланті, а ще й на невтомній самопрезентації.
Фото з відкритих джерел
