Зухвалі, вродливі та «наві-джені»

Невірно стверджувати, що українське музичне телебачення перших років незалежної України – це лише «Мелорама» та «Територія А». На тій невеликій кількості вітчизняних телевізійних кнопок, які почали з’являтися разом з гривнею, гімном та Конституцією, було принципово мати власний розважальний або пізнавальний контент. Згодом вони стали конкурувати між собою, а значить – ставали ще якіснішими. Про дві згадані вище програми було вже сказано і написано досить багато, тому пригадаємо ще декілька цікавих і, можливо, незаслужено забутих.

«Хіт-Рік»

Це був справжній культ і поклоніння. Втілення у життя класичного сюжету про телезірку, популярність та мішки з листами від глядачів. Ех, які були часи: люди брали до рук звичайну кулькову ручку або простий олівець, виписували іноді нерозбірливим почерком дифірамби та зізнання у коханні улюбленим закордонним артистам, обмальовували ці дописи різнокольоровими сердечками (майже як зараз прикрашають повідомлення у соцмережах смайликами), бігли до справжніх поштових скриньок та відправляли ці меседжі, наповнені щастям, на адресу популярної телепрограми. Щоб найближчої суботи о 20.00 у прямому загальнонаціональному ефірі ведучий Анатолій Бондаренко ці відверті епістоли, якщо пощастить, зачитав на всю країну.

Принцип існування «Хіт-Року», який спочатку виходив на експериментальному телеканалі «УТ-3», базувався саме на листах і голосуванні: щотижня вам демонстрували передову ланку-п’ятірку плюс-мінус свіжих досягнень закордонного шоу-бізнесу, з якої ви мали обрати два кліпи за власними уподобаннями та смаком. На початку мовлення каналу екстравагантний Бондаренко взагалі був багатоверстатником: весь вечір у костюмі та краватці він вів розважальний суботній слот, а ближче до опівночі просто у прямому ефірі скидав піджака, одягав молодіжну курточку або жилетку, яку позичав у режисера програми Валерія Вергелесова, автоматично скидав при цьому років 15-20 і переключався на молодіжний сленг та кліпи зарубіжних виконавців.

Анатолій Бондаренко

До речі, кліпи – окрема тодішня цінність. Діставати їх тоді було цілою пригодою, і, попри те, що закони цивілізованого світу (зокрема, ті, що стосувались ліцензійного закордонного відео) у першій половині 90-х на Україну ще не розповсюджувались, вдаватися до відвертого піратства та хитрощів – наприклад, «замилити» логотип MTV – та видати в ефір свіжоспечене відео, було ризиковано, тому шукали більш легальні канали добування інформації. Розповідали навіть, що редактор програми домовлявся з провідниками міжнародних залізничних рейсів, аби вони привозили польські музичні журнали, адже до епохи Інтернету ще залишалося трохи часу. Супутникові «тарілки» могли собі дозволити лише громадяни з достатком вище середнього, а тому тридцять хвилин суботніх ефірів Бондаренка мали неабияку цінність, особливо у невеликих населених пунктах країни. Співак EL Кравчук якось розповідав, що після ефірів «Хіт-Року» їздив на Хрещатик, 26 з чистими відеокасетами, караулив режисера, аби попросити його записати свіжі кліпи. З появою у країні перших музичних каналів типу OTV, культ програми «Хіт-Рік» поступово сходив нанівець, він просто не витримував телевізійної конкуренції.

Фрагмент вечірнього ефіру телеканалу УТ-3 початку 1990-х.

«Джемікс»

Вона у повній мірі могла б претендувати на звання головної хуліганської серед тих програм музичного мовлення, що панували в українському ефірі 90-х. На столичному телеканалі «Мегапол» вона з’явилася 31 грудня 1991 року, а вже у наступному році, немов дотримуючись стандартів класичних музичних телеканалів, навіть розділилася на жанрові випуски – «Jamix-Hard», «Jamix-News», «Jamix-Rap», хоча слово «формат» – точно не про цю програму: вона була, скоріше, неформатною та неформальною.

Реклама програми Джемікс

Перш за все, завдяки присутності у ній ведучого Анатолія Вексклярського (він же DJ Толя) – музиканта, продюсера та на той час лідера однойменної з назвою програми групи. У Києві 1990-х Толю також знали за гротескним радіошоу «Місячні ТрАнбони», яке Вексклярський вів у співаторстві з власним… альтер-его у образі, власне, Толі, який розмовляв суржиком з нахилом чи то в слобожанський, чи то полтавський говір. Власне, у цьому дивному образі та ще й з підозрілими вусиками Толя згодом з’являвся у ефірі телеканалу М1, але то вже була інша історія.

