Інна Тихонова 
Як допомогти людині у поневірянні та втратах, знають «інженери душ» – психологи.
Підтримки під час війни потребує кожен українець. Але від стандартних втішань типу «тримайся», «заспокойся», «не бентежся», «час лікує», «все буде добре» та «прорвемося» може не лише не полегшати, а стати навіть гірше. Які прийоми надання допомоги дійсно працюють?
Бути поруч
Якщо ви готові розрадити когось у горі, пам’ятайте: люди з душевним болем потребують присутності інших, але за умови, що ця присутність не обтяжує і не вимагає захисту. Дайте людині можливість пережити сум та розпач, виплакатися і виговоритися, виявити слабкість та розгубленість. Ваша місія має бути такою: «Відчуваю твій біль, страх, гнів тощо. Тобі важко, і ти вправі висловлювати свої почуття. Не стримуй емоції, я з тобою».
Заохочувати у прагненні виговоритися
У біді згорьована людина має потребу в тому, аби поділитися власними переживаннями. Розповідаючи про те, що трапилося, вона неодноразово може повторювати сказане. Будьте поблажливими і не зупиняйте цей вилив почуттів по колу. «Заклинювання» на тому самому є нормою. Часто ми вважаємо за краще не обговорювати з близькими страшну реальність, щоб їх не засмучувати. Проте, насправді – це на користь: коли людина розділяє своє збентеження з іншими, згадування травмуючої ситуації дає полегшення.
Утримуватися від оцінок
Критичне оцінювання почутого є виявом раціоналізації і способом уникнути емоцій. Втім, людина в стресі не має ховати своїх почуттів. Без їх проживання є неминучою відкладена розплата: не пережите горе з часом знову стане тяжким викликом. Тож співчувайте без оціночних коментарів. Погоджуйтеся з емоціями людини, а аналіз подій та власну точку зору залиште на потім.
Називати все як є
Якщо для молодої жінки, яка втратила коханого чоловіка, або для матері загиблої дитини ми не знаходимо інших слів, крім «Бог дав, Бог і взяв» – можемо бути певними: не такої підтримки вона від нас чекала. Людина відчуває себе спустошеною, її життя розбите вщент, а світ продовжує існувати, і нікому до її вселенської трагедії немає діла. Коли ми замість «помер» говоримо «пішов», а про того, хто в депресії, кажемо «тобі погано», ми ніби відгороджуємося від чужого горя й не усвідомлюємо глибини конкретної втрати. У людини, яка бачить, що оточуючим нібито ніяково від її страждань, такі поверхневі реакції не викликають довіри. Цей підхід залишає травмовану людину з власним горем на самоті, хоча ви намагалися її у кризовій ситуації просто зайвий раз не травмувати. Тож не бійтеся зробити боляче тим, що називаєте все як є. Називаючи речі своїми іменами, ми підтримуємо травмовану людину, бо розділяємо з нею сувору реальність, яку треба прийняти та пережити.
Фото: Національний музей Революції Гідності, www.pexels.com
