Вогонь, вода та соло на органі

Діти квітів з купонами в кишенях

Початок дев’яностих у молодій та перспективній країні Східної Європи. Найбільшій у ній за розмірами. Навколо – суцільні контрасти: ейфорія від раптової свободи чергується з легким хаосом та розгубленістю. Кольорові мрії про яскраве майбутнє – з сірістю буднів, та потенційною загрозою злиднів. Перші «шмотки» з польських та югославських ринків контрастують з маловиразним радянським одягом та «кравчучками», що якраз починають входити у обіг.

На вулицях теж відбувається своє екзотичне і, переважно, строкате дійство, часом схоже на периферійний карнавал: представники субкультурних кіл молодих та переважно безробітних громадян нової країни з довгим та часто нечесаним волоссям намагаються не перетнутися з тими, хто волосся не носить взагалі, віддаючи перевагу бритій під нуль черепушці та максимально суворим ноткам у одязі. Серед перших у пошані Курт Кобейн та Джим Моррісон. Якщо з ідеологом американського колективу «Нірвана» більш-менш зрозуміло – естетика гранджу, напрямку, який він сповідував, була на часі серед молодих бунтарів – то звідки у прагматичні та аж ніяк не романтичні 90-ті на вулицях українських міст взялися «діти квітів» у розірваних на колінах джинсах –  задовго до того, як це стало трендом?

The Doors та Джим Моррісон у вишиванці

Одна з головних причин – ігрова стрічка «Дорз» режисера Олівера Стоуна, яка побачила світ 1991 року, з Велом Кілмером у ролі Джима Моррісона. Вона вважається одним з найкращих американських байопіків (фільмів, створених за мотивами біографії відомих людей), а Кілмер, як зізнавалися навіть учасники The Doors, «до моторошності» був схожий на Моррісона, і що найцікавіше – усі вокальні партії у фільмі виконав самостійно. Та настільки влучно, що ті самі колишні колеги не одразу зрозуміли, що це співає не Джим.

The Doors «Light My Fire»

Десятки тисяч доларів на вітер та розтрощений телевізор

У фільмі Стоуна присутня ціла лінія, присвячена одній з найвідоміших та найуспішніших композицій The Doors – «Light My Fire» («Запали мій вогонь»). У одній зі сцен музиканти зібралися на репетицію у одному з каліфорнійських бунгало на березі океану. Гітарист Робі Крігер повідомляє, що придумав новий мотив, потім усі, включаючи Джима Моррісона, жваво його підхоплюють, а клавішник Рей Манзарек просить залишити його на декілька хвилин, аби він придумав достойну партію соло. Хлопці вирушають прогулятися вздовж океану, а коли повертаються – то абсолютний хіт і нова «візитівка» The Doors був готовий.

Вел Кілмер у ролі Моррісона у фільмі «Дорз»

Пісня «Light My Fire» з’явилася у квітні 1967 року і згодом увійшла до дебютного альбому групи. Протягом трьох тижнів вона посідала перше місце у гарячій сотні видання Billboard, а наприкінці року, після продажу мільйону копій, сингл з композицією отримав золотий статус. Спочатку радіостанції відмовлялися брати пісню у ротації через її хронометраж – понад сім хвилин, тому музикантам довелося записувати скорочену версію. Загалом пісня, як і було продемонстровано у кінострічці – плід колективної творчості, і Робі Крігер, аби це підкреслити, запропонував Стоуну включити у фільм момент, де він дістає з кишені листок паперу з нарисом майбутнього хіта. За задумом гітариста, він присвячений чотирьом стихіям – повітрю, землі, вогню та воді, і ключовий її рядок «Come on, baby, light my fire» придумав саме він.

Кадр з фільму «Дорз»

Цікава історія сталася під час «Шоу Еда Салівана» у вересні 1967 року. The Doors було запрошено на популярне вечірнє шоу, де вони мали виконати цей хіт, який вже мав шалену популярність, але продюсери програми гречно попросили під час виступу у прямому ефірі замінити один рядок у пісні – «Girl, we couldn’t get much higher» («Люба, ми не можемо кайфувати сильніше»), аби не було жодних натяків на наркотики. Моррісон пообіцяв її не співати, але зрештою озвучив ці рядки у ефірі, чим викликав неабиякий шок команди телешоу.