Анатолій Вексклярський

А у самому розпалі авантюрних 90-х у ефірі спочатку «Мегаполу», а потім УТ-3 люди з команди «Джеміксу» з телеекранів, як кажуть, «гнали по повній»: кривлялися, корчили пики, запускали цілу серію креативних «відбивок» (на телевізійній мові – вигадливі саморекламні анонси), типу: «Ти казала у вівторок «Джемікс» вийде в 20.40, я включив – його нема, ох і йокаламана…» тощо.

Та найголовніша та найважливіша функція цих ефірів полягала у підтримці та усілякому промотуванню вітчизняної рок-музики, у якої тоді відбувався справжній період розквіту. Весь цікавий київський андеграунд: Медленный Руль, Ностальгія за Мезозоєм, Ivanov Down та багато інших імен з’являлися регулярно у Джеміксі, а деякі відеоролики для музикантів знімалися просто у студії програми – важко було у ті непрості матеріальні часи не скористатися службовим становищем і телевізійною технікою заради мистецтва. Тому команда Джемікса взяла на себе функції і візіонерів і місіонерів водночас, допомагаючи молодим талантам («нездари пробивалися самі», як любили казати у ті часи) та з появою комерційного та «форматного» телебачення подібна благодійність, на жаль, закінчилася.

Фрагменти анонсових роликів програми «Джемікс»

«Хмарочос»

Коротенький, але показовий епізод з другої половини локального життя у вітчизняних 90-х: весела та різнобарвна компанія однодумців вирушає на вікендовий відпочинок за місто, на дачу до одного з учасників компанії. Окрім гармонійного об’єднання з непорушною та недоторканною природою, апетитного застілля, що супроводжувалося гучним аматорським співом, з наявних розваг на місці – старенький, як кажуть у таких випадках, «епохи царя Гороха», ледь працюючий телевізор, що за розмірами займав чверть кімнати і транслював єдину програму, а також здатен був функціонувати лише після застосування людської фізичної сили. І звісно, той телевізор був ч/б. Але навіть крізь міжгалактичне шипіння жахливого сигналу та інопланетну трансформацію звуку в умовах можливостей звичайної дачної антени учасники компанії були у змозі розгледіти у верхньому лівому кутку екрану зірочку-логотип телеканалу ICTV, який у той час скромно позиціонував себе, як «Зірка телебачення України».

І ось, вуаля – крізь «телевізійний сніг» проясняється силует Сніжани Єгорової, яка у той час якнайкраще втілювала з екрану те, що створювачі дивного запозиченого слова «віджейка» у нього вкладали, і за майстерністю спритного жонглювання словами аж ніяк не поступалася своїм колегам з європейських філій MTV.

Так-так, ми добре знаємо про трансформації, які сталися з цією панянкою згодом, і про її подальші політичні висловлювання (якщо коротко: то просто ганебні, але за них вона спочатку перепросила). Та ще раз: 1997 рік, вечірній прайм-тайм, декілька разів на тиждень спраглому інформаційним голодом юнацтву демонструють найкраще з британського хіт-параду з явним домінуванням стилю «брит-поп», що автоматично формує гарний музичний смак та вселяє надію та впевненість у кращі часи. Supergrass, Blur, Pulp, Ocean Colour Scene – я не вірю очам своїм, це точно та програма, яку я чекатиму регулярно, виглядатиму її назву у газетці на кшталт «Телетиждень», підкреслюватиму жирним фломастером? І дивитимуся не з порожніми руками, а із заздалегідь підготовленою чистою відеокасетою, аби оперативно записати британський свіжак, який потім буду неодноразово переглядати, а потім ці кліпи стануть прикрасою домашніх вечірок з друзями. І вся ця радість коментується жвавим та стильним дівчиськом з короткою стрижкою та у модному вбранні: хочете того чи ні, а Сніжана сезонів 96-98 рр, яка іноді фонтанувала фразами на кшталт «бачу, ваші підгузки вже стали мокрими від щастя», була справжньою провідницею у світ якісною музики.

