Інна Тихонова 
Чи вмієте ви правильно слухати? Психологи вчать виказувати підтримку, не кривлячи душею.
Дар чи кара?
Емпатія (від грецького слова patho: «співпереживання») – це вміння ставити себе на місце іншої людини, розпізнавати і називати її почуття. «Співналаштування» відбувається за мімікою, мовленням, жестикуляцією та діями. Психологічне «підключення» до чужого стану виникає не у відповідь на прохання чи скаргу, а є природним проявом уваги до внутрішнього світу іншої особи.
Здатність до співпереживання не надається нам від народження, а розвивається у процесі знайомства зі світом. Малюки, що ще не мають досвіду спілкування, до розуміння чужих почуттів не здатні – вони лише наслідують емоції людей зі свого оточення. Власні навички співпереживання у дітей виникають у міру дорослішання. І, залежно від обставин, типу особистості та виховання, ці здібності можуть сформуватися різною мірою.
При низькому рівні емпатії людина є байдужою до чужих почуттів. При середньому рівні особа здатна на вияв співпереживання, якщо потрібна допомога. За високого рівня емпатії чужі емоції сприймаються надто близько до серця. На відміну від «золотої середини», в останньому випадку «дар» стає «карою». Емпат «розчиняється» в чужих проблемах собі на шкоду: коли увага переноситься на інших людей, власна особистість відходить на другий план.
Візьму твій біль
Емпат не скаже: «Мені шкода». Він не зміщує фокус на себе, а ставить питання і вислуховує відповіді, намагаючись зрозуміти почуття співрозмовника. Емпатія виявляється корисною якістю у професіях, що допомагають людям впоратися з проблемами або зцілити душевний біль. Здатність відчути емоції інших може стати в нагоді психологу, лікарю, вчителю, менеджеру з управління персоналом, соціальному працівнику або митцю.
Дослідники зазначають, що зазвичай люди схильні співпереживати лише тим, кого добре знають, і не залучаються до проблем представників не свого кола. Ви – емпат, якщо заражаєтеся чужими емоціями і схильні до зміни настрою через вплив чужих почуттів. І в цьому криється вразливість для маніпуляцій. Людям, які співпереживають, легко нав’язати почуття провини, зіпсувати настрій або втягнути їх у з’ясування стосунків.
Зчитуючи емоційні стани інших людей, потрібно вчитися відокремлювати навіяні відчуття від власних. Важливо вміти контролювати тиск на психіку й уникати стороннього впливу, щоб убезпечити себе від емоційного перевантаження. Вразливим людям варто бути вибірковими у спілкуванні, вибудовувати особисті межі, переключатися на відволікаючі фактори, дотримуватися балансу роботи та відпочинку.
Фальшиві почуття
А ще потрібно розмежовувати здорові риси характеру та їх спотворені копії. Під впливом соціуму доброта і співчуття можуть підмінятися сентиментальністю – їх хворою похідною. Це відбувається тоді, коли ви переймаєтеся чужими проблемами «для етикету», надаючи підтримку, щоб відчути задоволення від своєї участі або підживити власну значущість.
Інший аспект – нав’язані почуття. Совість відрізняється від сорому, вдячність – від обов’язку, заздрість – від прагнення до досконалості, жалість – від вини. Фальшиві емоції – це почуття-двійники, породжені громадською думкою. Якщо совість припускає ваше власне уявлення про мораль, то сором є реакцією нав’язаного походження. Важливо не шкодити іншим, але ви не зобов’язані відповідати чужим очікуванням.
Робити добро, жаліти та співчувати треба за своєю волею, а не в позиції психологічного боржника. Не варто заганяти себе у провину, тривогу та розпач через те, що ви не можете допомогти всім, кому гірше, ніж вам. Відчуття загального неблагополуччя нікого не робить сильнішим. Людина зберігає тверезий погляд на життя, відрізняючи свої справжні почуття від емоційного «спаму».
Як правильно слухати
Безболісне співпереживання є неможливим без розуміння, як позбутися фальшивих емоцій. Психологи закликають виходити з того, що співчувати – не обов’язково. Почуватися комфортно при вираженні емпатії дозволить правильна форма слухання, придатна для тієї чи іншої ситуації. Використовуючи різні типи слухання залежно від обставин, можна підвищити ефективність комунікації і навчитися виявляти щиру увагу до людей.
Якщо для аналізу інформації та формування власної точки зору важливим є критичне слухання з відокремленням факту від думки, то в міжособистісному спілкуванні раціональне мислення не створить міцної основи для довіри. У такому разі більш прийнятними варіантами можуть стати пасивний, емпатичний, рефлексивний чи активний тип слухання.
Пасивний
Демонструвати власну позицію не потрібно. Слухайте без реакцій, мовчки та уважно. Людина відчує, що її чують. Можна лише зрідка підбадьорювати співрозмовника короткими репліками, не перетягуючи ковдру на себе.
Активний
Висловлюйте свою зацікавленість у розмові за допомогою мови тіла: нахиляйтеся до співрозмовника тощо. Не втрачайте зосередженості та розвивайте тему доречними питаннями.
Емпатичний
Перепитуйте для уточнення власного розуміння і уникайте упередження. Створюйте підтримуючу атмосферу і відчувайте комфорт у мовчанні.
Рефлексивний
Повторюйте те, що каже співрозмовник. Цей прийом застосовується для запобігання ескалації конфлікту, зменшення напруги у суперечках, зниження емоційного запалу й агресії. Ваші регулярні паузи та уточнення дозволять опонентові почуватися у безпеці, переконавшись, що його чують.
Навички якісного слухання полегшують порозуміння. А зміцнюють його самоіронія, повага чужих принципів і відмова від полеміки. Щоб готовність говорити і слухати була обопільною, треба дотримуватися кількох правил: не звеличувати власне его, визнавати свої помилки, не боятися вибачатися, уникати ниття, пліток, стереотипів, упередженості та навішування ярликів. Найкраща фраза для встановлення і підтримування контакту: «Розказуй!».
Фото: pexels.com