Стверджують, що Саліван був дуже обурений і не подав руки Джиму після шоу, а сам Моррісон ніби сказав, що це сталося через його надмірне хвилювання, і він просто забув про прохання. У фільмі «Дорз» показано, ніби співак зробив це навмисне та ще й зробив наголос на «небажаному» слові, після чого автоматично піднявся у рейтингах серед усіх противників цензури. У будь-якому випадку на шоу Салівана групу більше не запрошували.

Фрагмент фільму Олівера Стоуна «The Doors»

Того ж року знаменита американська компанія «Бьюїк» запропонувала The Doors 75 тисяч доларів за використання пісні у рекламі нового автомобіля. З такою пропозицією її представники звернулися до музикантів у той момент, коли їхнього лідера Джима Моррісона не було у місті, і вони, не погодивши це питання з солістом, дали свою згоду.

Коли співак про це дізнався, він не приховував свого обурення, а потім зателефонував до компанії «Бьюїк» і поставив їх до відома, що якщо ця реклама з’явиться у телевізійному ефірі, то він власноруч публічно розіб’є автівку кувалдою (!) перед телекамерами. У тому ж фільмі Стоуна герой Вела Кілмера, випадково почувши «Light my Fire» у рекламі, у неймовірній люті розбиває телевізор об стіну. Перефразовуючи українського класика: який справжній рокер не трощив у своєму житті телевізор?

The Doors, 1969 р.

Шлях від «Гремі» до українського слухача

Подальша доля пісні склалася ще успішніше: вона отримала найпрестижнішу музичну нагороду світу – премію «Гремі». Щоправда отримали її не автори – музиканти групи The Doors, а пуерто-ріканський незрячий співак Хосе Фелісіано, який вже декілька років виконував власну, за стилем – латиноамериканську версію пісні, яка теж користувалася популярністю. До речі, той самий Фелісіано за рік до отримання «Гремі» також прославився скандальним виконанням національної американської святині – гімну США у оригінальному і, як декому здалося, досить фривольному стилі латино-джаз.

Лавреат «Гремі» Хосе Фелісіано виконує «Light My Fire»

Певно, символічно виглядає й те, що «Запали мій вогонь» стала останньою піснею, яку група The Doors виконала у своєму класичному складі, і фінальною піснею, яку Джим Моррісон взагалі виконав зі сцени. Сталося це 12 грудня 1970 року у новоорлеанському залі «Warehouse».

Як і слід було очікувати, нова хвиля інтересу до пісні «Light My Fire» і творчості Моррісона та колективу, солістом якого він був, почалася після виходу вищезгаданої кінострічки Олівера Стоуна. Стверджують, що на головну роль у ній претендували не менш видатні представники Голівуду – Джон Траволта, Річард Гір та Чарлі Шин. Та Кілмер, якщо чесно, досі у багатьох асоціюється з Моррісоном.

До речі, за декілька років до початку нового «Дорз»-культу радянський вініловий монополіст – державна фірма «Мелодія» – започаткував нову, небачену до цього серед меломанів серію «Архів популярної музики», і це був по по-справжньому революційний вчинок у зазвичай консервативній, але вже дихаючій свіжим повітрям змін культурі. І перша платівка цієї серії звалася, бінго, «Дорз. Запали у мені вогонь».

Афіша київського виступу музикантів The Doors

А 2012 року одні з авторів пісні «Light My Fire», колишні учасники групи The Doors Рей Манзарек та Робі Крігер, виступали в Україні на одному з київських майданчиків.

Хто б міг подумати, що сьогодні і вогонь, і світло, і тепло – не порожні символи для кожного з нас, а життєва необхідність. 8 грудня був черговий день народження Джима Моррісона, його творчість аніскільки не втратила своєї актуальності і через багато років. А ця пісня нехай вчергове осяє вашу оселю яскравою ілюмінацією і, звісно, зігріє у зимову негоду.

The Doors виконують пісню «Light My Fire» на телевізійному шоу «Malibu U»

Фото: wikipedia.org