Фрагмент одного з випусків програми 1997 року

«М-Файли»

Ближче до початку нового століття на тому ж «зірковому» ICTV почала виходити програма, що цілком могла би претендувати на статус головної музично-альтернативної, принаймні протягом усього свого існування вона намагалася слідувати усім її канонам. Українська музика активно розвивалася, у країні почали з’являтися необхідні для цього умови, вітчизняні артисти вже їздили у великі концертні тури та все частіше збирали стадіони. З’являлося багато цікавого «молодняка», якому, на жаль, доводилося конкурувати у нерівній боротьбі з російською попсою.

У противагу заангажованій «Мелорамі», яка орієнтувалася на вітчизняний поп та заїжджих росіян, була створена зухвала та часом нахабна телевізійна альтернатива з іронічними та їдкими закадровими коментарями того, що відбувалося у той час у шоу-бізнесі, з яких випливав тверезий аналіз та фіксувався незалежний погляд на те, що відбувалося в індустрії.

Одним із авторів програми був чернівецький музикант та учасник фестивалю «Червона Рута» Сергій «Сірик» Харинович, учасник колективів «IOA-4» та «Сірик-Бенд». Його окремим фірмовим номером була закадрова озвучка сюжетів, а особливо – емоційний артистичний переклад прямої мови закордонних артистів. Особливо феєрично Сірику вдавалися жіночі голоси – Брітні Спірз, Джей Ло чи хто-небудь із Spice Girls поставали у новому світлі завдяки майстру закадрових перевтілень.

Сергій Харинович

Перед тим, як цілодобове музичне телебачення остаточно поглинуло програми на загальнонаціональних каналах, авторові цих рядків деякий час довелося попрацювати у «М-Файлах». У творчих пошуках себе її створювачі пішли у народ і вигадали формат, у якому представники різних професій обговорювали творчу та компетентну складову вітчизняних кліпів, а потім демонстрували це самим артистам. Іноді це справді виглядало кумедно, коли пожежники стверджували, що автівка у кліпі «Океану Ельзи» палає не по-справжньому, а суворі будівельники зізнавалися, що «стильний чувачок» Костя Гнатенко дуже навіть нічого.

«Світ-Nova»

Як ми вже розповідали у попередніх матеріалах, музичний лейбл «Nova-Records» у другій половині 90-х років замахнувся на лаври чогось типу вітчизняного «мейджора» – потужної звукозаписувальної та видавничої компанії, яка мала власну концертну агенцію, музичну премію та навіть власну телевізійну програму. Щоденні (!) годинні ефіри пізно ввечері на каналі СТБ до того, як з ним сталися реформи – це було щось, без сумніву, революційне. Молодіжний вайб, приємні обличчя, невимушена та нестандартна подача, студія «під MTV» з диванами, на яких ведучі або, якщо завгодно – «ві-джеї» просто валялися разом з гостями і, звісно, «літаюча» камера, від якої у глядача через певний час починалося запаморочення.

MC Рибік

У програмі висвітлювалися актуальні новини вітчизняного шоу-бізнесу, не пропускалася жодна вагома подія та гастролі, часом впливові гастролери приходили до студії на ті самі м’які диванчики, а репортажі були свіжі, оригінальні й динамічні. Прикро, що у, здавалося б, нескінченному Всесвіті ютубу не зберіглося жодного з випусків, лише декілька фрагментів програми, а тому нині важко пригадати імена її ведучих. Точно пам’ятаю бадьорі студії «зірки» київських нічних клубів та майбутнього головреда видання «Понт» MC Рибіка. Ще була якісна закордонна музика з ухилом в танцювальну – у той час набирав обертів французький хаус, який дуже відмінно заходив тими телевізійними ночами.

Тоді MTV усі марили. Воно з’явиться в Україні тільки всередині 2000-х і, на диво, не приживеться. Можливо, тому що на той момент у телепросторі вже було як мінімум декілька цілодобових музичних каналів. А ці хлоп’ята створювали для них якісний ґрунт у 90-х.

Олексій Ковжун

Яскравий і незабутній слід в українському телеефірі 90-х також залишили програми «Термінал» на телеканалі «1+1» – стильна та креативна програма про актуальну молодіжну культуру з ведучим Сергієм Лисенком, «Саундпарк» на СТБ – цікавий та компетентний огляд столичних тусовок, «Пост» з Олексієм Ковжуном – легендарним київським меломаном та тусовщиком, який ніс альтернативну музику та культуру у маси, щоправда лише для столичних глядачів.

Фотто з вдкритих джерел