Інна Тихонова 
Під самотністю фахівці розуміють не автономність як спосіб життя, а неможливість розділити з кимось своє існування. Комунікативну ізоляцію можуть спричиняти особисті вади, розрив соціальних зв’язків і відсутність значущого для особи спілкування. Такий набір факторів становить проблему для людини та суспільства.
Тенденція до відокремлення
Щонайменше один із десяти громадян Європейського Союзу почувається самотнім постійно, а 13% європейців відчувають самотність більшу частину часу. Найбільша кількість одиноких людей – в Ірландії (20%), найменша – у Чехії, Хорватії, Австрії та Нідерландах (до 10%). Люди без родини та близьких стосунків на 20% частіше зазнають депресивних станів. Моніторинг «самотності та нестачі важливої соціальної взаємодії» проводиться в Євросоюзі регулярно, і в останній доповіді, підготовленій на замовлення Єврокомісії, представлені результати обробки відповідей 25 000 учасників опитування.
Як показало дослідження, частіше самотність відчуває молодь, але важчими його наслідки стають для літніх людей. Це спостереження є важливим з огляду на те, що старша вікова категорія стає у розвинених країнах найчисленнішою. І хоча криза сім’ї дедалі частіше робить відмову від партнерства усвідомленим особистим вибором, здебільшого люди опиняються на самоті не з власної волі. Соціологи зазначають, що самотність не можна вважати індивідуальною проблемою – через потенційну шкоду особистому здоров’ю та суспільній згуртованості тенденцію до відокремлення слід розглядати як соціальну загрозу.
Причини ізоляції
Самотність можуть спровокувати зміни життєвих обставин. Люди втрачають зв’язок із навколишнім світом через втрату звичних факторів підтримки, відсутність близьких людей, зміну місця проживання, хворобу, фінансові негаразди тощо. Водночас навіть наявність близьких людей не гарантує підтримки і не виключає ситуації, коли людина виявляється наданою самій собі. Чинниками самотності учасники опитування називають соціальне відторгнення (чверть респондентів звинувачує у своїй ізоляції інших людей, включаючи подружжя або батьків) і власний характер (образливість, самозакоханість, замкнутість, егоїзм).
Коли нема з ким поговорити і провести разом час, це відбивається на емоційній сфері та загальному самопочутті. Холостяцьке життя рано чи пізно призводить до того, що самотня людина стає дратівливою, підозрілою і нелюдимою. Відсутність довіри до інших позбавляє людину бажання з кимось зустрічатися, формуючи страх спілкування та взаємин. Тригерами самотності можуть стати особисті перестороги та забобони, надумані перешкоди, труднощі комунікації, фізична та ментальна ізоляція.
Негативний стереотип
Вплив на сприйняття навколишнього світу чинить попередня практика спілкування з людьми. З віком цей досвід розширюється: і не завжди за рахунок позитивних прикладів взаємодії. У літньому віці люди нерідко втрачають колишній оптимізм і уникають колишнього оточення. «Апологети» холостяцького життя переживають свою ізоляцію стоїчно, остерігаючись скарг через пов’язану з самотністю сорому. Ця тема у нас є стигматизованою: негативний стереотип самотності створює з такого визнання привід для навішування соціального ярлика «аутсайдера». Хибний сором «слабкості» та «відкинутості» призводить до того, що самотня людина почувається негідною сторонньої допомоги чи уваги.
Самотність переживається болісно. Почуття відірваності від інших людей здатне викликати глибоку зневіру. Тяжкість у грудях сигналізує про спустошення. «Я не належу до жодної групи», – міркує самотня людина, відчуваючи пригніченість і скорботу. Симптомами переживання знедоленості є тривожність, смуток та розлад сну. Людину долає відчуття власної марності. І якщо цей стан затягується, самотність підриває психічне здоров’я.
Зміна особистості
Самотньою людину роблять відсутність довірчого спілкування та брак емоційної теплоти у міжособистісних відносинах. За спостереженням психологів, хронічна самотність породжує невпевненість у собі, змінює характер та звички. Поряд із зниженням самооцінки, у самотніх людей підвищується емоційна чутливість і зростає вразливість до негативних почуттів. Як психогенний фактор, самотність провокує гострі емоційні реакції та зміну свідомості. В одному випадку «вовк-одинак» стає грубим і нечуйним, в іншому – навпаки, надмірно уважним до інших людей (що може їх збентежити). Нерідко «ознаками» холостяцького життя стають похмурість, тривожність, критичність, прискіпливість і зайва прямолінійність. Самотні люди можуть бути агресивними або надмірно зосередженими на собі. У стереотипному уявленні, одинаки швидко втомлюються від спілкування, перебивають співрозмовників, змінюють тему нецікавої їм розмови і взагалі дратуються від життєрадісних людей.
Помічено, що самотні люди часто зловживають солодкою та жирною їжею. Відсутність близькості та підтримки відбивається на їхньому фізичному стані – порушенні кровообігу та підвищенні артеріального тиску. Внаслідок захворювань серцево-судинної системи підвищується загроза інсульту та інфаркту. У холостяків знижується імунітет, удвічі підвищується ймовірність розвитку цукрового діабету другого типу і на 40% збільшується ризик виникнення деменції та різних форм недоумства. На думку лікарів, самотність сприяє як прогресуванню нейрокогнітивних розладів, так і розвитку творчих здібностей.
Стиль «соло»
Для подолання негативу від самотності може вистачити близьких стосунків із однією людиною. А недоотриману радість спілкування компенсують захоплення і заняття, що дарують задоволення: догляд за тваринами чи рослинами, творчість, рукоділля або релігія. Вміння отримати «зиск від свободи» допомагає перетворити самотність зі страждання на насолоду, зазначають психологи. І тоді холостяцьке життя може стати ресурсом для розвитку особистості, бо це можливість познайомитися з собою, розібратися з орієнтирами, досягти цілей і стати кращою версією себе.
Ставтеся до самотності як до норми життя, цінності та переваги, радять психологи. Адже в той час, як одні люди від самоти страждають, інші про холостяцьке життя мріють. Насправді наше самовідчуття визначається не іншими людьми, а власними навичками пристосовувати можливості до бажань. Сприймаючи самотність як усамітнення, людина витягує з цього «подарунку долі» більше конструктиву. Так ми йдемо від стану, нав’язаного обставинами, до свого власного вибору, коли усамітнення набуває значення свідомого рішення. Такий нюанс зберігає власну гідність: то не одинака відкинули люди, а він – їх. У самоті слід бачити спосіб захисту особистої свободи, а не ставитися до неї як до ув’язнення. Правильний кут зору дозволить не втрачати сили у переживанні ізоляції, а черпати ресурс у цьому стані. А до труднощів стилю «соло» потрібно ставитися як до незначних плям на довгій лінії життя. Оцінюйте поточні негаразди у перспективі: можливо, завтра від сьогоднішніх проблем не залишиться і згадки.
Фото: pixabay.com
